1. Загальні положення архітектурної композиції при формуванні внутрішнього простору

«Простір, світло й упорядкованість.

Людина потребує цих речей так само сильно, як їжі і сну».

Ле Корбюзьє

Різні історичні періоди залишили нам у спадок численні приклади досконалих творів, що вражають єдністю емоційно вираженого ідейного змісту і відточеної, гармонійної, високохудожньої форми.

Архітектурна композиція має вагоме значення для створення гармонійно продуманого інтер’єру внутрішнього простору. Її принципи і закономірності працюють, як правило, непомітно для стороннього глядача, але саме за рахунок них інтер’єр набуває досконалості і логічності.

Отже, архітектурна композиція характеризується значною кількістю постійно діючих принципів, які багаторазово проявлялись, перевірялись і збагачувались у ході всього історичного розвитку архітектури. Однак архітектурна композиція не є сталим набором правил і догм, сформованих протягом тисячоліть, а постійно змінюється, удосконалюється і розвивається залежно від потреб часу та модних тенденцій у мистецтві. Вона синтезує нове бачення концепції формування гармонійного простору залежно від сучасних потреб споживача.

Архітектурна композиція – це закономірне й оптимальне сполучення об’ємів і простору в єдину гармонійну архітектурну форму, що відповідає призначенню твору природним і соціальним умовам (можливості будівельної техніки, вимоги економіки, ідейно-художні завдання свого часу). І завдання архітектора або дизайнера полягає у тому, щоб, використовуючи засоби і методи композиції, зуміти задовольнити необхідні вимоги, об’єднати об’єми і простір у цілісну структуру, що має художню виразність.

Композиція в інтер’єрі – це взаємозв’язок елементів та простору, розташованих і співпрацюючих у певному з художньої точки зору порядку. Елементи та простір мають визначені кількісні й якісні характеристики, спрямовані на досягнення загальної цілісності, гармонії й виразності інтер’єру.

При цьому композиційний аналіз виступає як інструмент уточнення задуму проекту інтер’єру. Тому проектувальник повинен визначити принципову емоційно-естетичну спрямованість композиційного задуму інтер’єру; встановити «носіїв» цього задуму; визначити прийоми, за допомогою яких можна втілити певний задум.

На виразність внутрішнього простору впливає:

1) емоційне сприйняття;

2) взаємозв’язок та розміри приміщень;

3) символіка форми;

4) взаємозв’язок із зовнішнім простором;

5) зорова маса форми.

1. Емоційне сприйняття форми.

За змістом організація внутрішнього архітектурного простору повинна враховувати і налаштовувати на певні емоції, що стимулюють пристосування до визначеної діяльності. При цьому міра емоційного задоволення залежить від того, наскільки середовище відповідає потребам людини або колективу, що пов’язані з певним процесом життєдіяльності. Архітектурна форма і сам процес з точки зору їх сприйняття мають різноманітні зв’язки і ділиться на два типи – вибіркові і вільні. Перше концентрує увагу на утилітарних завданнях і об’єктах діяльності (наприклад, виробництво). Архітектурна форма тут виступає як фон, що супроводжує діяльність. І навпаки, при вільному спогляданні об’єктом сприйняття стає вже сама архітектурна форма. У практиці обидва типи сприйняття взаємно доповнюють один одного в різному співвідношенні.

Форма – це місце, організоване для різних функціональних процесів, а композиція – спосіб привернути увагу глядача до головного в цій формі. Формоутворення – твір параметрів форми, композиція – художня супідрядність цих параметрів.

У матеріалізації архітектурної композиції бере участь тільки одна базова система – будівельні матеріали, виразність яких лише доповнюється застосуванням інших засобів і систем. Огородження, будучи реалізовані, назавжди зберігають свої габарити і форми.

2. Взаємозв’язок та розміри приміщень.

Внутрішній архітектурний простір має абсолютну величину, що пов’язана з її пропорційним ставленням до людського тіла як до мірила масштабності. Розміри внутрішньої просторової «форми-оболонки» в реальності миттєво оцінюється глядачем і в першу чергу впливають на емоційність сприйняття, породжують відчуття нормального простору, що співмасштабне людині, або, навпаки, гнітючої тісноти. Досліджуючи просторові параметри через візуальні відмінності, відстані, у людини формується відповідне асоціативне уявлення про певний простір як величезний, великий, нормальний (масштабний людині) або камерний.

За рахунок розкриття або замикання відповідних сторін огорожі можна візуально коригувати співвідношення мас у «формі-оболонці», створюючи відчуття «високого – низького», «легкого – важкого» простору.

3. Символіка форми.

Ступінь емоційного сприйняття форми залежить від ясності або складності прочитання її геометричних параметрів і композиційної структури. Огороджувальні поверхні утворюють лінійні контури й силуети, що сприймаються глядачем у першу чергу. При цьому за відсутності маси заповнення достовірні обриси просторової форми зберігаються, якщо закріплені основні вузли форми (балки, кутові опори, перила, навіс та ін.). Отже, сприйняття форми відбувається через контурні лінії. Через «рух» ліній виникає відчуття руху (динаміки) просторової форми.

У художньо-творчій практиці давно відомі образно-асоціативні характеристики найпростіших ліній і фігур. Так, пряма вертикаль виражає тенденцію зростання. Горизонталь, навпаки, створює враження пасивності, слабкості. Діагональний або похилий напрям, перебуваючи посередині, долає пасивність. Зламані лінії, що являють собою різні комбінації прямих, гострих і тупих кутів з різною довжиною сторін, є результатом поперемінної дії різних сил. Криві лінії більше відображають рух, ніж прямі або дугоподібні частини кола. Більш усього виділяються параболічні лінії, які отримують у своєму русі зазвичай виняткову природну красу і силу. Пряма лінія підкреслює прискорення на рівних ділянках і уповільнення на заокругленні.

4. Взаємозв’язок із зовнішнім простором. 

Поняття «закритий» і «відкритий» простір визначає взаємозв’язок архітектурного простору із природним. «Закритий» простір означає перш за все фізичну ізольованість простору від природного оточення з метою забезпечення захисту та створення сприятливих кліматичних умов перебування у штучному середовищі. Ступінь ізольованості залежить від конкретних природно- кліматичних характеристик. «Відкритий» простір – це такий, що знаходиться безпосередньо в природному середовищі. Як правило, в ньому відсутня поверхня «стелі», а периметр огороджувальних стін досить умовний, тобто може мати значний діапазон характеристик за матеріалом, висотою і щільністю маси.

5. Зорова маса форми – властивість, яка визначається візуально щодо кількості матеріалу, що заповнює простір у межах видимої геометричної форми. При аналізі просторових властивостей форми можна встановити ступінь масивності, яка залежать від різних чинників. Більшій за величиною формі візуально відповідає і велика масивність, якщо всі інші їх властивості й умови сприйняття приблизно однакові. Залежно від виду геометричної форми змінюється і сприйняття маси. Найбільшу візуальну зорову масивність мають форми, що наближаються до кулі і куба, й усі ті вимірювання, зміни яких по трьох координатах рівні або близькі між собою за розмірами. Мінімальну масу мають форми, що наближаються до лінійних.

Крім того, зміна маси архітектурної форми залежить від кольору, фактури і текстури матеріалу, з якого вона зроблена, а також від величини предмета або елементів, що межують з нею.

Естетичне сприйняття інтер’єру являє собою зміну різноманітних вражень. Основні складові композиції інтер’єрних просторів:

оболонка – огороджувальні поверхні з відповідними деталями (прорізи, пілястри), підлога, стелі;

предметне наповнення;

деталі декоративного оформлення, символіки, твори мистецтва;

колористика;

світлове середовище.

Склалися такі напрями в системі формування сучасного архітектурного середовища інтер’єрів:

1) формування структур інтер’єру архітектурними засобами (за рахунок виявлення архітектурних конструкцій, композиції);

2) формування сучасного архітектурного середовища засобами дизайну (форми меблів, обладнання, світильників та ін.).

3) формування структур інтер’єру засобами декоративно- прикладного мистецтва з орієнтацією на традиції національної культури.

Кожний із цих напрямів зумовлює свою особливу структуру інтер’єру як частину системи, свою художню форму. Форма інтер’єру, як художній твір, являє собою сукупність багатьох компонентів: композиція, ритм, пластика, колорит, гармонія.

Перший компонент – просторова форма-оболонка приміщення або групи приміщень – є межею середовища та його головним архітектурним засобом.

Форма-оболонка:

1) встановлює межі простого або складного внутрішнього простору;

2) фіксує великі форми, що узгоджені з конструктивними параметрами та структурою;

3) визначає характерні якості простору, такі як: абсолютна величина, членування на ділянки, геометричний вигляд, статичність чи динамічність, ступінь ізольованості, розподіл світла.

Другий компонент – огорожа – може бути представлений як умовне розділення цільної форми-оболонки на низку основних площин і опор. Огороджувальні елементи конструктивно й функціонально визначені як стіни, стеля, підлога, перегородки, сходи, колони, галерея, балкони та ін.

Огорожа визначає характер обмеження і зв’язків із суміжними просторами, внутрішніми і зовнішніми. Площинні огорожі своєю формою, матеріалом, пластичною та кольоровою обробкою надають індивідуально- образних рис інтер’єру.

Третій компонент – предметне наповнення (обладнання й меблі) – дає уявлення про типологічний і функціональний зміст середовища. Предметне наповнення визначає зональне розділення простору, створює умови для комфортної роботи. Форма, матеріальність, групування обладнання сприяють виявленню образно-типологічних рис інтер’єру.