У 1958 році новозеландський економіст Албан Вільям Філіпс опублікував статтю, в якій на підставі статистичних даних доводив, що існує взаємозв’язок між величиною заплати та рівнем безробіття, а саме заробітна плата завжди зростала, коли безробіття було малим, і навпаки. Побудована крива, що ілюструвала даний обернений зв'язок була названа кривою Філіпса.

У 1960 році американські економісти Самуельсон та Солоу внесли деякі зміни в криву Філіпса, а саме рівень безробіття пов’язувався не з темпами зростання заробітної плати, а з рівнем інфляції (рис.3).

Рис. 3. Вибір між інфляцією та безробіттям у короткостроковому періоді: крива Філіпса.

Хоча серед вчених-економістів є ті, хто заперечують наявність спадної короткострокової кривої Філіпса (прихильники теорії раціональних очікувань), більшість фахівців вважають, що кожна країна стоїть перед вибором - або інфляція, або безробіття. Відтак крива Філіпса стала підґрунтям макроекономічної політики для урядів багатьох країн. За допомогою інструментів бюджетно-податкової та монетарної політики є можливість вибрати певну комбінацію рівнів інфляції та безробіття.

Наприклад, стимулююча фіскальна політика збільшує сукупний попит та обсяг національного виробництва, та водночас індукує прискорення інфляції, і навпаки, обмежуюча (жорстка) монетарна політика знижує темпи інфляції, але безробіття при цьому зростає, а значить, ВВП падає.

Таким чином, у короткостроковому періоді економічна політика, спрямована на швидке зниження рівня безробіття, призводитиме до прискорення інфляції. Треба вибрати між:

1)   політикою, спрямованою на економічне пожвавлення, з високими темпами приросту ВВП, що швидко знизить безробіття, і

2)   політикою пожвавлення, з повільним приростом ВВП, що дає змогу сповільнити інфляцію, але за рахунок тривалого безробіття.

Цей вибір залежатиме від очікуваного рівня інфляції: чим більшим буде цей рівень, тим вище розміщуватиметься крива Філіпса, А це значить, що фактичний рівень інфляції буде вищим для будь-якого рівня безробіття.