Тема 10. Конфлікти та помилки

Конфлікти як соціальне явище існували завжди, вони невід’ємна частина функціонування кожного колективу, суспільства.

Конфлікт (лат. сonflіktus) означає зіткнення сторін, думок,  інтересів, сил, це природна властивість особи, колективу, суспільства. Конфлікти – це нормальне і природне явище, пов’язане з ростом невизначеності і збільшенням різноманітності суспільних форм діяльності, що зумовлює необхідність оволодіння цивілізованими методами їх розв’язання.

Суспільна думка сприймає конфлікт як небажане  явище, особливо одна із сторін. І хоч саме слово викликає негативні асоціації (погіршення стосунків, необхідність відстоювати позиції, психологічне напруження тощо), сам конфлікт може призвести  як до  позитивних змін  у ситуації, так і до руйнівних дій при умові невизнання його і намагання будь-якою ціною підтримати існуючий порядок. Проте в самому конфлікті закладений стимул для пошуку шляхів підтримання стабільності  системи, важливе джерело соціальних змін.

В соціальному конфлікті завжди задіяні як мінімум дві конфронтуючі сторони. Соціальний конфлікт має визначені причини, своїх соціальних носіїв, характеризується певними функціями і ступенем загострення.

Оскільки конфлікт – вічний і постійний супутник життя як окремих людей, так і різних їх груп і суспільства в цілому, це примусило науковців, соціологів і практиків виробити певні методи регулювання цього явища.

Загальна концепція соціального конфлікту почала складатися в кінці ХІХ – на початку ХХ ст., хоч  погляди на природу і  роль конфліктів у житті суспільства у різних соціологів досить помітно різнилися.

Соціологія, починаючи з ХХ ст., характеризується фундаментальними дослідженнями соціального життя суспільства, особливо в останні десятиріччя вона охопила майже всі основні процеси. Цим пояснюється той факт, що багато вчених пропонують найрізноманітніші принципи, системи, методи вивчення такого явища як конфлікт.

Вперше конфлікт був проаналізований Адамом Смітом. На його думку, в основі конфлікту лежить поділ суспільства на класи та економічне суперництво.

Надалі в теорії конфлікту найбільшого поширення набули концепції Л. Козера (США), Р.Дарендорфа (Німеччина), К. Боулдінга (США) та ін.

Л. Козер під конфліктом розуміє ,,боротьбу за цінності і претензії на певний статус, владу, ресурси, боротьбу, в якій метою суперників є нейтралізація або знищення противника». Згідно з Дарендорфом, для суспільства характерна нерівність соціальних позицій, які займають люди стосовно розподілу влади, а звідси випливають відмінності їх інтересів, що викликає антагонізм і як результат цього – структурні зміни самого суспільства. І хоч суспільний розвиток об’єктивно породжує причини суспільних конфліктів, саме суспільство може впливати на його хід. ,,Той, хто вміє справлятися з конфліктами шляхом їх визнання і регулювання, бере під свій контроль ритм історії, хто не використовує такої можливості, отримує цей ритм собі в противники».

Серед концепцій найбільшого поширення набула ,,загальна теорія конфлікту» Кеннета Боулдінга. На його думку, всі конфлікти мають спільні елементи і спільні моделі розвитку, вивчення тих і інших дає можливість розглядати феномен конфлікту в будь-якому його прояві, що дозволить суспільним силам їх контролювати, управляти ними, прогнозувати їх наслідки.

Об'єктивно  функцією конфлікту є розв'язання протиріч. Проте, зважаючи на різні цілі носіїв конфлікту, функції конфлікту можуть бути найрізноманітнішими. Можливо саме тому останнім часом дослідники відмовилися від однозначного і повного визначення типології конфлікту, що передбачає існування  різних тлумачень. Найбільш поширеним є визначення конфлікту як протиріччя,  зокрема соціальне. Однак протиріччя і конфлікт – це і не синоніми і не протиставлення один одному. Протиріччя перетворюються в конфлікт тоді, коли починають взаємодіяти їх носії, тобто конфлікт – це прояв об’єктивних  і суб'єктивних протиріч, який відображається в протиборстві сторін. Протиріччя можуть розв’язуватися цілком ,,природним» шляхом через розв’язання посталих питань. Але часто гострота протиріч набуває такої сили, коли вони починають набувати форм конфліктів.

Конфлікт – це особливий емоційний стан, коли в діях і поведінці конфліктуючих сторін переважають негативні емоції. Цим він відрізняється від соціальної взаємодії. Конфлікти між індивідами засновані насамперед на емоціях і особистій неприязні. Міжгрупові, як правило, безликі, хоч і можливі спалахи особистої неприязні.

Під соціальним конфліктом розуміють види боротьби між соціальними індивідами, мета яких – досягнення (або збереження) економічної позиції, влади чи інших цінностей, які користуються суспільним визнанням з метою підпорядкування, нейтралізації або усунення дійсного (чи уявного) супротивника. Конфлікт розвивається через конфронтацію приватних і суспільних потреб. При цьому конфлікт потрібно відрізняти від інших форм конфронтації, які можуть бути наслідком:

• відсутності згоди (наприклад, між учасниками дискусії);
• протиріччя інтересів (різних груп чи індивідів);
• колізій (моральних і правових норм);
• суперництва (наприклад,  в сфері економіки);
• реалізації потреби у змагальності;
• недосконалих суспільно-економічних відносин.

Жодна з таких форм конфронтації сама по собі не є проявом конфлікту, хоч і здатна його викликати. Поряд з поняттям «конфлікт» в соціології праці використовуються подібні, але не тотожні терміни «конкуренція», «суперництво», «ворогування».

Конкуренція  (лат. сonсurrentіc) – антагоністична боротьба між приватними товаровиробниками, особливий тип збудження соціальної активності, мета якої одержання вигоди, прибутку чи сприятливого доступу до дефіцитних матеріальних і духовних цінностей.

Як економічна категорія конкуренція – це боротьба між товаровиробниками за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів і послуг, за привласнення найбільших прибутків. Особливість конкуренції – в застосуванні тільки тих «правил гри», які визнані як морально-правові в даному суспільстві. Інакше кажучи,  досконала конкуренція обумовлює такий конфлікт інтересів, де протистояння сторін ведеться за «правилами гри», схвалюваними нормативною структурою і культурною системою певного соціуму. В конкурентних процесах суперники прагнуть випередити один одного, бути кращим, а в конфліктних ситуаціях намагаються нав’язати супернику свою волю, змінити його поведінку, або й усунути. Такі явища, як конкуренція, суперництво, змагання, як правило, не загострюються до стану ворожості.

Інший зміст вкладається в поняття суперництво. Для нього характерні демонстрація індивідами переваги шляхом досягнення загальнозначущих, престижних цілей.

Суперництво - боротьба за визнання особистих досягнень і творчих здібностей зі сторони суспільства, групи, колективу. Об’єктом суперництва бувають кращі соціальні чи професійні позиції, нагороди, оцінка підлеглих, визнання колег або керівництва.

Якщо конфлікт – специфічна форма соціальної взаємодії (боротьба між соціальними суб’єктами), то ворогування – це швидше фіксована психологічна установка, готовність до конфліктної поведінки. Не завжди ворожість виливається в конфлікт, як і не в кожному соціальному конфлікті ворожість повинна домінувати. Тому різні типи конфліктів і навіть різні фази одного і того ж конфліктного процесу характеризуються неоднаковим протистоянням сторін.

Протистояння суб’єктів соціальної взаємодії може набувати найрізноманітніших форм поведінки. Зокрема, пасивний опір (невихід страйкуючих на робочі місця), прямі акції безпосереднього протесту (мітинги, демонстрації з висуненням вимог до органів влади), непрямі акції (підбурювання до страйку тих, хто вагається). Але в будь-якому випадку, для виникнення повномасштабного конфлікту необхідно, щоб атака однієї сторони знайшла адекватну відповідь з іншої.

Головним джерелом конфлікту є протиріччя між соціальними групами, пов’язані з концентрацією влади в одних і відсутністю її в інших. Конфлікти неминучі, універсальні. Існує безліч різновидів конфліктів, в тому числі внутрішньоособистісні, внутрішньогрупові, міжособистісні і міжгрупові, на рівні суспільства в цілому, міждержавні тощо. Тому правильніше говорити не про розв’язання конфліктів, а про їх регулювання, оскільки повністю вони ніколи не зникають.

Під соціальним трудовим конфліктом зазвичай розуміють різновид конфлікту соціального, стадію максимального розвитку суперечностей між соціальними суб'єктами економічних і трудових відносин, поведінка (соціальних, соціально-професійних, соціально-демографічних, функціональних та інших груп працівників) безпосередньо в сфері трудової діяльності або пов'язаних із нею сферах розподілу, обміну, споживання.

З погляду концептуальної моделі конфлікту можна виділити такі чинники, які його обумовлюють: група, вид розбіжностей, причина, особа, колектив, «правила гри». Колектив розглядається як група чи сукупність людей з реальними чи потенційними взаємовідносинами, включаючи цілі, потреби, ресурси. До цих груп належать окремі індивіди, малі групи організації, великі організовані групи, класи, нації.

В теорії розрізняються кілька суб'єктів конфлікту. Первинні групи, чиї цілі не збігаються із суспільно-необхідними,  які безпосередньо взаємодіють, прагнучи задовольнити егоїстичні інтереси. Якщо конфліктуючі сторони великі організації, то вони можуть складатися з менших, які різняться ступенем включення і вкладом у конфлікт.

Вторинні сторони вносять непрямий вклад в розпалювання конфлікту і не намагаються бути замішаними  в ньому безпосередньо. Вторинні сторони в період наростання конфлікту можуть стати первинними.

Треті сили – це ті, хто зацікавлений в успішному вирішенні конфлікту.

За характером конфлікту виділяють його наступні види:

-                    Істинний конфлікт – існує об’єктивне зіткнення інтересів (усвідомлюється учасниками).

-                    Умовний конфлікт – залежить від якогось випадку (не усвідомлюється учасниками).

-                    Зміщений конфлікт – це коли справжні причини конфлікту приховані, а ззовні на поверхні висуваються інші причини, проблеми.

-                    Неправильно приписаний конфлікт, це конфлікт, коли ініціатор приховується, а конфліктують інші.

-                    Несправжній конфлікт виникає в тих випадках, коли видається неправильна інформація.

-                    Соціальний конфлікт розвивається в певних просторово-часових параметрах і характеризується різними стадіями напруженості. Визрівання причин, формування складу учасників, їх взаємодія і те чи інше вирішення конфлікту вимагають певного часу, нерідко досить тривалого.

За образним висловом Козера, соціальний конфлікт – це страхувальний клапан системи, який дозволяє через наступні реформи і інтегровані зусилля на новому (вищому) рівні приводити соціальну організацію у відповідність до умов, що змінилися. Такий механізм неможливий у жорстких тоталітарних системах: придушуючи конфлікт, вони блокують специфічні попередні сигнали і тим самим поглиблюють небезпеку соціальної катастрофи.