Лекція 5. Методологія наукового дослідження

Діяльність людей у будь-якій її формі (наукова, практична тощо) визначається цілим рядом чинників. Кінцевий її результат залежить не тільки від того, хто «діє» (суб’єкт) або на що спрямована (об'єкт), а й від того, як здійснюється даний процес, які способи, прийоми, засоби при цьому застосовуються. Це є проблеми методу.

Метод – у найширшому сенсі слова – «шлях до чого-небудь», спосіб діяльності суб'єкта в будь-якій її формі. Поняття «методологія» має два основні значення: система певних способів і прийомів, що використовуються в певній сфері діяльності (у науці, політиці, мистецтві і т. п.); вчення про цю систему, загальна теорія методу, теорія у дії.

Основна функція методу – внутрішня організація і регулювання процесу пізнання або практичне перетворення певного об’єкта. Відтак метод (у тій або іншій своїй формі) зводиться до сукупності певних правил, прийомів, способів, норм пізнання і дії. Він є системою приписів, принципів, вимог, які повинні орієнтувати вирішення конкретного завдання, досягнення певного результату в тій або іншій сфері діяльності. Він дисциплінує пошук істини, дозволяє (якщо правильний) економити сили і час, рухатися до мети найкоротшим шляхом. Дійсний метод служить своєрідним компасом, по якому суб'єкт пізнання і дії прокладає свій шлях, дозволяє уникати помилок.

Методологія - це спеціальна частина певної галузі науки, яка опікується збиранням, осмисленням та обґрунтуванням методів, що в ній застосовуються.

Методологія, таким чином, є теоретичною формою оброблення методу, а тому вона дуже важлива для будь-якої науки або ж для певних видів діяльності. Методологія також вказує на те, що метод може бути вироблений та обґрунтований лише на теоретичному рівні пізнання, а тому інколи кажуть, що метод - це теорія, запроваджена в дію, а теорія - це розгорнутий метод. Ясно, що методологія передбачає високий рівень функціонування знань та наукового самоосмислення.

На відміну від методології методика постає зібранням та розробленням ефективних способів використання та застосування певних методів у конкретних ситуаціях пізнання та діяльності, тому методика далеко не завжди передбачає наукові обґрунтування: вона може базуватися на певних, у т. ч. індивідуальних досвідах (тому методики можуть бути іменованими, наприклад, методика шкільного виховання за системою В. Сухомлинського).

Сучасна методологія виділяє основні складові методу та проводить класифікації методів пізнання.

Кожний метод включає в себе три основні складові:

·           описову складову, що окреслює, яких інструментів, якого обладнання, допоміжних засобів чи-то умов вимагає певний метод, які речі чи матеріали повинні бути задіяні у процес його застосування; це є, так би мовити;

·           операціональну або процедурну сторону, що наставляє на те, як саме та в якій послідовності слід здійснювати певні дії;

·           концептуальну складову, що є інтелектуальним ядром методу і що передбачає обґрунтування самої можливості певним чином будувати метод.

Класифікації методів може проводитися за різними ознаками. Наприклад, за широтою застосування методи поділяються на:

·           специфічно-наукові, які притаманні певній окремій науці;

·           частково-наукові, що використовуються у частині наук;

·           загальнонаукові, що застосовуються у більшості наук;

·           всезагальні методи, тобто такі методи, які лежать в основі самого процесу пізнання та обґрунтування будь-яких методів.

У сучасній науці досить успішно «працює» багаторівнева концепція методологічного знання. У цьому плані всі методи наукового пізнання можуть бути розділені на наступні основні групи (за ступеней спільності і широті застосування).

І. Філософські методи – найбільш загальні та універсальні методи пізнання і діяльності; це спеціальні засоби за допомогою яких здійснюється філософський аналіз дослідження. Серед них виділяють: метод емпіричного пізнання, метафізичний метод, герменевтичний метод, метод моделювання в філософії, матеріалістичний метод у філософії, критичний метод, метод дедукції, формально-логічний метод, прагматичний метод, аксіоматичний метод, догматичний метод.

II. Загальнонаукові підходи і методи дослідження – це методи, що використовуються в окремих галузях науки та на окремих етапах дослідження. Вони поділяються на теоретичні, емпіричні, емпірико-теоретичні. Такий поділ загальних методів дослідження пов´язаний з існуванням двох рівнів пізнання світу: емпіричного, пов´язаного з чуттєвим знанням людини (через відчуття, сприйняття, уявлення), і теоретичного, пов´язаного з науковим знанням теорії (через вивчення теоретичних надбань у різних галузях науки).

III.  Конкретнонаукові методи – сукупність способів, принципів пізнання, дослідницьких прийомів і процедур, що застосовуються в певній науці. Це методи механіки, фізики, хімії, біології і соціально-гуманітарних наук.

IV.  Дисциплінарні методи – система прийомів, що застосовуються в певній науковій дисципліні, яка входить в яку-небудь галузь науки чи виникла на стиках наук. Кожна фундаментальна наука є комплексом дисциплін, які мають свій специфічний предмет і свої специфічні методи дослідження.

V.   Методи міждисциплінарного дослідження – це сукупність синтетичних, інтегративних способів (що виникли як результат поєднання елементів різних рівнів методології) переважно на стику наукових дисциплін. Широке застосування ці методи знайшли в реалізації комплексних наукових програм.