Лекція 1 (Lectio prima) ПЕРІОДИЗАЦІЯ ІСТОРІЇ ЛАТИНСЬКОЇ МОВИ. ФОНЕТИКА

Латинська мова бере свої витоки з території Лація, що її почали заселяти в другій половині ІІ тисячоліття до н.е. На узбережжі ріки Тибр було засноване місто Рим. Перший період у розвиткові латинської мови традиційно називають архаїчним і представлений невеликою кількістю написів. На цей час припадає літературна творчість Плавта, Теренція, Катона Старшого та ін. Другий період називається класичним або періодом «золотої латини» і датується І ст. до н.е. – І ст. н.е. У цей час відбувається становлення літературної мови, з’являються найяскравіші зразки римської літератури різних жанрів. На цей період припадає творчість Вергілія, Овідія, Горація, Цицерона, Лукреція, Катулла, Лівія, Тібулла, Проперція та ін.. Третій період називають посткласичним («срібна латина»); у цей час призупиняється розвиток фонетичної і граматичної систем літературної мови. Літературна мова зазнає поступового відриву від розмовної. У цей період пишуть свої твори Сенека, Петроній, Марциал, Пліній Молодший, Ювенал, Тацит. Із поступовим занепадом імперії та відходом до автономії окремих територій посилюється процес диференціації розмовної латини. Наступає четвертий період розпаду латинської мови на окремі романські мови. В епоху Середньовіччя латина перестає бути розмовною (цю нішу заповнюють романські мови), проте вона не зникає безслідно, а продовжує обслуговувати сферу суспільно-політичного життя: науку, дипломатію, медицину, юриспруденцію. Сьогодні латинську мову використовують у медицині, юриспруденції, агрономії, хімії тощо. Вона є державною мовою Ватикану.