Тема 6. Архітектура та будівництво Візантії.

Будівництво та архітектура ранньовізантійського періоду (IV - VII ст.) Після того, як християнство було офіційно визнано державною релігією, під християнські храми розпочали переобладнувати існуючі будівлі. Язичеські храми - це приміщення, в яких за уявленнями людей жили боги, а віруючі під час богослужінь знаходилися на подвір’ї біля храмів. Тому внутрішній простір більшості язичеських храмів був недостатній для проведення християнських богослужінь, під храми пристосовували античні базиліки - приміщення для народних зібрань. З V ст. розпочинається спорудження нових християнських храмів.

Спочатку це були видовжені у плані будівлі, збільшені по висоті. Зовнішні стіни та внутрішні несучі стовпи великого перерізу мурували із оброблених блоків м’якого природного каменю. Несучими елементами покриття середньої частини були дерев’яні ферми, а бокових - балки; покрівлю робили з глиняної черепиці. Пізніше базиліки стали основним типом християнських храмів Західної Європи, а в самій Візантії їх суттєво змінили.

З початку VI ст., у східних частинах імперії - Сирії, Малій Азії, Закавказзі будують купольні храми, Спочатку це невеликі будівлі - усипальниці та хрестильні Пізніше розпочали споруджувати круглі або восьмикутні у плані церкви, в яких єдиний великий купол спирався на зовнішні стіни. Починаючи з середини VI ст. на сході імперії будують храми квадратними у плані в яких купол, влаштований у середній частині будівлі, спирається на чотири або вісім внутрішніх стін, а пізніше на внутрішні колони (рис.6.3).

Рис.6.3. Колони, що підтримують галерею в храмі Святої Софії.

Перехід від планувального квадрату до кола барабану купола здійснювалося за допомогою трикутних сферичних склепінь - парусів або тромпів які виконували напуском цегли(рис.6.4.). Після захоплення території Візантії турками-османами більшість цих храмів були занедбані, а потім розібрані.

Рис. 6.4. Типи візантійських куполів: а - купол на парусах , б - купол на чотирьох півсферах, в - хрестово-купольне покриття.

У Константинополі збереглася купольна базиліка - церква Св. Ірини з цікавою системою покриття (рис.6.5.). Храм ніколи не перебудовували на мечеть, він повністю зберіг свій первісний вигляд тому, що знаходився на території садиби султана і використовувався як склад (тепер це музей).

Чудові зразки храмів і палаців ранньовізантійського періоду збереглися у м. Равенна, що знаходиться у північній Італії. Місто Равенна у першій половині VI ст. було столицею остготської держави, політично і культурно пов’язаної з Візантією. Державною релігією тут було аріанство, яке не визнавало вчення про Св. Трійцю і пануючою церквою було оголошене єретичним. Храми тут будували і опоряджували візантійські майстри, тому їх слід вважати не остготськими чи італійськими, а візантійськими. Вісім ранньохристиянських споруд м. Равенни в 1996 р. включені до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Рис. 6.5. Церква святої Ірини, інтер'єр, переріз, план. Стамбул.