Тема 6. Архітектура та будівництво Візантії.

Візантійської імперії. Візантія - держава, що утворилася в IV ст. під час розпаду Римської імперії. У 395 р. Відбувся остаточний розділ Римської імперії на Західну і Східну. Західна імперія була зруйнована варварами у середині VI ст., а Східна проіснувала ще довго - до середини XV ст. і стала важливим осередком європейської культури. Визначальними датами в історії Візантії були: 313 р. - офіційне визнання імператором Костянтином І християнської релігії. Повноправною християнська релігія стає в 382 р.. На цьому закінчився час Стародавнього світу. 

Назва держави походить від давньогрецького поліса Візантій, розташованого на європейському узбережжі протоки Босфор, заснованого близько 660 р. до н. е. Імператор Костянтин І зробив у 330 р. це місто столицею Східної імперії і назвав на свою честь Константинополем. У першій половині V ст., місто укріпили мурами, влаштували дороги, мости, облаштували морську гавань. Утворення нової держави викликало розквіт економіки, культури, будівництва. До складу імперії в період її найвищого злету входили: більша частина Балканського півострова, Мала Азія, Сирія, Палестина, острови Кіпр і Кріт, частина Месопотамії, Єгипет, Вірменія, Грузія, північне узбережжя Чорного моря (рис.6.1). 

За своїм розташуванням Візантія займала географічне положення між Заходом і Сходом, що обумовлювало її економічні та культурні зв’язки. Державний устрій розвивався на основі римської правової системи, також візантійські імператори самодержавно здійснювали управління за східним зразком. Поєднання європейських античних рис зі східними було характерним для візантійської держави і її культури.

Історія Візантійської імперії поділяється на три періоди:

1. Раньовізантійський (IV - VII ст.) - час розквіту держави, руйнування рабовласницької системи господарювання, виконання великих обсягів будівництва. В цей час відбувалося інтенсивне соціальне, культурне і духовне піднесення. Візантія за розвитком міст, ремісництва, торгівлі, духовного життя випереджала держави Західної Європи. Державною мовою була латинська. Найвищого рівня розвиток держави досягнув за часів правління імператора Юстині (520.. .560 рр.);
2. Середньовізантійський (VIII - поч. XIII ст.) - час зростання ролі міст. Період характеризується численними повстаннями, відбуваються тривалі війни. Імперія воювала з своїми сусідами: арабами, персами, лангобардами, вандалами, болгарами, хрестоносцями, південними слов’янами, це призвело до втрати багатьох територій. Незважаючи на військові поразки Візантія залишалася однією з найвпливовіших держав середземноморського басейну. В багатьох містах імперії засновували монастирі та будували хрестово-купольної храми. Велику роль відігравав розвиток торговельних і релігійних зв’язків з Київською Руссю. У 1054 р. відбувся остаточний розкол християнської церкви на дві гілки: східну - православну (ортодоксальну) і західну - католицьку;
   
3. Пізновізантійський (XIII - XV ст.) - час феодальної роздробленості, занепаду ролі центральної влади, втрати військової і політичної могутності. Будували невеликі палацові та храмові будівлі. Внаслідок протиріч між західною і східною гілками християнської церкви в 1204 р. Константинополь був захоплений, пограбований і зруйнований хрестоносцями, але в 1261 р., відвойований візантійцями. В останні роки існування імперія перетворилась на невелике феодальне князівство. У 1453р., Константинополь штурмом захопили турки-османи і він увійшов до складу Османської імперії, а місто було перейменоване на Стамбул.
   

Рис.6.1. Європа у другій половині VІ ст. Візантія за правління Юстиніана.