Тема 4. Персональне лідерство

Регулювання та інтеграція персонального лідерства

У процесі розвитку персонального лідерства дуже важливим є зв’язок цілей та діяльності самої організації. Повинен бути створений контекст, в якому розвиток персонального лідерства проходить паралельно зі стратегічним та організаційним розвитком організації. Це означає, що керівник повинен поєднувати проблеми та основні елементи персонального лідерства, що були визначені й проаналізовані в процесі розвитку, з цілями, завданнями і функціями організації. Узгодженість між особистим планом розвитку лідера та щоденними завданнями і діяльністю організації буде визначати результат персонального лідерства.

Найкращий спосіб здійснити це полягає у використанні особистого плану розвитку як основи для покращання якості та ефективності функцій організації (табл. 3.1).

Перш ніж проаналізувати кожен із них, визначимо два принципи такого аналізу. Принцип перший: наявність або відсутність проявів кожного компонента не передбачає і не виключає можливості реалізації лідерської позиції. Особистісний ресурс має компенсаторні та адаптаційні можливості. Тому відсутність або недостатній рівень сформованості якогось із компонентів не означає, що особа не стане лідером. Його можна компенсувати за рахунок інших.

Принцип другий: за регулярної підтримки особистісного ресурсу можна прогнозувати його розвиток, а за відсутності – очікувати значного зниження. 

Таблиця 3.1 – Взаємозв’язок персонального лідерства та розвитку організації

Мотиваційно-ціннісний компонент. Що в реалізації лідерського потенціалу найбільш оптимальне? Зрозуміло, співвідношення високого рівня домагань та адекватної самооцінки. Поєднання «хочу + можу». Відсутність одного з доданків цієї простої формули призведе до того, що лідера не відбудеться.

На практиці часто трапляється, що людина прагне до кар’єрного зростання. Але більш висока кар’єрна позиція – це не завжди позиція лідера, а може бути лише її замінником. Трапляються й люди, які могли б стати лідерами в колективі (і часто в тих чи інших ситуаціях себе виявляють як справжні ситуаційні лідери), але вони не хочуть брати на себе тягар процесуального лідера-керівника. Важливу роль тут відіграє система ціннісних орієнтацій: цінність людського життя (своєї та іншої людини), патріотизм, свобода, віра, мистецтво, професійна діяльність, сім’я, матеріальні цінності, совість, відповідальність.

Важливо мати на увазі, що істотну роль відіграє не лише сам набір ціннісних орієнтацій, а й їх порядок у структурі особистості.

У структурі мотиваційного комплексу лідера домінують мотиви: досягнення успіху, мотиви афіліації, мотиви влади, мотиви взаємодії (інтеракції).

Мотивом досягнення успіху вважається прагнення людини досягти успіхів у різних видах діяльності як стійкої особистісної риси. Мотив уникнення невдачі – це відносно стійке прагнення уникати невдач у тих ситуаціях життя, де результати діяльності оцінюються іншими людьми. Це риса особистості, протилежна мотиву досягнення успіхів.

Інтелектуально-когнітивний компонент. У інтелектуально- когнітивному ресурсі лідера виділяють «когнітивну складність особистості». Ця властивість дозволяє говорити про ступінь системності сприйняття та оцінювання реального світу. Наприклад, одна людина стикаючись із конкретними обставинами, бачить лише їх і намагається їх змінити. Це відповідає низькому рівню «когнітивної складності особистості». Інша людина в ситуації бачить її причини, прогнозує її розвиток, співвідносить із попереднім досвідом, тобто має безліч вимірів соціальної дійсності, що відповідає високому рівню «когнітивної складності особистості».

Іншою важливою інтелектуальною якістю лідера є здатність сприймати невизначеність ситуації. Невизначеність полягає у відсутності будь-яких правил, інструкцій і попереднього досвіду, що дозволяють прийняти рішення. Отже, воно може бути ухвалене лише на основі творчого, інтелектуального пошуку.

Емоційний компонент в особистісному ресурсі лідерської позиції. Для системи відносин і діяльності лідера характерна одна суперечність. З одного боку, діяльність лідера відрізняється гранично високою стресогенністю, з іншого – ефективний лідер повинен регулювати свої емоції. Тому психологічною особливістю лідера є високий рівень емоційності і, одночасно, стресостійкості.

Стресостійкість – здатність зберігати високі показники психічної діяльності у разі зростання стресового навантаження.

Емоційність – це здатність заражати своїм емоційним впливом інших людей.

Комунікативно-поведінковий компонент. Комунікативна компетентність передбачає спрямованість людини на спілкування та взаємодію, високий рівень узгодженості вербальних і невербальних засобів комунікації, сформованість широкого діапазону комунікативних навичок (навичок публічних виступів, ведення розмови, активного слухання) і комунікативних явищ.

У реальному житті лідер повинен сам одержувати задоволення від процесу спілкування. Йому необхідний великий арсенал засобів спілкування, вміння узгоджено ними користуватися в різних ситуаціях (маленька ремарка: демагогія – це не є ефективне спілкування).

Комунікація для лідера – не самоціль, а засіб вирішення певних завдань. Отже, комунікативна поведінка повинна будуватися з урахуванням цілей, що стоять перед лідером, а за змістом відповідати завданню, для якого воно здійснюється.

Під час реалізації комунікативного процесу можуть виникати перешкоди – так звані комунікативні бар’єри. Їх поділяють на соціальні та психологічні.

До соціальних відносять: професійні, статусні, вікові, етнічні, освітні та інші бар’єри. Психологічним комунікативним бар’єром можуть стати невпевненість, агресивність, тривожність, емоційна нестійкість.

Для успішного лідерства необхідно усвідомити психологічні бар’єри, зробити їх ресурсом комунікативної поведінки, а потім відпрацювати   навички    подолання    соціальних    бар’єрів.