Лекція № 5. Практичне застосування екологічної етики

У наш важкий час ті, хто займається заповідною справою, постій- но йдуть на компроміс з совістю в гонитві за впливом, фінансами і довірою. Ці компроміси, як правило, призводять до знищення останніх ділянок дикої природи, загибелі рідкісних видів

Мета етичних принципів заповідної справи – створення внутріш- ніх, моральних бар’єрів, особливих "табу", що забороняють чи рег- ламентують певні дії стосовно заповідників і інших природоохоронних територій (ПОТ) з позиції моралі, створення особливих етичних традицій у заповідній справі й охороні дикої природи. Наведемо нижче основні принципи заповідної справи:

1. Не зашкодь.

Якщо передбачувані позитивні результати від насильницького втручання людини в дику заповідну природу невизначені, важко про- гнозовані чи мають не дуже багато шансів на успіх, то буде справедли- вим не втручатися і дозволити дикій природі заповідника самій вирішити проблеми, що виникли

2. Цінуй, люби і поважай дику природу.

Заповідники створюються з єдиною метою – для виживання дикої природи, і аж ніяк не для виживання людства чи проведення наукових досліджень. Заява про те, що ділянка дикої природи заповідається заради майбутніх поколінь людей з позицій екологічної етики, є саморуйнівною.

3. Використовуй етичні методи науки та екопросвіти.

Цей етичний принцип найбільш актуальний у заповіднику, де заради збереження дикої природи методи наукових досліджень повинні бути етично контрольовані (як це робиться в медицині, де існують біоетичні обмеження на медичну науку і практику).

4. Шануй заповідну територію як священний простір.

Дика заповідна природа може вважатися святою дякуючи її унікальним властивостям і цінностям, а не лише як свідчення чи символ деякої вищої влади.

5. Благоговій перед диким життям.

Важливий лише для створення моральних бар’єрів, що регламентують поведінку людей.

6. Максимально дотримуватися природних прав дикої природи, рослин і тварин.

Права природи, так само як відповідні права людини, є невід’єм ними і невідчужуваними.

7. Керуй так, щоб заповідник розвивався в напрямку абсолютної заповідності.

Абсолютна заповідність – це умова існування дикої, вільної природи в сучасному світі за допомогою організації заповідника. Ціль абсолютної заповідності – реалізація права дикої природи на існування в умовах максимальної волі, що дозволяє здійснити дикій природі своє еволюційне приречення.

Не прагни до одержання наживи від заповідної території. Заповідну територію неетично використовувати з метою економічної вигоди. Тому багато намагань одержати гроші від екотуризму в заповідниках, продажу заготовленої в заповіднику сировини чи інших видів користування заповідниками є аморальним.

8. Стався до заповідної справи як до самоцінного доброго діяння. Створення заповідних ділянок для захисту дикої природи є особливим справедливим, самоцінним, добрим діянням відповідно до вищого закону, як частина вічного конфлікту між правильним і непра вильним, гарним і поганим.

ПОЯСНЕННЯ ДО ВИКОРИСТАННЯ ЕТИЧНИХ ПРИНЦИПІВ ЗАПОВІДНОЇ СПРАВИ

1.   Усі принципи призначені насамперед для заповідників як вищої форми охоронних природних територій. У міру зниження рівня ПОТ: заповідники – національні парки – заказники – пам’ятники природи і т. д., дані принципи виконуються меншою мірою.

2.    Екологічні чи економічні принципи описують, що є насправді. Етичні наказують, що повинно бути, до чого треба прагнути. Вони є ідеальними і не можуть бути реально досягнуті, а лише вказують вірний напрямок руху.

3.    Жоден з даних принципів не є абсолютним. Моральні зобов’язання, що випливають від одного з них у певних випадках, цілком обґрунтовано можуть бути порушені, коли вступають у конфлікт із зобов’язаннями, що накладаються іншими. Тобто, якщо в конкретній ситуації вимоги, що диктують інші принципи, виявляються більш зобов’язуючими, то ми маємо діяти всупереч вимогам, що виходять від першого принципу.

4.      При ухваленні остаточного рішення, що стосується менеджменту заповідної території, повинні враховуватись не лише економічні, естетичні, екологічні чи інші мотиви, але й етичні принципи заповідної справи, що дають ціннісну моральну оцінку рішенням, що приймаються.

5.       Етичні принципи заповідної справи не є командними чи способами примушування людей сповідати екологічну мораль, тому що екологічна етика взагалі не допускає елементу примушування. Кожна людина приєднується до них добровільно.

6.       Необхідно пам’ятати, що несправедливість, здійснена в одному заповідному об’єкті, є погрозою й образою для справедливості повсюдно.