Тема 9. Структурна перебудова національної економіки

Структурні зрушення у національній економіці є постійними якісними змінами загальної структури виробництва, які спрямовані на прискорення розвитку окремих галузей з метою досягнення вищого рівня соціально-економічної ефективності діяльності за зниження антропогенного навантаження на природні ресурси і довкілля. Якщо структурні зрушення мають інноваційний характер, то вдається змінити внутрішню будову економічної системи, досягти суттєвих якісних змін та перейти на більш високий рівень розвитку. Основою для структурно-інноваційних зрушень є зміна структури суспільних потреб, для їх задоволення створюються інновації, а їх сукупність призводить до реформування структури економіки.

Важливим інструментом регулювання розвитку національної економіки є державна структурна політика. У загальному вигляді структурна політика може бути визначена як комплекс заходів, дії держави щодо зміни структури національної економіки у певному напрямі за рахунок створення сприятливіших умов для розвитку пріоритетних секторів. Наприклад, це може бути перерозподіл ресурсів на користь окремих видів діяльності, запровадження певних ринкових інструментів, підтримка інноваційних заходів тощо. Структурна стратегія, як правило, є довгостроковою, тому її розроблення має базуватися на комплексному і багатоваріантному прогнозі.

Цілями структурної політики нашої держави на сучасному етапі можуть бути такі[1]:

-                     забезпечення національної безпеки та зниження залежності від зовнішніх джерел критичних для цієї безпеки ресурсів;

-                     реалізація потенційних конкурентних переваг окремих секторів, які не можуть бути реалізовані через нерівні стартові умови;

-                      штучне підвищення інвестиційної привабливості певних галузей, що мають низьку рентабельність і високі терміни окупності, але можуть дати значний непрямий ефект у суміжних галузях;

-                     забезпечення пріоритетності розвитку підприємств «високих технологій», науково-технічного та освітянського потенціалу країни;

-                     стимулювання зростання трудомістких видів виробництва з метою розв’язання соціальних проблем, зокрема, проблем зайнятості.

Можна виділити, принаймні, три типи структурної політики:

- внутрішньоорієнтована (захист внутрішнього ринку та забезпечення економічної самодостатності);

- експортноорієнтована (орієнтація на збільшення експорту видів продукції, які користуються попитом на зовнішньому ринку);

- стратегічна (резервування і обмеження використання власних природних і невідтворюваних ресурсів).

Національна стратегія економічного розвитку має бути спрямована передусім на динамічний соціально-економічний прогрес, у тому числі і в контексті світового поступу, таким чином, основним завданням державної структурної політики є формування стратегії розвитку та її реалізація.

Пріоритетними напрямами національної стратегії соціально-економічного розвитку слід вважати:

>                   підвищення рівня життя населення і забезпечення розвитку людського капіталу з метою найповнішого використання інтелектуального потенціалу;

>                   забезпечення прискореного розвитку «нової економіки», реалізація її конкурентних переваг та активізація інвестиційних процесів з інноваційною спрямованістю;

>                   зменшення залежності України від імпорту як сировини, так і високотехнологічної продукції;

>                   застосування кластерного принципу, коли стратегічно важлива галузь економіки надає імпульс розвитку видам економічної діяльності, що пов’язані з нею і компактно сконцентровані на певній території;

>                   прискорення розвитку інформаційних технологій;

>                   мінімізація негативних наслідків функціонування суспільного виробництва;

>                   забезпечення зміни структури національної економіки на основі соціально-економічної ефективності та конкурентоспроможності.

Механізм структурної політики включає різноманітні інструменти впливу на структурні процеси в національній економіці, а саме – інструменти безпосереднього впливу на економіку і інструменти впливу на макроекономічне середовище.До першої групи інструментів відносяться такі: селективна галузева підтримка за рахунок коштів державного бюджету (дотації, кредити, цільові інвестиційні програми тощо); сприяння розвитку малих і середніх підприємств, сприяння товарному експорту, регулювання імпорту товарів, патентне регулювання тощо. До другої групи інструментів відносяться фінансово-кредитна, валютна, інфраструктурна політика та інші форми впливу держави на економіку.

Для побудови інноваційної моделі національної економіки необхідні відповідні структурні зрушення на макрорівні. Потребує удосконалення галузева структура економіки Україна. Сучасна галузева структура української економіки відображає витратний характер виробництва, переважно сировинну спеціалізацію експорту, монопольний імпорт енергоресурсів, нераціональне використання природного, інформаційного, виробничого, людського потенціалу. Так, нинішня структура економіки «обтяжена» високою часткою первісних, сировинних секторів, низькою є частка галузей переробної промисловості, які виробляють кінцеву продукцію (табл.). Причому з 2000-х років ситуація не покращилась, а погіршилась за рахунок випереджаючого зниження переробної промисловості. Питома вага виробництва товарів у структурі валової доданої вартості (ВДВ) скорочується (до % у 2013 р.), виробництва послуг – підвищується ( становить 63%). Відповідно скорочується й частка реального сектора.

Таблиця

Частка виробництва (ВДВ) України за видами діяльності у, 1995- 2013 рр., %

Складено за даними Держстату України за відповідні роки. Електронний ресурс. – Доступний з: http//www.ukrstat.gov.ua.

Структура виробництва в Україні поступово наближається до показників інших країн світу. Зокрема, це стосується скорочення частки виробництва товарів і зростання внеску послуг. Серед виробництва товарів зменшується внесок сільського господарства, добувної та переробної промисловості. Характерною рисою України є вдвічі вищий за світовий рівень харчової промисловості та металургії, при вдвічі нижчому внеску машинобудування і легкої промисловості.

Структурна перебудова має суттєво змінити основні пропорції між добувними та переробними галузями на користь прискореного збільшення високотехнологічних галузей з високою часткою доданої вартості та високою технологічною складністю продукції. Одночасно якісних змін потребує структура українського експорту в напрямі підвищення частки продукції кінцевого споживання та високотехнологічної продукції.

При перебудові національної економіки важливо включати й елементи креативної економіки. Креативна економіка (дослідження її проведене ООН вперше,у 2008 р.) стосується тих галузей, де факторами розвитку є творчість, знання та доступ до інформації і вони здатні активізувати інноваційну діяльність та надати нового імпульсу економічному зростанню. Нова парадигма суспільного розвитку базується на об'єднанні трьох ключових сфер – економіки, культури і технології. Концепція креативної економіки базується на таких принципах:

>                   творчість є активом, що здатен генерувати зростання і розвиток;

>                   в основі нового підходу – сприяння створенню доходів, робочих місць та збільшенню експортних надходжень одночасно з активним розвитком громадянського суспільства, культурного різноманіття та людського капіталу;

>                   об'єднання економічних, культурних та соціальних сфер діяльності, що сприяє розвитку технологій, туризму, захисту прав інтелектуальної власності;

>                   креативна економіка вимагає інноваційної багатовекторної державної політики.

Найбільшим експортером креативної продукції у світі є Китай (61,4 млрд. дол. США, або 18% від світового обсягу експорту цієї продукції), а споживачем – США (95,0 млрд. дол., або 27% від світового обсягу імпорту цієї продукції). В основному продукція креативних галузей надходить до розвинутих країн світу (більше 80%), але значна частина виробництва зосереджена саме в економіках, які розвиваються (40%). Питома вага транзитивних економік, до яких віднесено й Україну, є незначною: біля 1% експорту та 1,7% імпорту креативної продукції у світі[2]. Незначний експорт і імпорт креативної продукції в Україні не відповідає рівню творчого потенціалу та можливостей населення. Тому активний розвиток креативних галузей економіки може стати важливим фактором здійснення економічного прориву, підвищення національної конкурентоспроможності та ефективної інтеграції нашої держави до світового простору.

Основною дійовою особою структурних змін у національний економіці має стати людина з її творчим, інтелектуальним та культурним потенціалом. Для цього необхідне інституційне забезпечення її розвитку (належної якості освітні установи, науково-дослідні інституції), система мотивації і державного стимулювання, що дозволить сформувати український інтелектуально-інноваційний потенціал.

Сьогодні в Україні посилюється розуміння значимості категорій „людський капітал", „інноваційний розвиток" та „творча праця", визначальна їх роль для подальшого соціально-економічного поступу задекларована у національних програмах розвитку. При цьому не сформовано основні умови для їх розвитку: інституційне забезпечення застаріле, система мотивації заблокована відсутністю необхідного стимулювання. Мотивацією для підвищення рівня людського розвитку є піднесення цінності інтелектуальної праці у суспільстві. Модернізація інституціональної структури для розвитку людського капіталу має охопити усі складові необхідної для цього національної інфраструктури.

Велике значення для створення та удосконалення наукового потенціалу є практичне застосування наявних розробок та можливість їх реалізації у соціально-економічному житті країни. Це дозволить від переважно покупця продуктів інтелектуальної діяльності перейти до виробника новітніх наукових розробок, тому основою структурних зрушень має стати створення умов для розвитку новітніх технологій, які дозволяють отримати високі прибутки та стануть важливим ресурсом для розвитку національної економіки.

Належне ставлення до духовних, етнокультурних надбань дозволяє нації зберегти свою неповторність. Збереження культурної спадщини є необхідною умовою для подальшого культурного розвитку. Піднесення духовного рівня населення має стати вихідною точкою для розвитку людського потенціалу, населення України має відчути себе активною силою покращення власного добробуту, здобути можливість самореалізації та самоствердження. Обґрунтована політика цілеспрямованих структурних зрушень національної економіки дозволить Україні стати повноцінним учасником світових процесів.