Лекція 5. Методологія наукового дослідження

Мова науки – система понять, знаків, символів, створювана і використовувана в науці для отримання, обробки, зберігання і застосування знань. Основою мови конкретних наук є природна мова, доповнена спеціальними термінами, знаками і символами.

Мова науки прагне до точності і однозначності виразів. У мові науки намагаються уникати недоліків природної мови: багатозначності слів, розпливчастість і невизначеність їх змісту, двозначності виразів, семантичної замкнутості тощо. Навіть слова, запозичені наукою з повсякденної мови, наприклад «сила», «швидкість», «тяжіння», «зірка», «вартість» і тощо, отримують більш чітке значення. У міру розвитку науки вводяться нові терміни, пов'язані з абстрактним, ідеалізованим об'єктам, до знову виявленим об'єктам і новим областям реальності.

Мова науки робить зворотний вплив на повсякденний, природна мова. Наприклад, слова «електрику», «вірус» були науковими термінами перш ніж увійшли в повсякденну мову.

Мова науки в деякому сенсі езотерична, вона недоступна для сприйняття без спеціальної підготовки. Не розуміють мови один одного навіть вчені, які працюють в різних галузях. Тому є необхідність в науково-популярній літературі, яка прагне через уникати великої кількості спеціальних термінів, нерідко замінює їх образними описами, метафорами, аналогіями.

Наявність термінів – неодмінна ознака мови науки.

Термін (лат. Terminus – межа, межа, кінець) в науці – слово або словосполучення, що використовується для позначення предметів в межах тієї чи іншої науки, наукової теорії. У цьому випадку термін відрізняється однозначністю. Терміни встановлюються за допомогою визначень.

Визначення (лат. Definitio) – логічна операція, в якій розкривається зміст поняття.

Визначення вирішує два завдання:

1) воно відрізняє і відмежовує визначуваний предмет від всіх інших;

2) воно розкриває сутність визначуваних предметів, розкриває їхні необхідні ознаки.

Форми визначення різноманітні. Розрізняються реальні і номінальні визначення. Перші постають описом визначених предметів і можуть бути істинними або помилковими. Другі є приписами (нормами), що говорять про те, яке значення слід надавати поняттям, що вводяться і не мають істинного значення.

Основним прийомом визначення поняття є визначення через найближчий рід і видову відмінність. Використовують також генетичне визначення (вказується спосіб походження предмета).

Розрізняють визначення явні і неявні.

Явні визначення – це визначення, що має форму рівності двох понять. Напр.: «Стіл – це вид меблів». У явному визначенні ототожнюються, прирівнюються один до одного два поняття. Одне з них – це те, що визначається, інше – визначальне поняття, тобто те, за допомогою якого розкривається зміст означуваного поняття.

Неявне визначення – визначення, яке не має форми рівності двох понять. До неявним визначень відносяться контекстуальне, остенсивне тощо.

Про контекстуальне визначення мова йде у випадах, коли зміст поняття чи терміну випливає з контексті.

Визначення остенсивне (лат. Ostentus – показування, виставляння напоказ) – неявне визначення – це різновид визначення, яке здійснюється шляхом прямої і безпосередньої демонстрації чи показу предмету або явища, котре потребує визначення.

У науці й практиці користуються також і номінальними (від лат. слова nomina – ім'я) визначеннями. Номінальним є таке визначення, за допомогою якого визначається не сам предмет, а його ім'я. Номінальне визначення не розкриває змісту поняття, тому воно не є визначенням у власному розумінні слова. За допомогою номінальних визначень дається найменування предметам і явищам, які вивчаються, уводяться нові терміни в науковий обсяг, з'ясовується значення вживаних термінів і т. д.

Щоб краще з'ясувати відмінність номінальних визначень від реальних, порівняємо номінальне й реальне визначення юридичної особи:

1)        «Кількісні утворення як суб'єкти цивільного права іменуються юридичними особами».

2)        «Юридичними особами визнаються організації, які володіють відособленим майном, можуть від свого імені придбати майнові й особисті немайнові права і нести відповідальність, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражі або в третійному суді».

Перше визначення є номінальним, а друге – реальним.