Тема 10. Конфлікти та помилки

Найбільш загальною причиною соціального конфлікту є нерівне положення, яке займають люди в «імперативно-координованих асоціаціях», в яких одні керують і командують, а інші змушені підкорятися і виконувати накази. Іншими словами, конфлікти відбуваються з питань влади. Пануючий в даній асоціації «соціальний клас» протистоїть замахам на його владу зі сторони підлеглого йому класу. Відношення управління і організації, які регулюють діяльність асоціації, є основною причиною нерівності людей, яка розділяє їх на   «соціальні класи» і може стати причиною конфлікту при умові відсутності взаємозв’язаних цілей як по горизонталі – тобто від працівника на початку до працівника на кінцевому етапі технологічного ланцюга готової продукції, так і по вертикалі – від безпосереднього керівника колективу до першого керівника підприємства.

В аналізі об'єктивних соціальних протиріч простежується проблема нерівних можливостей людей в різних сферах життя: економічній, політичній, соціальній.

Тривалий час панувало вульгарне, спрощене уявлення про природу виникнення конфлікту, що причина конфлікту полягає виключно в нестачі чого-небудь для людини та в неправильному розподілі ресурсів. Так, Л.Козер стверджує: ,,Конфлікт у власному розумінні слова є боротьба, що виникає через дефіцит влади, статусу чи коштів, необхідних для задоволення цінностей та домагань, і така, що передбачає нейтралізацію, утискування чи знищення цілей противника».

Реально конфлікти породжуються самим фактом наявності відмінностей. Вони можуть виникати з будь-якого приводу, однак переважно через наявність суперечливих виробничих та особистих інтересів у співробітників.

Природа виникнення конфліктів має дві сторони: об’єктивну і суб’єктивну. Поділ суспільних протиріч на об’єктивні і суб’єктивні надто умовний, оскільки не існує чіткого розмежування між ними в реальному житті і потрібний він для того, щоб показати всю гаму варіацій стосунків у суспільстві: стабільних, мінливих чи в динамічній рівновазі.

Кожний конфлікт має конкретні причини і виникає в певних умовах, хоч він, як правило, відображає більш загальні проблеми і протиріччя в тій чи і іншій сфері суспільного життя.

Виявлення реальних причин конфлікту є першим найнеобхіднішим кроком до його подолання. Але дуже часто буває важко розпізнати сам факт наявності його.

Більшість вчених виходять з того, що зрештою конфлікти визначаються свідомістю людей. Основними причинами, які породжують конфлікти, називаються розбіжність індивідуальних і суспільних потреб та ціннісних орієнтацій між очікуванням, практичними намірами і вчинками осіб, різні непорозуміння, логічні помилки, неякісна інформація. Причинами конфліктів також можуть бути ненависть, расова і релігійна відмінність, заздрість. Універсальне джерело конфлікту полягає в несумісності претензій сторін при обмеженості можливостей їх задоволення. Основні причини конфліктів:

1. Розподіл ресурсів. Навіть у найбільших організаціях ресурси завжди обмежені. Керівництво повинно вирішити як розподілити матеріали, людські ресурси і фінанси між різними групами, щоб найефективніше досягти цілей організації. Виділити більшу частину ресурсів якомусь одному керівнику, підлеглому або групі означає, що інші одержать меншу частину загальної кількості. Таким чином, необхідність ділити ресурси майже неминуче призводить до різних конфліктів.
2. Взаємозалежність задач. Можливість конфлікту існує завжди там, де одна людина або група людей залежить у виконанні задач від іншої людини або групи. Оскільки всі організації є системами, що складаються із взаємозалежних елементів, при неадекватній роботі одного з підрозділів або людини взаємозалежність задач може стати причиною конфлікту.
3. Різниця в цілях. Можливість конфлікту збільшується в міру того, як організації стають більш спеціалізованими і діляться на підрозділи. Це відбувається тому, що спеціалізовані підрозділи самі формують свої цілі і можуть приділяти більше уваги їх досягненню, ніж цілям всієї організації.
4. Різниця в уявленнях і цінностях. Уявлення про якусь ситуацію залежить від бажання досягти певної цілі. Замість того, щоб об’єктивно оцінити ситуацію, люди можуть розглядати тільки ті погляди, альтернативи і ситуації, які, на їх думку, сприятливі для їх групи і особистих потреб. Різниця в цінностях - досить поширена причина конфлікту.
5. Різниця в поведінці і життєвому досвіді, також може збільшити можливість виникнення конфлікту. Люди, які готові заперечувати кожне слово, створюють навколо себе атмосферу, яка сприяє конфліктам.
6. Незадовільні комунікації. Неякісна передача інформації може бути як причиною, так і наслідком конфлікту. Вона може діяти як каталізатор конфлікту, що заважає зрозуміти окремим працівникам або групі ситуацію або погляди інших.

Конфлікт вічний, тому що неможливо створити таку суспільну систему, щоб потреби всіх були повністю задоволені.

Зрозуміло, що при задоволенні всіх потреб людей конфліктів не було б. Але тоді зупинився б і сам розвиток суспільства. Життя зіткане із протиріч, які лежать в основі будь-якого конфлікту.

Об’єктивність виникнення конфліктних ситуацій зумовлюється складними, суперечливими  умовами, в яких опиняються люди. Це й незадовільні організація і умови праці, неправильний розподіл функцій,  обов’язків і відповідальності тощо – все це створює напруженість ситуації і велику вірогідність виникнення конфлікту.

В умовах реформації суспільних відносин всі подібні проблеми посилюються багаторазово. Зміна форм власності в аграрно-промисловому секторі України призвела до глибокої кризи на селі, що супроводжувалось катастрофічними наростанням конфліктних ситуацій. Для прикладу наведемо кілька об’єктивних і суб’єктивних конфліктних ситуацій.

Об’єктивні:

- недосконалість механізмів державної підтримки сільськогосподарських виробників, надмірна бюрократизація, яка породжує паостійне зіткнення між людьми і державою;

- недостатня правова врегульованість питань, пов’язаних з реформуванням галузі, приватизаційними процесами, захищеністю вітчизняного виробника сільськогосподарської продукції;

- вихід на арену нових сил, які прагнуть ствердити себе і при цьому створюють конфліктні ситуації;

- відсутність механізму довгострокового кредитування сільськогосподарських виробників, зокрема пільгового для фермерів

-  кредиторська заборгованість;

- неврегульованість ринків матеріально-технічного забезпечення галузі (сільськогосподарська техніка, енергоносії, мінеральні добрива, посівні матеріали тощо);

- неврегульованість партнерських відносин у зберіганні, переробці та реалізації сільськогосподарської продукції, триваючий диспаритет закупівельних цін;

- складний фінансово-економічний стан більшості сільськогосподарських підприємств, особливо новостворених (неспроможність придбати високопродуктивну техніку, посівний матеріал, добрива, обмежені можливості погашення боргів, в тому числі зарплати, виплати поточної зарплати, створення належних умов праці, забезпечення інших соціальних гарантій, передбачених законодавством, тощо);

- значна кількість підприємств-банкрутів і підприємств, що припинили свою діяльність і не визначили правонаступників щодо виплати боргів, зокрема зарплати;

- низька якість сільськогосподарської техніки, висока зношеність, моральна і фізична застарілість механізмів.

Суб’єктивні:

- незавершеність врегулювання земельних і майнових відносин, недостатній контроль за дотриманням законодавчих і нормативно-правових актів, що регулюють відносини власності;

- масові порушення чинного законодавства в ході реформування сільськогосподарських підприємств;

- невиконання керівниками, власниками приватних агроформувань вимог законодавства, положень колективних договорів, угод щодо погашення заборгованої зарплати, своєчасної виплати поточної, забезпечення встановлених законодавством мінімальних рівнів зарплати;

-  ухилення від укладання колективних договорів;

- недостатній контроль з боку представників найманих робітників за виконанням їх вимог, дотриманням умов праці, техніки безпеки, інших соціальних умов, передбачених законодавством.

Характер конфлікту залежить не тільки від об’єктивних умов в даній ситуації, а й від суб’єктивного сприйняття образу (виду, вигляду) конфлікту, який складається у діючих в цій конфліктній ситуації осіб чи груп. Цей образ конфлікту чи сприйняття його не завжди обов’язково відповідають реальній ситуації, навіть можуть досить істотно з нею розходитись, що є додатковим джерелом посилення конфлікту.

Підґрунтям виникнення конфлікту в сучасному суспільстві є об’єктивно існуючі протиріччя. Назрівання і розгортання конфлікту відображає кульмінаційний етап боротьби реальних протилежностей. Розв’язання конфлікту ніби-то призводить до ліквідації суперечливої колізії, однак при цьому створюються нові у складній і рухливій взаємодії і взаємопроникненні, що є проявом об’єктивно існуючих соціальних протиріч.

В реальному житті немало протиріч, а отже, конфліктів породжуються не тільки об’єктивними, а  й суб’єктивними чинниками, які не мають ніякого відношення до фактичних мотивів і потреб. Це можуть бути протиріччя між окремими особами, змушеними постійно спілкуватись в родині, в службових чи виробничих справах. При цьому риси характеру чи поведінки можуть бути цілком нормальними, але бути відсутніми в інших людей, наприклад, пунктуальність, ощадливість, точність. Причиною виникнення конфлікту може бути швидкість реакції темперамент, манера спілкування.

Російський психолог М.М. Обозов вважає, що ступінь психологічної сумісності залежить насамперед від цільових установок працівників, які спілкуються (від їх подібності чи відмінності). Цілі формують певний тип міжособистісних стосунків (товариські, приятельські, дружні тощо). Дуже важливу роль при взаємосприйнятті відіграє темперамент. Не буває хороших і поганих темпераментів, має значення тільки їх поєднання. Найбільша сумісність спостерігається при поєднанні протилежних темпераментів і, навпаки, однаковість темпераментів збільшує несумісність.

Виробничі взаємовідносини можна поділити на посадові (формальні) і міжособистісні (неформальні). Останні будуються на основі досить складної системи симпатій-антипатій. Від контакту з одними людьми ми відчуваємо задоволення, від спілкування з іншими – роздратування.

Є багато прикладів, коли раціональний логічний підхід до розв’язання конфлікту призводить до протилежних наслідків. Так, чоловік у якійсь справі поступається дружині, а вона це сприймає як підлещування, вбачаючи в цьому його провину в якійсь іншій справі. Або на державному рівні – одна із сторін ображена тим, що їй не дали перше слово, і переговори зриваються. Ці приклади свідчать про  деяку ірраціональну складову конфліктів, яка надає конфлікту індивідуальної своєрідності і ускладнює вирішення. Для створення конфліктної ситуації достатньо ігнорувати думку партнера.

Функції конфлікту

Інформативна - несе повідомлення, яке в собі має конфлікт. Конфлікт повідомляє, що на виробництві є проблеми, які треба врегулювати.

Стабілізаційна - розрядка напруженості між антагоністами.

Стимулююча - стимулятор та рушійна сила змін.

Врівноважуюча - формування соціально-необхідної рівноваги, посилення лояльності.

Інноваційна – призводить до використання нових методів управління та організації праці в колективі.

Також є і негативні наслідки конфлікту, такі як:

Інтеграційна - загроза злиття.

Трансформаційна – несправедлива зміна співвідношення влади. Перебудова відносин у колективі, нові організаційні механізми, що вимагають докорінне оновлення складу трудового колективу.

Однією з основних позитивних функцій конфлікту є те, що соціально-контрольований конфлікт сприяє звільненню суспільного життя від напруженості у відношеннях протилежних сторін і дозволяє відновити їх врівноважені взаємовідносини. Безсумнівно, позитивним є комунікативно-інформаційна і з’єднувальна функція. В ході зіткнень, протистоянь люди можуть краще пізнати один одного і внаслідок цього зближатися в межах якоїсь спільності, на певній загальній платформі. Позитивна функція конфлікту і  в тому, що він може бути  стимулятором і рушійною силою соціальних змін. «Групи чи системи, яким не кинутий виклик, – зазначає Л. Козер, - більше не здатні до творчої реакції». Добре скерований конфлікт – життєво важлива складова сучасного колективу.

Позитивна функція конфлікту полягає в сприянні формування соціально-необхідної рівноваги, переоцінки і зміни колишніх цінностей і норм суспільства (завдяки вирішенню конфлікту), посиленні лояльності членів даної структурної одиниці, в гарантії розвитку суспільства розкриттям протилежних інтересів, створенням можливості для їх наукового аналізу. В принципі, гострі соціальні протиріччя, конфлікти в суспільстві можуть бути факторами його стійкої рівноваги і міцності.

В окремих випадках конфлікт допомагає виявити розмаїття поглядів, додає інформації, допомагає виявити більшу кількість альтернатив або проблем, тобто конфлікт може бути функціональним або дисфункціональним, тобто призвести до зниження ефективності організації.

Конфлікт треба розуміти і вміти ним керувати, не даючи йому набути деструктивних властивостей.

Отже, конфлікт може бути водночас і засобом для діагностики стану колективу, способом його існування і засобом його розвитку, просування.

Але конфлікт має й негативні наслідки. Наприклад, конфлікт може загрожувати інтеграції суспільства, негативно впливати на необхідні зміни відносин влади, викликати розпадання в нестійких групах тощо. До основних негативних наслідків можна віднести:

• посилення ворожості, збільшення кількості недоброзичливих висловлювань і взаємних оцінок, погіршення соціального самопочуття й самосвідомості людей у трудовому середовищі;
• згортання ділових контактів усупереч функціональній необхідності, крайня формалізація спілкування, відмова від відкритих комунікацій;
• спадання мотивації до праці та фактичних показників трудової діяльності внаслідок негативного настрою, недовіри, відсутності гарантій;
• погіршення взаєморозуміння і ненормальні, настановні розбіжності щодо дріб'язкових питань у взаємодіях, переговорах, контактах тощо;
• навмисний спротив бажанням, діям і думкам інших, навіть якщо в цьому немає необхідності і змісту; поведінка «навпаки", тобто за принципом суперечності;
• демонстративна бездіяльність, невиконання, недотримання взаємних зобов'язань, домовленості з принципу;
• навмисна і цілеспрямовано деструктивна поведінка, тобто установка на руйнування й підривання певних загальних зв'язків, організації, культури і традицій;
• руйнування позитивної соціальної ідентифікації, незадоволеність належністю до даної трудової групи, організації, дискредитація зв'язків і відносин у принциповому плані; налаштованість на індивідуалістичну поведінку;
• фактичні втрати часу, відволікання від роботи чи невикористання сприятливої ситуації, можливості й шанси домогтися чого-небудь через боротьбу і суперечки; суб'єктивне переживання безглуздих затрат сил та енергії на ворожнечу й конфронтацію;
• навмисне заплутування (а не вирішення) яких-небудь проблем.

Завдання управління конфліктом і полягає в тому, щоб не допустити його росту, або зменшити його негативні наслідки. Не завжди конфлікти можна однозначно трактувати як негативні чи позитивні явища.