ЛЕКЦІЯ 2. ОСНОВИ МЕТОДІВ ДИСТАНЦІЙНОГО ЗОНДУВАННЯ

Історія розвитку методів ДЗЗ бере свій початок із середини ХIXст. У 1855 році Гаспар Турнашон (Надар) − відомий французький фотограф, журналіст, військовий офіцер − запропонував ідею фотографування землі з повітряної кулі для потреб картографування та спостереження за територією, а 23 жовтня 1958 року здійснив її, зробивши із повітряної кулі з висоти 80 м фотографії селища Petit-Bicetre в передмісті Парижа.

24 квітня 1909 року під час демонстраційного польоту Вілбера Райта оператор, який йому асистував, зняв із борту літака короткий фільм.

За короткий період аерофотознімання стало дуже поширеним способом одержання інформації про місцевість. У роки Першої світової війни майже всі сторони застосовували його для розвідки та спостереження за противником. А через короткий час повітряне знімання стало важливим чинником одержання інформації не тільки для розв’язання військових, але й цивільних завдань.

Справжня ера дистанційного зондування землі космосу почалася з виведенням на орбіту 23 липня 1973 року американського супутника ДЗЗ Landsat-1,обладнаного камерами для одержання фотографічного зображення землі у видимому та ближньому інфрачервоному діапазоні з просторовою здатністю 75 м і чотириканальним сканером для радіометричного знімання з просторовою здатністю 60 м.

18 жовтня 2001 року на орбіту було виведено перший комерційний супутник QuickBird американської компанії DigitalGlobe з просторовою роздільною здатністю 0,6 м, його дані на комерційних засадах стали доступними всім заінтересованим особам.