Теоретичний матеріал до теми 3: Агробіотехнологічний кластер - імператив розвитку біоекономіки

У 70-80-і роки минулого століття академік Ю.А.Овчинніков ввів поняття біокластера - нової форми об'єднання академічних і галузевих інститутів, внз і виробництв, впровадив в життя це вдале рішення. В результаті в найкоротші терміни вдалося закласти матеріально-технічну базу біоіндустрії і налагодити масовий випуск генно-інженерних препаратів для медицини і ветеринарії в СРСР.

Цей і міжнародний досвід диктує необхідність ввести біокластерний підхід у відродження української біоіндустрії.

Ми пропонуємо таку модель агробіокластера (рис.1). Під ядром агробіокластера ми розуміємо одне або кілька біотехнологічних підприємств, котрі є конкурентоспроможними на ринку і виробляють якісну продукцію для потреб більшості підприємств кластера та інших суб’єктів ринку (наприклад, заводи по виробництву біопалива, продуктів харчування, кормів, ліків, чистих хімікатів, полімерів тощо). Підприємства ядра агробіокластера спроможні підвищувати конкурентоспроможність своєї продукції в довгостроковій перспективі на основі використання інновацій.

Рис. 1. Структурна модель агробіокластера

Джерело: Байдала В.В., Бутенко В.М. Перспективи створення агробіокластерів як моделі соціального партнерства / В.В. Байдала, В.М. Бутенко // Збірник наук. праць Таврійського державного агротехнологічного університету (економічні науки) / за ред. М.С. Кропивка. – Мелітополь: Вид-во Мелітопольська типографія «Люкс», 2013р. – №. – С.46-53.

У зв’язку з цим до складу агробіокластера обов’язково повинно входити науково-дослідне підприємство (установа), наприклад, місцевий університет, науково-дослідний інститут, наукова лабораторія, котрі ведуть наукові дослідження та водночас мають можливість швидко впроваджувати їх результати в практику виробництва комерційних продуктів.

Для забезпечення сировиною біотехнологічного виробництва до складу агробіокластерів необхідно включити сільськогосподарські підприємства, підприємства лісового господарства, підприємства рибного господарства та інші, котрі географічно межують з ним. У якості сировини для біопереробних підприємств (крім зернових культур, соломи, гною, деревини та відходів її переробки) можуть також виступати побутові відходи, котрі утворюються в процесі життєдіяльності місцевого населення, тому до складу агробіокластера варто включити підприємства, що займаються їх збиранням та вивезенням. Це допоможе вирішити проблему утилізації сміття та поліпшити стан навколишнього середовища.

Що стосується такої складової агробіокластера як «населений пункт», зазначеній в нашій моделі (рис.1), то він виступає одночасно географічно-просторовим базисом агробіокластера, постачальником трудових ресурсів, споживачем кінцевої продукції та в кінцевому результаті реципієнтом соціо-еколого-економічних благ, що їх виробляє агробіокластер.

Беручи до уваги роль та структуру агробіокластера, можна зробити висновок, що він здатен узгоджувати інтереси окремих соціальних груп (бізнес, суспільство, влада), відтак слугувати основою для побудови моделі соціального партнерства (рис.2), яка не передбачає для досягнення соціального компромісу необхідності поступатися значущими інтересами вказаних груп.

Рис. 2. Модель соціального партнерства на основі агробіокластера

Джерело: Байдала В.В., Бутенко В.М. Перспективи створення агробіокластерів як моделі соціального партнерства / В.В. Байдала, В.М. Бутенко // Збірник наук. праць Таврійського державного агротехнологічного університету (економічні науки) / за ред. М.С. Кропивка. – Мелітополь: Вид-во Мелітопольська типографія «Люкс», 2013р. – №. – С.46-53.

Соціальні групи мають в окремих випадках протилежно спрямовані інтереси. Наприклад, економічне зростання, з яким пов’язується підвищення рівня життя населення та збільшення прибутків в секторі «бізнес», має деструктивний вплив на навколишнє середовище, що в свою чергу негативно впливає на здоров’я та взагалі якість життя людей. Часто ці протиріччя важко підлягають усуненню, що стає підґрунтям для виникнення соціальних конфліктів. У запропонованій моделі створення агробіокластера сприяє нівелюванню більшості соціально вагомих протиріч. Зокрема, виробництво, що базується на застосуванні біо-, нано-, інфо- технологій, і використовує поновлювані джерела ресурсів, забезпечує зайнятість, доходи працівників, прибутки підприємців, податкові надходження до місцевого та державного бюджетів без заподіяння шкоди навколишньому середовищу.

Створення агробіокластера забезпечує узгодження інтересів бізнесу та суспільства через створення соціальної та виробничої інфраструктури, яка сприяє розвитку як підприємства, так і сільської території, на якій розміщено агробіокластер.

За допомогою важелів влади-регулятора (інструменти фіскальної, монетарної політики, створення відповідної нормативної бази) відбувається узгодження інтересів окремих соціальних груп з інтересами суспільства в цілому (стійкий розвиток у довгостроковій перспективі).

Отже, створення агробіокластерів є перспективною моделлю розвитку біоекономіки, відповідає основним принципам стійкого розвитку економіки, забезпечує узгодження інтересів різних соціальних груп, сприяючи формуванню соціального партнерства. Перевагами запропонованої кластерної моделі є: 1) агробіокластер пропонує в своїй основі стійку систему розповсюдження нових біотехнологій, знань та передових продуктів, котра спирається на спільну наукову базу; 2) підприємства агробіокластера мають додаткові конкурентні переваги за рахунок використання поновлюваних джерел ресурсів та оптимізації витрат на впровадження інновацій; 3) агробіокластери за рахунок своїх складових є інноваційними точками зростання економіки в цілому; 4) агробіокластери є надзвичайно важливими для розвитку сільських територій, що актуально для України на сучасному етапі; 5) агробіокластери забезпечують активний обмін ідеями та передачу знань від науковців до підприємців, що сприяє полегшенню процесу комерціалізації новітніх продуктів, які досить часто спочатку не сприймаються споживачами; 6) агробіокластери надають можливість використання синергетичного ефекту (результат від діяльності системи взаємоповязаних складових є більшим, ніж їх проста сума), що підвищує економічну ефективність діяльності.

Водночас, існують і певні проблеми, що супроводжують розвиток кластерів. Згідно з доповіддю OECD (Організації економічного співробітництва та розвитку) «Конкурентні регіональні кластери: підходи до національної політики», проблема кластерної політики утворюється з вирішення наступних питань: по-перше, як повинна надаватися підтримка кластерів з боку держави – через створення умов функціонування чи безпосередню підтримку кластерів; по-друге, чи повинні державні кошти вкладатися в широкий спектр кластерів чи тільки в обмежене коло регіональних кластерів, що знаходяться на лідерських позиціях; третє питання – що важливіше з точки зору підтримки кластерів – збереження і розвиток робочих місць чи культивування нових, стратегічно важливих технологій.