Тема 3. Понятійний апарат міркувань.

     Визначення (чи дефініція) поняття це логічна операція, що розкриває зміст поняття, встановлює значення терміну. Коли ми вживаємо яке-небудь слово, відповідне певному поняттю, і хочемо зробити його зрозумілим для всіх, то ми повинні розкрити зміст поняття. Оскільки змістом поняття А є сукупність його істотних ознак (а, б, в), то перелік цих ознак і буде означати розкриття змісту поняття, або його визначення. Будь-яке визначення є переліком істотних і відмітних ознак того чи іншого предмету чи явища і відповідає на запитання: „Що це таке?”. Оскільки істотних ознак, як правило, не так вже і багато, то визначення, розкриваючи головне, в своїй більшості лаконічні, легко запам’ятовуються, відтворюються і ними зручно користуватися.

       Визначення в науці є підсумком дослідження того чи іншого предмету, явища, процесу. Воно є лаконічним, зручним для вживання формулюванням суті досліджуваного (хоча справжнім визначенням предмету, звичайно ж , є вся наукова теорія, вчення про даний предмет). Якщо визначенням в науці завершується дослідження, то виклад науки, навпаки, починається з визначення. Так само і в логіці, яка вивчає структуру і форми готових думок, результатів пізнання, – визначення виконує роль загальної характеристики, як би зовнішнього опису предмету думки, тому всякий логічний аналіз предмету починається з визначення. Проте не всі поняття можуть бути визначеними. Такі поняття, які мають занадто простий зміст (“яскраво червоний колір”, “тяжкий”, “різкий”) не можуть бути визначені. Так само не можуть бути визначувані індивідуальні поняття, тому що при визначенні довелося би перераховувати нескінчену безліч ознак (“цей будинок”).

        Якщо нам потрібно визначити яке-небудь поняття, то ми виражаємо наше визначення за допомогою думки, що містить підмет і присудок. Законом зв'язку цих двох елементів структури визначення, є вимога логіки – їхні обсяги повинні бути однаковими. Підмет (поняття, зміст якого потрібно розкрити) називається визначуваним (дефінієндум, dfd), присудок (поняття, за допомогою якого розкривається зміст іншого поняття) – визначаючим (дефінієнс, dfn). Ці терміни важливі тому, що завдяки ним можна вказати ті правила, при виконанні яких отримується правильне визначення. Таких правил чотири.

1. Визначення повинно бути відповідним (співмірним). Тобто визначуване і визначаюче поняття мають бути оборотними, такими, що взаємозамінюються, вони повинні мати однаковий обсяг (dfd і dfs). Недотримання цього правила веде до логічної помилки „нерозмірності визначення”, що буває двох різновидів:

 а) занадто широке за обсягом визначення (наприклад, „логіка – наука про мислення”, тут важко відрізнити логіку від психології, фізіології, філософії, що теж вивчають мислення; щоб звузити визначення і зробити його відповідним, потрібно збільшити зміст, тобто додати ще одну істотну ознаку – “правильність” мислення);

 б) занадто вузьке за обсягом визначення (наприклад, „логіка – наука про закони і форми логічного міркування в науці”; щоб зробити це визначення відповідним, потрібно розширити його обсяг, а значить – зменшити зміст, забрати зайву ознаку – “в науці”).

2. Визначення не повинно містити в собі кола, тобто не повинно бути тавтологією (тавтологія – така логічна помилка, коли поняття, за допомогою якого потрібно розкрити зміст іншого – визначуваного – поняття, лише повторює його зміст в іншій словесній формі). Наприклад, “бізнес є бізнес”, „світло є світловий рух тіл, які світяться”, або – “світогляд – є системою поглядів на світ”. Подібних помилок не уникали іноді і видатні вчені. Так, В.І.Вернадський колись дав таке визначення: “Жива речовина біосфери є сукупність живих організмів, що живуть в неї”. Це правило вимагає, щоб визначуване поняття не визначалося за допомогою поняття, яке само стає зрозумілим тільки за допомогою визначуваного. У визначенні визначаюче і визначуване повинні бути двома різними і притому самостійними поняттями.

3. Визначення не повинно бути негативним. Негативне визначення не розкриває змісту обумовленого поняття, залишає його невизначеним. Наприклад, такі негативні визначення – „логіка – це не соціологія”, “баобаб – дерево, що не росте на теренах України”, “рідина – це те, що не тверде і не газоподібне” – лише вказують, чим не є предмет, не розкриваючи, чим він є. Проте, повністю обійтися без негативних визначень неможливо, особливо в науці (“точка є тим, що не має частин”). Правила логічної коректності і внутрішні закономірності художнього слова – теж не завжди збігаються. У логіці же прийнято, що негативні визначення можуть вживатися тільки тоді, коли визначуване поняття має негативний характер. Наприклад, “іноземець” – це людина, що не належить до даної країни”, або – „антипатія – це почуття ворожості, неприхильності”.

4. Визначення повинно бути ясним, чітким, вільним від двозначності, плутанини і суперечності. Визначення повинно бути лаконічним, не можна користуватися виразами метафоричними і взагалі мало зрозумілими. Наприклад, „життєлюб – це людина, що любить сама пожити й іншим не заважає”, або “архітектура – це застигла музика”. Порушення цього правила приводить до спроби пояснити невідоме через застосування ще менш відомого поняття. Заплутані визначення не виконують своєї основної ролі, вони не розкривають в короткій формі змісту визначуваного поняття, їх ускладнені форми важко запам’ятати і тому ними складно користуватися. Зазначеним правилам підкоряються всі види визначень.

      У залежності від способу розкриття змісту предмета, здатності розкривати можливо повніше зміст поняття, визначення поділяються на явні і неявні. Явні визначення є власно логічними визначеннями (визначення через найближчий рід і видову відмінність, генетичні визначення та номінальні). Неявні визначення є певними прийомами, що замінюють суто логічні визначення. Логічний аспект в них поєднаний з чуттєво-емпіричною фіксацією факту, деякі прийоми неявних визначень не стільки мають логічний характер, скільки є певними філологічними особливостями. У залежності від того, що визначається – сам предмет чи його ім’я, розрізняють реальні визначення (наприклад, “економічна діяльність – така поведінка людини, при якій досягається максимізація прибутку при скороченні витрат через здійснення контролю за обмеженими ресурсами”) і номінальні визначення (наприклад, “вотум” означає рішення, думку, відбиту у формі голосування”). явні визначення неявні визначення реальні номінальні через рід і видову відмінність генетичні

• вказівка

• опис

• порівняння

• розрізнення

• характеристика

• через перелік

• через протилежність

     Види визначень. Реальним називається визначення, що розкриває істотні ознаки самого предмета. Класичним реальним визначенням, найбільш поширеним способом явного визначення є визначення через найближчий рід і видову відмінність. При такому способі визначенні встановлюється найближчий рід щодо визначуваного поняття і відмітні ознаки, які належать тільки предмету даного поняття і яких немає у всіх інших предметів. Наприклад, “квадрат є рівнобічний прямокутник” (“прямокутник” – найближчий рід, “рівнобічний” – видова відмінність), або – „барометр – прилад для вимірювання атмосферного тиску” (родове поняття – „прилад”, видова характеристика – “для вимірювання атмосферного тиску”). Інший приклад: “спостереження – доцільне вивчення предмету, яке спирається в основному на дані органів чуття” (родове поняття тут – “вивчення предмету”, видові характеристики – “доцільне” і таке, “що спирається на чуттєві дані”). Важливо відмітити, що у визначенні повинен бути вказаний саме найближчий рід. Наприклад, ми знаємо про причетність поняття “студент” до таких далеких родових понять, як “біологічна істота виду “людина розумна”, “ссавець”, “жива істота” тощо, але при визначенні цього поняття потрібно спиратися саме на найближче родове поняття – “людина, що вивчається” (з додаванням видової ознаки – “у вищому навчальному закладі”).

     Генетичне визначення вказує на спосіб формування, виникнення або утворення визначуваного предмету. За своєю будовою генетичне визначення подібне до визначення через рід і видову відмінність. Наприклад, „корозія металів – це окислювально-відновлюваний процес, що утвориться в результаті окислювання атомів металу і їхнього переходу в іони”( тут теж вказане родове поняття, а опис способу формування визначуваного предмету є як би перелік його відмітних ознак).

      Номінальне визначення розкриває не ознаки певного предмету, а лише значення терміну, яким даний предмет позначається. Номінальні визначення містяться у всіх етимологічних та тлумачних словниках, оскільки в них йдеться не про предмети, а про слова, їх походження та значення. Так, наприклад, номінальне визначення поняття “філософія” торкається його етимології (історичного походження): термін „філософія” походить від грецьких слів „філео” – люблю і „софія” – мудрість, що означає любов до мудрості (чи, як говорили раніше на Русі, любомудріє). Номінальним буде і визначення слова “лавсан” як такого слова, що утворене скороченням назви “лабораторія високомолекулярних сполучень”. Для номінальних визначень характерна присутність у їхньому складі слова „називають(ся)”.

    До неявних визначень відноситься велика група прийомів, схожих з логічним визначенням. Вкажемо на деякі з них: • вказівка – словесний супровід безпосередньо сприйманої речі, явища, процесу (так зване остенсивне визначення, що буквально означає “вказівка пальцем”);

 • опис – більш докладна словесна характеристика того предмету, що спостерігається безпосередньо;

• порівняння (розрізнення), або метафора, – прийом, що використовується при зіставленні двох або кількох предметів (понять), коли один з предметів більш відомий, ніж інший (наприклад, за висловом Г.Сковороди, “що є душа, як не бездонна думок безодня?”);

• характеристика – більш докладний опис предмету, спрямований на певне узагальнення, виділення відмітних, а іноді й істотних, ознак предмету;

• операціональне визначення – визначення дією, експериментом, досвідними прийомами;

• контекстуальне визначення – визначення через контекст, в якому визначуване поняття явно не називається, а характеризується, описується опосередковано, часто як іносказання;

• визначення через перелік предметів, що входить в обсяг визначуваного поняття, – зустрічається доволі часто тоді, коли не вдається визначити істотні ознаки предмету (наприклад “природні ресурси – це річки і озера, водні джерела, земля, природні копалини тощо”);

• визначення через протилежність, через полярне відношення використовується тоді, коли у поняття немає більш широкого для нього родового поняття і воно визначається через протилежне, але настільки же гранично широке поняття (це стосується філософських категорій – матерія і свідомість, час і простір, рух і спокій, випадковість і необхідність, форма і зміст тощо). Щоб провести логічний аналіз визначенню поняття, необхідно: - з’ясувати структуру визначення (знайти поняття, зміст якого розкривають, та поняття, за допомогою якого робиться визначення); обидва поняття (дефінієндум і дефінієнс) повинні бути такими, що взаємозамінюються; - з’ясувати вид визначення; - перевірити чи дотримуються усі правила щодо визначення.

         У залежності від підстави розподілу розрізняють три види логічного розподілу:

• розподіл за видозміною ознаки;

• дихотомічний розподіл;

• класифікація.

   Розподіл за видозміною ознакою – це розподіл поняття на різноманітні види за наявністю певної видової ознаки (наприклад поняття “людина” можна ділити за ознакою національності, або – релігійної приналежності, або – за віком тощо).

      Дихотомія, або дихотомічний, двочленний розподіл, – це розподіл на два суперечливих поняття, що взаємовиключають одне одного. Наприклад, всі господарські культурні рослини можна поділити на зернові і не зернові, дерева – на хвойні і нехвойні, війни – на справедливі і несправедливі тощо. Дихотомічний поділ зручний тим, що два суперечливих поняття завжди вичерпують обсяг вихідного, ділимого поняття. Дихотомія ніколи не порушує головний закон операції розподілу. Розподіл завжди буде відповідним.

      Класифікація (кодифікування, систематизація, типологія та ін.) – це складний розподіл обсягу певної множини на складові його види (групи, класи та ін.) за єдиною ознакою, де кожен вид має своє, строго встановлене місце в системі інших видів, і відповідні певні властивості. Наприклад, у зоології і ботаніці члени розподілу тваринного і рослинного світу систематизовані і закріплені на постійних місцях : тип – клас – загін – сімейство – рід – вид. Класифікації мають важливу роль в науці, крім класифікації рослинних і тваринних видів, є класифікація хімічних елементів, мінералів, наук, наукових методів, мистецтв, правових норм тощо. Класифікації підрозділяються на штучні (за неістотною, довільною ознакою) і природні (за істотною ознакою). Класичним варіантом природної класифікації є система хімічних елементів Д.Менделєєва. Штучною буде, наприклад, класифікація письменників за першою літерою їх прізвищ (алфавітний порядок). Прикладом штучної класифікації була і відома система шведського ботаніка К.Ліннея, всі рослини в ній були поділені на 24 класи на підставі числа тичинок, їх прикріплення, зрощення між собою. У штучній класифікації завжди можливо, що несхожі предмети будуть об’єднані в одну групу, а споріднені – в різні.