Теоретичний матеріал до теми 2: Біоекономіка як шлях досягнення цілей сталого розвиткуКнига

Сталий розвиток розглядається швидше як концепція, відображає стратегічну мету розвитку економічної системи. Стратегія сталого розвитку не обмежується лише економічною складовою, а включає в себе також регулювання і контроль у соціальній сфері, в науці, культурі та освіті, в інноваційній діяльності і розвитку технологій, в галузі забезпечення безпеки країни і т.д. Тому концепція сталого розвитку містить в собі певні вимоги до захисту довкілля, соціальної справедливості, відсутності расової й національної дискримінації, економічного зростання, політичної свідомості урядів всіх країн. Таким чином, сталий розвиток поєднує в собі три основних складових: економічне зростання, соціальний прогрес та безпека навколишнього середовища. Крім того,

сталий розвиток передбачає вирішення протиріч, які існують сьогодні: протиріччя між природою і суспільством, між екологією і економікою, між розвинутими країнами і тими, що розвиваються, між багатими та бідними прошарками населення, між уже сформованими, зростаючими потребами людей і розумними потребами, між теперішніми та майбутніми поколіннями тощо.

На думку вчених, розглядаючи сталий розвиток, можна виділити декілька основних підсистем, взаємопов’язане функціонування яких його і формує:

• індивідуальний розвиток
• соціальна система
• політичне керування
• інфраструктура
• економічна система
• ресурси та оточуюче середовище.

Ці підсистеми можна згрупувати до трьох складових сталого розвитку: соціальна система (людина та її індивідуальний розвиток, соціальна та політична системи);

екологічна система (ресурси та оточуюче навколишнє середовище); система забезпечення (економічна система та інфраструктурне забезпечення, в тому числі і паливно-енергетичними ресурсами.

Таким чином, для сталого розвитку загальної системи повинно бути забезпечено стале функціонування кожної окремої підсистеми, а також враховані взаємозалежності та взаємовплив даних підсистем.

Для оцінки сталого розвитку використовуються певні показники та індикатори стану зазначених підсистем.

Навіщо необхідні індикатори:

1. Індикатори використовуються для обґрунтування рішень шляхом кількісної оцінки і спрощення.

2. Індикатори допомагають інтерпретувати зміни.

3. Використання індикаторів полегшує доступ до інформації різним категоріям користувачів.

Так, наприклад, індикатори стану довколишнього середовища попереджують людство про певні екологічні загрози, що дозволяє об’єднати суспільство, вжити запобіжних заходів, залучити представників влади, приватних компаній – всіх, для кого виникає загроза.

Індикатори – це комплексні та узагальнені показники, які характеризують стан та динаміку розвитку досліджуваних процесів.

Різниця між індексом та індикатором полягає в наступному:

Індикатор — узагальнена характеристика показників, що виводяться з первинних даних, які неможливо використовувати для інтерпретації змін. Індикатори дають змогу оцінювати стан і зміни економічної, екологічної та соціальної складових.

Індекс — агрегований або зважений індикатор, що базується на одній або декількох групах індикаторів чи даних.

Використання індексів доречно там, де чітко прослідковуються причинно-наслідкові зв’язки.

Проблемою розробки та обґрунтування індексів у таких країнах як Великобританія, Канада, США та ін. займаються спеціальні інститути. На міжнародному рівні даною проблемою займаються численні агентства, організації та комітети, такі як ВООЗ, ООН, ЮНЕСКО, Всесвітній Банк, Комітет екологічного моделювання (ISEM), Європейська комісія, ОЕСР, Науковий комітет з проблем навколишнього середовища (SCOPE) та ін. Для комплексної оцінки сталості розвитку враховують показники за соціальними, економічними та екологічними аспектами, виділяють окрему групу інституційних показників.

Класифікація систем створюється відповідно до рівнів: глобальний, регіональний, національний, локальний, галузевий, окремих підприємств та населених пунктів.

Найуживанішими проектами по розробці індикаторів стійкого розвитку є:

1. Система індикаторів стійкого розвитку Комісії ООН по стійкому розвитку (одна із самих повних за охопленням сфер система, враховує 132 індикатори).

2. Система інтегрованих економічних та екологічних національних рахунків (System for Integrated Environmental and Economic Accounting), запропонована Відділом статистики ООН і спрямована на ключову роль екологічних факторів.

3. Показник «Дійсні заощадження» (genuine savings), Всесвітній банк.

4. Програма індикаторів ОЕСР.

5. Інші індикатори, що розробляються на регіональних та національних рівнях.

Розробка показників стійкого розвитку є комплексною та високо- затратною процедурою, що ґрунтується на накопиченні та формуванні потужних баз даних, інформацію для яких отримати досить складно, а часом просто неможливо. Значна кількість показників, що входять до більшості систем, ускладнюють їх використання у переважній частині країн у зв’язку з відсутністю необхідних статистичних даних.

Найуживаніші індикатори сталого розвитку

Найбільш відомими індексами розвитку, що використовуються на практиці, є такі :

1. Екологічно адаптована внутрішня продукція (Environmentally adjusted net domestic product, EDP), використовується при екологічній корекції національних рахунків та вираховується за формулою:

EDP = (NDP – DPNA) – DGNA,

де NDP – чиста внутрішня продукція, DPNA – вартісна оцінка виснаження природних ресурсів, DGNA - вартісна оцінка екологічного збитку (розміщення відходів, забруднення повітря та водойм тощо).

2. Показник «дійсних заощаджень» (genuine (domestic) savings) (GS), який запропонований і розрахований Всесвітнім Банком:

GS = (GDS – CFC) + EDE – DPNR – DMGE,

де GDS – валові внутрішні заощадження, CFC - величина знецінення вироблених активів, EDE - величина витрат на освіту, DPNR - величина виснаження природних ресурсів, DMGE - збиток від забруднення навколишнього середовища. Всі показники беруться у відсотках від ВВП.

Проведені на основі даних методик розрахунки показали величезну розбіжність між традиційними економічними показниками і екологічно скоригованими показниками. На тлі економічного зростання може спостерігатися екологічний занепад. Так, наприклад, у Росії при зростанні ВВП на 6,5 % (2005 рік) адаптовані чисті заощадження склали -10,4 %, що пояснюється виснаженням природно-ресурсної бази. В Україні відповідно – 2,5%.

Концепція «Дійсних заощаджень» взаємозалежна із спробою розробити новий підхід оцінки національного багатства країн. Всесвітнім банком визначені величини природного, створеного фізичного або штучно, і соціального капіталів, а також їх доля в сукупному національному багатстві держав. Так, доля природного капіталу в національному багатстві в середньому для більш як 100 країн світу складає 20-40%, а доля людського капіталу — 40-80%.

Для багатьох країн з низьким рівнем доходу на душу населення питома вага сільськогосподарської компоненти в природному капіталі складає 80%, у той час як в країнах з високим рівнем розвитку - не перевищує 40%.

Крім того, у розвинутих країн доля природного капіталу в національному багатстві в середньому не перевищує 10%, у той час як доля людського капіталу складає 70%.

3. Агрегований індекс «живої планети» (Living Planet Index) – показник, розроблений для моніторингу стану біологічного різноманіття планети. Отримана оцінка публікується в рамках щорічної доповіді Всесвітнього Фонду Дикої Природи (World Wild Fund).

4. Показник «екологічний слід» (The Ecological Footprint) вираховується міжнародною організацією Global Footprint Network, вимірює рівень споживання населенням продовольства і ресурсів в еквіваленті площі біологічно продуктивної землі і площі води, котрі необхідні для генерування цих ресурсів і поглинання утворених внаслідок такого споживання відходів, а споживання енергії – в еквівалентах площі, необхідної для секвестрування відповідних викидів СО2. За період з 1970 -1997 роки екологічний слід виріс на 50%, що складає 1,5% щорічно.

Екологічний слід розрахований на одну людину складається із шести компонентів:

- площа ріллі для вирощування зернових, необхідних для споживання

однієї особою;

- площа пасовищ для виробництва продукції тваринництва на особу;

- площа лісів для виробництва деревини та паперу;

- площа моря для виробництва риби та морепродуктів;

- територія, зайнята під житло та інфраструктуру;

- площа лісів для поглинання викидів СО2.

Екологічний слід середнього споживача із розвинутих країн в 4 рази перевищує відповідний показник споживання країн, що розвиваються.

5. Індекс розвитку людського потенціалу ( ІРЛП ) Human Development Index)може служити прикладом створення інтегрального показника, що враховує рівень соціально-економічного розвитку суспільства. Даний індекс був розроблений у 1990 році Програмою розвитку ООН і включає в себе 3 показники: середня очікувана тривалість життя, рівень освіченості населення та рівень економічного розвитку (ВВП на душу населення).

6. «Всесвітній індекс щастя» (Happy Planet Index) щорічно, починаючи з 2006 року, складає британський дослідницький центр New Economics Foundation. За допомогою даного індексу демонструється відчуття рівня щасливого життя населенням різних країн світу.

7. Індекс екологічної стійкості підготовленій групою вчених з Єльського і Колумбійського університетів і озвучений у Доповіді на Всесвітньому економічному форумі в Давосі (2001 Environmental Sustainability Index).

8. Індекс фізичної якості життя (ІФКЖ) (Physical Quality-of-Life Index, PQLI) - спроба виміряти добробут населення країни (якість життя). Він був створений всередині сімдесятих, але зараз використовується не часто.

9. Дійсний показник прогресу (Genuine Progress Indicator, GPI) - спроба створення альтернативи ВВП, на відміну від якого даний показник враховує екологічні та соціальні аспекти розвитку. Включає в себе наступні складові: злочинність і розпад сімей, зміна кількості вільного часу, домашня і добровільна робота, залежність від зарубіжних капіталів, розподіл доходів, витрати на оборону, термін «життя» предметів тривалого користування, виснаження ресурсів, забруднення довкілля, довгостроковий екологічний збиток.

10. «Зелений ВВП» - розробка Державного управління з охорони навколишнього середовища (ГУООС) та Державного статистичного управління (ДСУ) КНР. Ними була опублікована спільна Доповідь про розрахунок «зеленого ВВП» за 2004 р.

Створення інтегральних, агрегованих індексів сталого розвитку є трудомістким і дорогим завданням. Проте витрати в даній області обґрунтовані і необхідні, тому що результатом є зручний інструмент швидкого аналізу напрямку розвитку, а отже, можливість коригування дій в галузі використання природних ресурсів та охорони навколишнього середовища.