Теоретичний матеріал до теми 2: Біоекономіка як шлях досягнення цілей сталого розвиткуКнига

Проблема сталого розвитку - одна з найбільш актуальних у сучасному світі. Нею опікуються світові лідери, їй присвячені сотні урядових і міжурядових програм, вона вже багато років стоїть у порядку денному міжнародних організацій. Існує історично перевірений взаємозв’язок між економічним розвитком, станом навколишнього природного середовища, використанням енергії, соціальною стабільністю, і цей зв’язок не завжди є позитивним. Вирішення цього еколого-економічного протиріччя можливе за умови створення нової моделі господарювання, збалансованої або сталої економіки, що базується на принципах всебічної та повної інтенсифікації та екологізації. Це дуже складна задача, і її виконання багато в чому суперечить тому, що характерно для моделі несталого або економоцентричного розвитку, який розпочався з переходом людства до товарного ринкового господарства. Екологічну неспроможність цієї моделі особливо яскраво продемонструвало XX століття.

Практично всі моделі економічного розвитку та економічного зростання передбачають використання накопиченого капіталу, трудових ресурсів, природних ресурсів, технологій. При цьому на практиці спостерігається принесення в жертву задоволенню зростаючих потреб людства безпеку навколишнього середовища, що ставить під загрозу можливість існування майбутніх поколінь. Концепція сталого розвитку виникає як відповідь цій загрозі.

Свій початок поняття сталого розвитку бере ще в середньовіччі. В 13 столітті були видані законоположення щодо регулювання вирубки лісів, згідно з якими дозволялась вирубка такої кількості і асортименту деревини, яка могла знову вирости.

ЕТАПИ ФОРМУВАННЯ СТРАТЕГІЇ СТАЛОГО РОЗВИТКУ. У Стокгольмі відбулася перша Всесвітня конференція ООН (1972 р.) з навколишнього середовища, на якій проголошено основні принципи подолання глобальних екологічних проблем. Це стало початком створення таких міжнародних природоохоронно-екологічних організацій і програм, як «Програма ООН з навколишнього середовища» (ЮНЕП) і «Людина і біосфера» (МАБ). У 1982 р. Генеральна Асамблея ООН ухвалила Всесвітню хартію охорони природи.

Друга Всесвітня конференція ООН з навколишнього середовища і розвитку відбулась у Ріо-де-Жанейро в 1992 р. На ній було прийнято «Порядок дня на ХХІ століття» — план людства щодо досягнення стійкого розвитку. «Декларація Землі» була прийнята тільки у 2000 р., на 55-й сесії Генеральної Асамблеї ООН. Вона заснована на таких головних принципах:

■ повага й турбота про живі угруповання;

■ екологічна доцільність;

■ соціальна та екологічна справедливість;

■ демократія і ненасилля.

У 2015 р. в рамках 70-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН у Нью-Йорку відбувся Саміт ООН для прийняття Порядку денного розвитку людства на період після 2015 р. Проблематика Саміту охоплювала всі аспекти соціально-економічного розвитку, конкурентоспроможності країн, екологічної та енергетичної безпеки, глобального партнерства.

Конференція ООН з питань клімату 2015 р. у м. Парижі уклала міжнародну угоду щодо утримання підвищення температури не вище 1,5 °С (Паризька угода) і зменшення викидів СО₂ на період від 2020 р.

У 1980-х рр. почали говорити про екорозвиток, розвиток без руйнування, необхідність стійкого розвитку екосистем. «Всесвітня стратегія охорони природи» (ВСОП), прийнята в 1980 р. за ініціативою ЮНЕП, Міжнародного союзу охорони природи (МСОП) і Всесвітнього фонду дикої природи вперше в міжнародному документі містила згадку стійкого розвитку. «Турбота про планету Земля — Стратегія стійкого життя» було другим виданням ВСОП і датується жовтнем 1991 р. У ній підкреслюється, що розвиток повинен базуватися на збереженні живої природи, захисті структури, функцій і різноманітності природних систем Землі, від яких залежать біологічні види. Для цього необхідно: зберігати системи підтримки життя (життєзабезпечення), зберігати біорізноманіття і забезпечити стійке використання поновлюваних ресурсів. З'явилися дослідження з екологічної безпеки як частини національної і глобальної безпеки.

Проте, появу терміну «сталий розвиток» пов'язують з ім'ям прем'єр-міністра Норвегії Гру Харлем Брундланд, яка сформулювала його в звіті «Наше спільне майбутнє», який було підготовлено для ООН і опубліковано Міжнародною комісією з навколишнього середовища і розвитку у 1987 р. Комісія Брундтланд, офіційно - Всесвітня комісія з навколишнього середовища і розвитку (WCED), відома по імені голови Гру Харлем Брундтланд, була скликана ООН в 1983 році. "Комісія була створена в результаті зростаючої заклопотаності «з приводу швидкого погіршення стану навколишнього середовища, людини і природних ресурсів, і наслідків погіршення економічного і соціального розвитку». При створенні комісії Генеральна Асамблея ООН визнала, що екологічні проблеми носять глобальний характер і визначають, що це відповідає загальним інтересам всіх країн з розробки політики для сталого розвитку.

Комісія Брундтланд придумала цей термін, це стало найбільш часто цитованим визначенням сталого розвитку:

Сталий розвиток - це модель використання ресурсів, яка спрямована на «задоволення потреб нинішнього покоління без шкоди для можливості майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби»..

Це розуміння поняття є вихідним пунктом концептуального підходу до розв'язання глобальних, соціальних та екологічних проблем, тісне переплетення яких є важливою складовою частиною концепцій сталого розвитку.

В останній третині ХХ століття сформувалася і в 1992 році була офіційно проголошена Всесвітньою конференцією глав держав і урядів у Ріо-де-Жанейро ідея сталого розвитку, яка передбачає, з одного боку, вирівнювання рівня життя населення різних країн та його подальше зростання, а з другого боку, — скорочення споживання природних ресурсів та їх відтворення, особливо це стосується невідновлювальних природних речовин. Очевидно, тут потрібні були неординарні рішення

В зв'язку з цим було розроблено так званий "трикутник сталого розвитку", який повинен поєднувати між собою економічні, екологічні та соціальні цілі.

Таким чином, сталий розвиток — це процес гармонізації, поєднання між собою навколишнього середовища, економіки й добробуту людей у триєдину систему Це можливо за умови вдосконалення управління природокористуванням, економікою та суспільством на всіх рівнях: глобальному, регіональному, національному й локальному.

На сучасному етапі розвитку суспільства найактуальнішими справедливо вважаються проблеми раціонального використання природних ресурсів та посилення охорони довкілля. Адже, як відомо, науково-технічна революція ускладнила взаємовідносини суспільства з навколишнім середовищем, зумовлені, передусім, загостренням соціально-економічних та екологічних проблем.

Причини необхідності сталого розвитку

• демографічний вибух,
• прогресуюче забруднення атмосфери, гідросфери й верхнього шару літосфери,
• величезні нагромадження відходів людської діяльності
• виснаження практично всіх видів природних ресурсів.

На Конференції ООН відзначено, що екологічна ситуація у світі й надалі залишається тривожною. Чисельність населення досягла 7 мільярдів осіб, а за прогнозами в 2050 році становитиме 9 мільярдів. Отже у сферу виробництва залучатиметься все більша кількість природних ресурсів, зростатиме антропогенний вплив на життєве середовище. Збільшуватимуться викиди парникових газів, що посилюватиме небезпеку глобального потепління та зміни клімату.

За даними Міжурядової групи експертів по зміні клімату за останні 100 років (з 1906 по 2008 рр.) середня річна температура на планеті Земля зросла на 0,740С. Адекватно зменшилась площа полярного льодовикового щита. Починаючи з 1992 р. середній рівень водного дзеркала Світового океану став підніматися із швидкістю 3,1 мм/рік, що створює загрозу для малих островів. Біологи констатують, що близько третини видів рослин і тварин є під загрозою зникання.

Учасники Міжнародного саміту обґрунтували глобальну стратегію сталого розвитку, викладену в підсумковому документі під назвою «Майбутнє, якого ми прагнемо». Він спрямований на вихід суспільства із системних криз, з якими воно зіштовхується – соціальної, екологічної, економічної, продовольчої.

У Парижі 12 грудня 2015 р. ухвалили нову глобальну кліматичну угоду. Таке рішення підтримали 192 країни. Нова глобальна екологічна ціль - не допустити підвищення середньої температури більше ніж на 2 С. Проте навіть такі заходи не допоможуть уникнути загрози для існування ряду країн світу, у першу чергу - острівних держав. Тому країни також погодились докласти максимальних зусиль, аби перевищення не досягло 1,5 С. З цією метою, уряд кожної держави підготував очікуваний національно-визначений внесок (ОНВВ) до нової кліматичної угоди - плани по скороченню викидів парникових газів. Україна встановила ОНВВ на рівні не більше 60% від базового 1990 року.

У випадку України, лунає багато критики, адже в Україні рівень викидів СО₂ наразі становить трохи більше 40%. Виходить, що український ОНВВ передбачає величезний ріст викидів, а сценарій розвитку не передбачає жодних заходів з енергоефективності, жодного росту частки відновлювальних джерел енергії, жодних змін у політичній сфері.

За даними незалежної інформаційно-консалтингової компанії Enerdata, яка займається дослідженням енергетичної сфери у світовому масштабі, після трьохрічної тенденції до зниження викидів СО₂ відбулося їх збільшення у 2017 р. на 2%. Таке збільшення обумовлено економічним зростанням країн світу, що привело до змін у структурі споживання енергоносіїв. Зокрема, економічне зростання в середньому у світі за 2005-2015 рр. складало 3,5%, у 2016 р. – 3,1%, у 2017 р. – 3,7% (за паритетом купівельної спроможності). За відповідні періоди спостерігалося зростання споживання енергії на 1,6%, 1% та 2,1% відповідно. Якщо поліпшення енергоефективності виробництва привело до зростання попиту на енергію в країнах Європейського Союзу на 0,4% у 2017 р, а в США навіть до зменшення на 2,1%, то в таких країнах, як Китай спостерігалося зростання споживання енергії на 5,9%, Індія - на 5,3%, Японія – на 7,2% (це перше зростання в країні починаючи з 2013 р.) % [4].

Збільшення споживання енергії призвело до збільшення попиту на всі енергоносії, включаючи вугілля. Обсяги споживання вугілля відновилися у 2017 р. (+1%), після 3-річного падіння, за рахунок таких країн як Індія та Туреччина, а також високого попиту у секторі електроенергетики (головним чином в країнах Азії). У Китаї споживання трохи збільшилося (+0,4%), незважаючи на політику держави, спрямовану на зменшення забруднення та перехід до газу та відновлюваних джерел енергії. Споживання вугілля продовжує скорочуватися в Європі (-2,7%) і в США (4-й рік поспіль, -0,4%), де вугілля поступово замінюється газом і відновлюваними джерелами енергії.

Споживання нафти також продовжує зростати (+1,8% в середньому у країнах світу). Така тенденція виникла за рахунок розвитку нафтохімічної промисловості та зростання світового автопарку, особливо в Китаї (+5,4%) та в Індії (+ 5%). Попит на нафту протягом 2014-2017 рр. продовжує збільшуватися в Європі (на 1,4%), та в США (на 0,6%), і відновлюється до попередніх рівнів у Бразилії та Росії. Протягом останніх трьох років зростає також споживання газу (в середньому у світі на 3,3%). У 2017 р порівняно із 2014 р. спостерігається споживання газу в Росії (на 8%), Індії (на 4,9%), в Європі (на 3,8%). в Китаї на 15%. У США зниження попиту на електроенергію та зростання конкуренції з боку відновлюваних джерел енергії сприяли скороченню попиту на газ (-1,4%) вперше за останні сім років.

Таким чином, можна заначити, що у світі зростає споживання викопних енергетичних ресурсів, що приводить до збільшення викидів СО₂, адже більше 80% викидів вуглекислого газу обумовлені процесами виробництва енергії, зокрема, процесами спалювання.

Спалювання природних енергоносіїв, таких як вугілля, природний газ, нафта, приводить до викидів вуглекислого газу в великих обсягах. Відповідно до останніх даних, за 2017 р. інтенсивність викидів парникового газу у світі в середньому становила 0,334 кг на одиницю ВВП, що є меншим на 3,1% відносно попереднього року. За період 2005-2015 рр. спостерігалося збільшення викидів СО₂ на 1,7%, у 2016 р. порівняно із попереднім роком – на 0,5%, а у 2017 р. – збільшення склало 2%. Із 1990 року, за виключення країн Ближнього Сходу, інтенсивність викидів СО₂ у світі скоротилася. У країнах ОЕСР цей показник з початку 90-х скоротився в два рази, і є меншим середньосвітового показника на 15% [4].

Помітне падіння обсягів викиду СО₂ (на 45% з 1990 по 2016 рік) спостерігається в США, аналогічне скорочення показників зафіксовано і в країнах СНД. Сполучені Штати стабілізували викиди СО₂ у 2017 р. завдяки розвитку відновлюваних джерел енергії в енергетичному комплексі та зменшенню попиту на енергію. Висока інтенсивність викидів спостерігається в країнах, що розвиваються та тих, у яких є значні обсяги викопних енергоносіїв. Обсяги викидів вуглекислого газу в країнах світу наведено на рис. 1.

Рис.1. Викиди СО₂ на одиницю ВВП за ПКС у цінах 2011 р, кг / 10000 дол. США у країнах світу у 2017 р.

Зниження інтенсивності викидів відносно обсягів виробництва ВВП не означає, що світові економіки стали менше забруднювати навколишнє середовище. Так, за 2017 р. всі країни світу виробили 31,5 гігатон вуглекислого газу. Незважаючи на те, що виробництво товарів та послуг поступово стає енергоефективним, проте в довгостроковій перспективі зростання світового ВВП набагато випереджає темпи розвитку виробництва екологічно чистих видів енергії.

Про актуальність оцінки стану екологічної сфери, результати якої мають стати основою прийняття виважених управлінських рішень, свідчить досить сумна статистика. Загалом екологічно чистою в Україні вважається лише 6% її території. У Законі України «Про основні засади (стратегію)державної екологічної політики України на період до 2020 року» відмічено, що «антропогенне і техногенне навантаження на навколишнє природне середовище в Україні у кілька разів перевищує відповідні показники у розвинутих країнах світу»

Використання стратегічних природних ресурсів на території нашої країни є аномальним і перевищує у 2-3 рази екологічно допустимі межі. Україна є однією із найбільш проблемних країн світу - за даними міжнародного рейтингу екологічної ефективності (Environmental performance Index), розрахованому фахівцями Єльського університету (США) за 25-ти показниками, що характеризують дієвість державної політики держав щодо збереження екосистем. Україна серед 180 країн світу у 2018 році посіла 109 місце, набравши 52,87 балів і втративши 14 пунктів порівняно із 2014 р.

Індекс екологічної ефективності складається з дев’яти основних індикаторів, значення яких для України наведено в табл. 1

Таблиця 1

Значення індексу екологічної ефективності України в 2014-2018 р.*

За період з 2014 по 2018 р. відбулося покращення значень деяких показників, що є складовими індексу екологічної ефективності. Але по основним з них спостерігається зниження, зокрема, за такими показниками, як охорона навколишнього середовища (- 22 пункти), якість повітря (- 34 пункти), ліси (- 26 пунктів), запаси риби (- 29 пунктів), біорізноманіття та середовище існування (- 21 пункт), клімат та енергія (- 33 пункти).

Незважаючи на те, що сільське господарство забезпечує населення країни якісними, безпечними та доступними товарами, воно негативно впливає на довкілля, суттєво порушує природну рівновагу та забруднює навколишнє середовище. Нині такий вплив можна порівняти з екологічно небезпечними промисловими галузями. Тому науковці приділяють багато уваги визначенню шляхів зменшення негативного впливу на довкілля та пошуку інструментів, які зможуть забезпечити позитивні результати.

У якості інструментів пом’якшення наслідків кліматичних змін у сільському господарстві Польщі у 2050 році, які досліджувалися вченим, виступали плата за дозволи на викиди парникових газів на рівні ферми (щоб встановити ціль скорочення), адміністративне скорочення викидів вуглекислого газу у господарствах, впровадження субсидій для обмеження викидів парникових газів в обсязі, що гарантує досягнення цільових показників скорочення та поєднання цих варіантів.

У результаті дослідження вчених та побудови моделі визначено, що з урахуванням існуючих технологій виробництва досягти амбітних цілей скорочення в сільському господарстві є складним завданням і може привести до значного скорочення виробництва і, як наслідок, до зростання цін на сільськогосподарську продукцію. Тому реалізація заходів зі скорочення викидів парникових газів економічно більш виправдана, ніж скорочення масштабів сільськогосподарського виробництва.

Найбільш результативним варіантом, який використовується для досягнення цілі скорочення викидів вуглекислого газу та найсуттєвіше впливає на напрямок і масштаб змін у аграрному секторі, є змішаний варіант, оскільки у ньому навантаження, пов’язані з кліматичною політикою, відносно рівномірно розподіляються між усіма учасниками ринку (фермерами, платниками податків, споживачами).

В усьому світі нині відбувається формування нового типу взаємовідносин між суспільством та навколишнім середовищем – біоекономіки або біосоціальної економіки. Саме визначення способів та шляхів переходу до біосоціальної економіки може дати можливість для людства забезпечити розвиток на засадах сталості.