4. Концепція прийнятного ризику

Категорії серйозності небезпеки встановлюють якісні значення відносної серйозності ймовірних наслідків небезпечних умов. Категорії серйозності небезпеки застосовують, в першу чергу, для визначення важливості використання тих чи інших профілактичних заходів безпеки.

В залежності від серйозності наслідків небезпеки поділяють на чотири категорії:

Ø І - катастрофічні (приводять до смерті людини або руйнування системи);

Ø ІІ - критичні (призводять до серйозних травм, стійких захворювань, істотних ушкоджень у системах);

Ø ІІІ - граничні (призводять до незначних травм, короткочасних захворювань, ушкоджень у системах);

Ø IV - незначні (призводять до менш значних ушкоджень, ніж в ІІІ категорії).

Так, ситуації, які відносяться до І-ї категорії (катастрофічні небезпеки), вимагають значно більшої уваги, ніж ті, які відносяться до IV-ї категорії (незначні небезпеки). Категорії серйозності небезпеки використовують при визначенні профілактичних заходів щодо забезпечення безпеки для певних умов або пошкоджень системи.

Рівні ймовірності небезпеки – це якісне відображення відносної ймовірності реалізації небажаної події.

В залежності від частоти прояву, небезпеки поділяють на п'ять рівнів

Ø А - часті (велика ймовірність того, що небезпека буде реалізована);

Ø В - можливі (може проявитися кілька разів за період життєвого циклу);

Ø С - випадкові (іноді може відбутися за період життєвого циклу);

Ø D - віддалені (малоймовірне, але можлива подія за період життєвого циклу);

Ø Е - неймовірні (настільки малоймовірно, що можна припустити, що така небезпека ніколи не відбудеться).

Наприклад, зіткнення літаків у повітрі відноситься до І категорії серйозності небезпеки – катастрофічної. Імовірність такої події, виходячи із статистичних даних, можна вважати віддаленою – рівень D. В той самий час зіткнення автомобілів на автостоянці відноситься до IV категорії серйозності небезпеки, імовірність якої часта або можлива (A або B). Через високу імовірність аварії на автостоянці достатньо інтенсивно використовують ряд заходів, які не потребуються значних витрат: обмеження швидкості, широкі місця для паркування, розмітка напрямку руху тощо.

Серйозну небезпеку можна вважати припустимою, якщо буде доведено, що її ймовірність низька, а можливу подію можна вважати припустимою, якщо буде доведено, що її наслідки незначні. Так, небезпеки з індексом 4C, 4D, 4E мають незначний рівень ризику; з індексом 1A, 1B, 1C, 2A, 2B, 3A – мають неприпустимий рівень ризику і потребують розробки заходів та прийняття управлінських рішень, спрямованих на мінімізацію можливого ризику.

Вважають, що ймовірність припустимого ризику небезпеки обернено пропорційна її серйозності. Розробка матриці оцінки ризику полегшує оцінку та класифікацію ризику за ступенем припустимості.

Таблиця 2.1 – Матриця оцінки ризику

Очікувана частота небезпеки	Категорія (серйозність) небезпеки
Очікувана частота небезпеки	І Катастрофічна	ІІ Критична	ІІІ Гранична	ІV Незначна
Часто А	1А	2А	3А	4А
Можливо В	1В	2В	3В	4В
Випадково С	1С	2С	3С	4С
Віддалено D	1D	2D	3D	4D
Неймовірно Е	1Е	2Е	3Е	4Е

*Індекс ризику небезпеки

Класифікація ризику	Критерії ризику
1A, 1B, 1C, 2A, 2B, 3A	Неприпустимий (надмірний)
1D, 2C, 2D, 3B, 3C	Небажаний (гранично допустимий)
1E, 2E, 3D, 3E, 4A, 4B	Прийнятний
4C, 4D, 4E	Знехтуваний

Використовуючи спільно методики визначення серйозності та імовірності небезпеки можна вивчати та класифікувати небезпеки, визначати їх потенційно можливі наслідки та ризики.

1. КОНЦЕПЦІЯ ПРИПУСТИМОГО (ПРИЙНЯТНОГО) РИЗИКУ

Знехтуваний ризик має настільки низький рівень, що він перебуває в межах припустимих відхилень природного / фонового рівня (R ≤ 10^-7).

Припустимим (прийнятним) вважається рівень ризику, який враховує техніко-економічні й соціальні можливості на даному етапі розвитку суспільства (10^-7 < R ≤ 10^-4).

Гранично допустимий ризик - це максимальний ризик, який у жодному разі не повинен перевищуватися (10^-4 < R ≤ 10^-2).

Надмірний ризик характеризується винятково високим рівнем (R > 10-²) і в переважній більшості випадків приводить до негативних наслідків.

Інтегральний ризик – сумарний ризик для населення, соціальних, техногенних і природних об’єктів від всіх можливих негативних подій природного і техногенного походження.

На практиці досягти нульового рівня ризику, тобто абсолютної безпеки, неможливо. Тому, сучасна концепція безпеки життєдіяльності базується на досягненні припустимого (прийнятного) ризику. Сутність концепції припустимого (прийнятного) ризику полягає в прагненні створити мінімальну безпеку, яку сприймає суспільством у цей час. Припустимий ризик є певним компромісом між рівнем безпеки та можливостями його досягнення.

Максимально припустимим рівнем індивідуального ризику загибелі людину вважають ризик, рівним 10^-6 у рік. Низьким вважають індивідуальний ризик загибелі людину, рівним 10^-8 у рік.

Концепцію припустимого ризику можна ефективно використовувати для будь-якої сфери діяльності, галузі виробництва, підприємств, організацій і установ.

На рис. 2.1 наведене спрощений приклад визначення прийнятного ризику загибелі людини за рік.

Із графіка помітно, що порушення балансу на користь кожної з сфер діяльності людини може послужити причиною різкого збільшення ризику і його рівень може вийти за межі припустимих значень. Зі збільшенням витрат на забезпечення безпеки технічних систем, технічний ризик зменшується, але зростає соціально-економічний. Надмірні витрати на підвищення безпеки технічних систем, в умовах обмежених коштів, може завдати шкоди соціальній сфері, наприклад, погіршити медичну допомогу. Сумарний ризик буде мінімальним при збалансованому співвідношенні інвестицій у технічній та соціальній сферах. Повна безпека не може бути гарантована нікому, незалежно від способу життя.

При зменшенні ризику нижче рівня 10^-6 на рік громадськість, як правило, не висловлює надмірної заклопотаності, і тому рідко вживаються спеціальні заходи для зниження ступеня ризику. Досить малим вважається індивідуальний ризик загибелі 10^-8 на рік.

Рис. 2.1 Визначення припустимого (прийнятного) ризику

2. РОЗПОДІЛ ПІДПРИЄМСТВ, УСТАНОВ ТА ОРГАНІЗАЦІЙ ЗА СТУПЕНЕМ РИЗИКУ ЇХ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 493 «Про затвердження критеріїв розподілу суб’єктів

господарювання за ступенем ризику від провадження господарської діяльності для безпеки життя і здоров’я населення, навколишнього природного середовища та періодичності здійснення заходів державного

нагляду (контролю)», критерії розподілу суб’єктів господарювання за ступенем ризику їх господарської діяльності для безпеки життя і здоров’я населення, навколишнього природного середовища встановлюються з метою оцінювання ступеня ризику від провадження господарської діяльності.

Так, суб’єкти господарської діяльності незалежно від форм власності характеризуються високим, середнім та незначним ступенем ризику для безпеки життя і доров’я населення, а також навколишнього природного середовища.

Критеріями оцінки ступеня ризику є наявність:

· хімічних, біологічних, радіаційних, вибухо-, пожежо- та інших небезпечних речовин і матеріалів;

· загрози від потенційно небезпечних об'єктів, об'єктів підвищеної небезпеки;

· загрози від небезпечних гідрологічних та геологічних процесів;

· гідротехнічних споруд, хвостосховищ, шламонакопичувачів, накопичувачів токсичних відходів;

· будівель та споруд, що належать до аварійно небезпечних об'єктів;

· об'єктів інфраструктури життєзабезпечення населення та населених пунктів;

· будівель з покрівлею площею понад 1000 кв. метрів, виготовленою з використанням вантових та арочних конструкцій.

Також критеріями розподілу суб’єктів господарювання за ступенем ризику їх господарської діяльності є чисельність людей, що за прогнозами можуть постійно або тимчасово перебувати на об'єктах та у місцях масового скупчення населення, а також належність підприємств до потенційно небезпечних об'єктів, об'єктів підвищеної небезпеки і таких, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави.

До суб'єктів господарювання з високим ступенем ризику належать суб'єкти, у яких на праві власності, володіння чи користування перебувають:

1) об'єкти підвищеної небезпеки, потенційно небезпечні об'єкти і такі, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави;

2) аварійно-рятувальні служби та формування;

3) об'єкти виробництва, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізації отруйних речовин, у тому числі продуктів біотехнології та інших біологічних агентів;

4) бази, склади, арсенали боєприпасів та військового озброєння;

5) об'єкти утилізації боєприпасів, небезпечних речовин та матеріалів;

6) радіаційно небезпечні об'єкти (крім атомних електростанцій), підприємства з виготовлення і переробки відпрацьованого ядерного палива, підприємства із захоронення радіоактивних відходів, науково- дослідні та проектні організації, що працюють з ядерними реакторами;

7) шлаконакопичувачі, накопичувачі токсичних відходів та гідротехнічні споруди;

8) об'єкти, що підлягають постійному та обов'язковому обслуговуванню державними аварійно-рятувальними службами;

9) об'єкти з масовим перебуванням людей, стадіони, ринки, рекреаційні зони, місця відпочинку населення (турбази, водні об'єкти тощо);

10) захисні споруди цивільного захисту (цивільної оборони).

До суб'єктів господарювання з середнім ступенем ризику належать суб'єкти, у яких на праві власності, володіння чи користування перебувають:

1) об'єкти, що за прогнозами можуть опинитися у зоні можливого ураження у разі виникнення надзвичайної ситуації на об'єкті підвищеної небезпеки та потенційно-небезпечному об'єкті;

2) об'єкти, розташовані на територіях з небезпечними гідрологічними та геологічними процесами;

3) об'єкти, розташовані на територіях, що за прогнозами можуть опинитися у зоні можливого затоплення у разі прориву або руйнування гідроспоруди;

4) об'єкти інфраструктури життєзабезпечення населення та населених пунктів;

5) будівлі та споруди з покрівлею площею понад 1000 кв. метрів, виготовленою з використанням вантових та арочних конструкцій;

6) навчальні та дошкільні заклади, домоуправління, інші суб'єкти господарювання, що згідно з нормативно-правовими актами проводять навчання населення діям у

надзвичайній ситуації;

7) проектні та експертні, інші організації, діяльність яких пов'язана із забезпеченням техногенної безпеки у сфері цивільного захисту.

До суб'єктів господарювання з незначним ступенем ризику належать суб'єкти, що не віднесені до суб'єктів господарювання з високим та середнім ступенем ризику.

Заходи державного нагляду (контролю) за діяльністю суб'єктів господарювання здійснюються з такою періодичністю:

– з високим ступенем ризику - один раз на рік;

– із середнім ступенем ризику - один раз на три роки;

– з незначним ступенем ризику - один раз на п'ять років.

Розподіл суб'єктів господарювання за ступенем ризику здійснюється територіальними органами Державної інспекції цивільного захисту та техногенної безпеки щороку.

Згідно Закону України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» кожне підприємство повинне здійснювати декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки. Воно проводиться з метою запобігання надзвичайних ситуацій техногенного й природного характеру, а також з метою забезпечення готовності до локалізації й ліквідації надзвичайних ситуацій техногенно-природного характеру або їх наслідків.

Шкода навколишньому середовищу (екологічна) і інші види збитку, мають кількісну оцінку, яка виражається у вигляді можливих ризиків нанесеної шкоди. Усі види збитку компенсуються об'єктами господарської діяльності або споживачами їх продукції, з вини яких нанесений збиток. Ці збитки враховують у собівартості та ціні продукції.

Для об'єктів підвищеної небезпеки припустимий (прийнятний) ризик встановлюється з урахуванням масштабів небезпеки, які можуть бути ним створені, та розташуванням в регіоні інших підприємств, що мають об'єкти підвищеної небезпеки, за умови, що сумарний ризик виникнення небажаних наслідків не перевищує встановленого. Встановлені значення, вище яких ризик вважається абсолютно неприйнятним (верхній рівень), і значення, нижче яких ризик вважається абсолютно прийнятним (нижній рівень).

Неприйнятними значеннями ризиків для життя людини, вважають:

R> 10^-5 - для територіального ризику за межами санітарно- захисної зони підприємства, у складі якого є хоча б один об'єкт підвищеної небезпеки;

R > 10^-6 - для індивідуального ризику - для людини, що перебуває в за межами санітарно-захисної зони підприємства, у складі якого є хоча б один об'єкт підвищеної небезпеки (місті, селищі, селі, на території промислової зони підприємств і організацій);

R> 10^-5 - для соціального ризику загибелі більш 10 людей за рік, що перебувають за межами санітарно-захисної зони підприємства, у складі якого є хоча б один об'єкт підвищеної небезпеки (місті, селищі, селі, на території підприємств і організацій).

Також, у якості критерію соціального ризику може використовуватися очікувана кількість загиблих з розрахунку на 1000 жителів, на території санітарно-захисної зони, яка перебуває за межами, підприємства (міста, селища, села, на території підприємств і організацій, що перебувають у промисловій зоні).

У всіх випадках ризик виникнення аварій на об'єктах підвищеної небезпеки, для населення рекомендується вважати прийнятним при наступних його рівнях:

Ø територіального ризику R≤ 10^-7;

Ø індивідуального ризику R≤ 10^-8;

Ø соціального ризику R≤ 10^-7.

З урахуванням особливостей регіону, місцеві органі виконавчої влади можуть встановлювати інші значення верхнього й нижнього рівнів ризику. Значення верхнього рівня кожного з перерахованих вище критеріїв прийнятного ризику допускається встановлювати в 100 раз нижче їх аналогів, пов'язаних з небезпеками повсякденного життя і ризиком проживання в регіоні (дорожньо-транспортні пригоди, нещасні випадки в побуті, пожежі, вибухи газу тощо). У всіх випадках припустимий (прийнятний) ризик, який встановлений органами виконавчої влади в регіонах, не повинен перевищувати рівнів, які встановлено методикою визначення ризиків.

Доступність

Скинути все

Шрифти