Лекція 1 (Lectio prima) ПЕРІОДИЗАЦІЯ ІСТОРІЇ ЛАТИНСЬКОЇ МОВИ. ФОНЕТИКА

Вимова голосних. Звуки латинської мови, як і всіх сучасних мов, поділяють на голосні (vocāles) і приголосні (consonantes). У латинській мові є 12 голосних звуків: шість довгих [ā, ē, ī, ō, ū, yˉ ] та шість коротких [ă, ĕ, ĭ, ŏ, ŭ, ў], які відповідають шістьом буквам a, e, i, o, u, y. Для позначення довготи і короткості прийнято надрядкові знаки: ˉ (знак довготи), ˘ (знак короткості). а – вимовляється вiдкрито, як український [a]: 4 е – вимовляється твердо, як український [е]: ego [еґ о] – я, erudītus [ерудiтус] – освічений i – позначає голосний звук [і] та приголосний звук [й]: для позначення голосного вимовляється, як український [i]: ignis [iґнiс] – вогонь, для позначення приголосного вимовляється, як український [й] у двох випадках: а) на початку слова або складу перед голосним: iniuria [iнюрiа] – несправедливiсть, coniunctio [кон’юнкцiо] – сполучник б) у серединi слова мiж двома голосними: maior [майор] – бiльший, maiālis [маялiс] – травневий о – вимовляється, як український [о]: orīgo [орiґо] – походження u – вимовляється, як український [у]: urbs [урбс] – мiсто, unus [унус] – один у – вимовляється, як український [i] i вживається у словах грецького походження: synthĕsis [синтезіс] – набiр, комплекс, синтез.

Дифтонги i диграфи. У латинській мові подібно до сучасних мов існують дифтонги і диграфи Сполучення двох голосних, що їх вимовляють як один звук, називають диграфом, а складний звук у межах одного складу, – дифтонгом. Дифтонги Латинська мова має три дифтонги: au, eu, ei. Дифтонг au вимовляється, як [aв]: aurum [аврум] – золото, Aurōra [Аврора] – Аврора, ранкова зоря Дифтонг eu вимовляються, як [eв]: Eurōpa [Европа] – Европа (Європа). Дифтонг ei вимовляється, як [ей]: hei [гей] – гей! Диграфи Диграф ae означає звук [e]: aes [ec] – мідь, aether [етер] – етер (ефiр) Диграф oe вимовляється, як український [е]: oeconomia [економiя] – правильне ведення господарства. Однак ае, oe в окремих словах вимовляли як два звуки. Для позначення окремої вимови ae i oe над голосним е ставлять двi крапки aë, oë, або риску – aē, oē: aër [аер] – повітря; aloē [алое] – алоє. Запам’ятайте! У словах, якi закiнчуються на -eus, -eum, сполучення -eu- не є дифтонгом.

Вимова приголосних У латинськiй мовi – 18 приголосних (consonantes). Бiльшiсть приголосних вимовляється як вiдповiднi звуки українського алфавiту. Проте деякі мають приголосні звуки мають особливості вимови: на якість приголосного або впливає наступний звук, або попередній та наступний одночасно. с – вимовляємо, як українськi [ц] i [к]. Запам’ятайте, що c вимовляємо, як [ц]перед e, i, y, oe, ae, eu : centenarium [центенарiум] – центнер, cera [цера] – віск, circŭlus [цiркулюс] – коло, citrus [цiтрус] – цитрусове дерево, cyclus [цiклюc] – цикл, cyaneus [цiанеус] – темно-синiй, caelum [целюм] – небо, caеremonia [церемонiя] – пошана, культ, coeptum [цептум] – початок, coetus [цетус] – зв’язок, збори, ceu [цев] – нiби l – завжди вимовляємо м’яко, як український [ль]: lapis [ляпiс] – камiнь, lac [ляк] – молоко, littĕra [лiттера] – буква, літера s – вимовляємо переважно, як український [с]: subsidium [субсiдiум] – допомога, пiдтримка, субсидія, sequester [секвестер] – посередник У серединi слова мiж двома голосними (в iнтервокальнiй позицiї) або мiж голосним, з одного боку, i приголосним m або n, – з іншого, s вимовляється, як український [з]: lusor [люзор] – співець, neoplasma [неоплазма] – новоутворення x – вiдповiдає українським словосполученням [кс] i [кз]: radix [радiкс] – корінь, lex [лекс] – закон. Проте на початку слова мiж голосними xвимовляється, як [кз]: exĭtus [екзiтус] – кінець, exemplum [екземплюм] – приклад z – вимовляється, як український [з] і трапляється у словах грецького походження: zona [зона] – зона, пояс, zodiācus [зодiакус] – зодіак, zoon [зоон] – тварина; zephyrus [зефiрус] – захiдний вiтер. Натомість у словах негрецького походження z читається як [ц]: zincum [цiнкум] – цинк.