Лекція 6. Діалектична логіка як методологія наукового дослідження

Світ в цілому постає нескінченною комбінацією впорядкованих і хаотичних явищ. Наукові теорії намагаються встановити закономірності прояви порядку серед хаосу. В їхніх законах виражаються необхідні і суттєві, стійкі і повторювані зв'язки і відносини, що існують між предметами, явищами або процесами.

Закони мислення характеризують необхідні і стійкі зв'язки між думками. Закони логічного, тобто наукового мислення діють незалежно від волі і бажання людей і в цьому сенсі вони також є об'єктивними, як і закони природи. Логічні закони абстрактного мислення в усі часи відображали впорядкованість процесів людського мислення і тому є універсальними і необхідними імперативами правильного мислення. Серед законів виділяють кілька найбільш важливих і очевидних тверджень, які по суті є методологічними принципами правильного мислення – основними законами логіки, а відтак і наукового пізнання в цілому. Основні закони – це свого роду аксіоми, що впорядковують процес мислення. Вони складають фундамент раціонального мислення. До основних законів логіки відносять: закон тотожності, закон непротиріччя, закон виключеного третього і закон (принцип) достатньої підстави.

1.      Закон тотожності

Закон тотожності стверджує, що якщо висловлювання істинне, то воно істинне. Отже, кожна думка в процесі міркування повинна залишатися тотожною самій собі. Ця вимога поширюється як на окремі поняття, так і на інші форми думки. Символічно закон тотожності можна уявити формулами: 1) а ↔ а чи 2) а → а.

Цей закон націлює наукове пізнання на збереження чіткої визначеності процесу міркування: розмірковуючи про предмет, слід мислити саме цей предмет і в тому самому змісті. Порушення цього правила може стати причиною таких помилок: «втрати» думки; повної підміни думки; часткової підміни думки.

Основними причинами такого роду можуть стати підміна поняття (еквівокація), двозначність думки (амфіболія) або використання невідомих, невизначених або неуточнених раніше понять (логомахія).

Іноді закон тотожності підміняють вимогою збереження визначеності (стійкості) мислення. Але ці вимоги не є прямим вираженням закону тотожності. Наприклад, заклик «Люди! Будьте уважні!» не можна розглядати як логічний фіксацію будь-якої закономірності.

Закон тотожності нічого не говорить і про сутність речей і про сутність буття. Він не стверджує і не заперечує їх мінливість або, навпаки, незмінність. З нього випливає тільки те, що слід: а ↔ а ( «закон є закон», «на війні як на війні» тощо) або а → а («якщо кішка сіра, то вона сіра», «якщо веселитися, то веселитися» і т. д.).

Логічні помилки в науковому пізнанні можуть бути навмисними або ненавмисними. Помилки, що здійснюються навмисно, називаються прийомами, логічними диверсіями (софізмами), а помилки, що здійснюються ненавмисно називають паралогізми.

У науковій діяльності застосування закону тотожності є надзвичайно важливим, адже він допомагає зберегти однозначність досліджуваного предмета, тим самим отримати істинне, хоча би в певний історичний період знання.

2.      Закон несуперечності.

Закон несуперечливий стверджує, що несумісні (протилежні або такі, що суперечать один одному) судження не можуть бути істинними в один і той же час і в одному і тому ж відношенні. До сих пір ведеться полеміка про «правильність» назви даного закону. В одних підручниках його називають законом суперечності, в інших – законом несуперечності, хоча і в тому і в іншому випадку мова йде про недопущення протиріччя.

Логічна форма закону недопущення протиріччя: ~ (а ˄~а).

Ідея закону досить проста: висловлювання і його заперечення не можуть бути одночасно істинними. Традиційно цей закон інтерпретується в трьох різних сенсах. Як принцип логічного мислення, він стверджує, що і протилежні або суперечливі судження не можуть бути одночасно істинними. Як філософський принцип, він стверджує неможливість одночасного існування і неіснування чого-небудь. Як постулат психології, він стверджує, що неможливо уявити собі одну і ту ж річ такою і водночас нетакою.

Основні закони логічного мислення пов'язані один з одним. Наприклад, закон недопущення протиріччя тісно пов'язаний з вимогами закону тотожності, оскільки порушення закону тотожності для судження призводить до певних суперечностей думки в міркуванні.

Наприклад, одного разу римський полководець Красс зауважив, що ніхто з його роду не жив довше 60 років, але потім став відпиратися від своїх слів і питав, з якоюсь такою дива він говорив би це римлянам? На що Цицерон відповів: «Ти знав, що римляни будуть раді такій вісти і хотів їм догодити». В цьому історичному анекдоті Красс намагався як би виправдати суперечливість своїх висловлювань, і Цицерон не зміг не оцінити цього у властивій йому іронічній манері.

Вимога несуперечності думки грає важливу роль в науковому пізнанні. Особливо важливо уникати їх у процесі написання дисертаційної роботи, оскільки опоненти та громадськість саме їх будуть першими вишукувати у наукових результатах дисертаційного дослідження. Встановлення істотних протиріч в аргументах суперника є по суті визнанням логічної і, отже, правової неспроможності його позиції. Остаточне рішення має ґрунтуватися на достовірних і несуперечливих фактах.

3.      Закон виключеного третього

Закон виключеного третього – це твердження про те, що два суперечливі судження не можуть бути одночасно ні істинними, ні хибними: одне з них істинне, інше помилкове, а третього не дано. Закон констатує, що з двох суперечливих суджень одне необхідно є хибним.

Його логічна формула: а ˅ ~а.

Закон виключеного третього тісно пов'язаний з законом недопущення протиріччя. Формально його навіть можна вивести за допомогою формули де Моргана: ~ (а ˄~а)) = ~а ˅ ~а.  Однак області дії цих законів різні: якщо закон недопущення протиріччя поширюється одночасно і на протилежні і суперечливі судження, то дія закону виключеного третього обмежується застосуванням до суперечливих судженням.

Заперечення закономірності такого твердження порушує саму основу формальної логіки – принципу двозначності висловлювання: одне і те ж думка може бути або істинним, або хибним – третього не дано. Але математик Л. Брауер показав, що між твердженням і його запереченням є і третя можливість, яку не можна виключати при міркуваннях про нескінченних множинах об'єктів. Так, якщо безліч містить об'єкт з певним властивістю, то можна перебрати всі об'єкти і з'ясувати, яке з міркувань істинно: «Є в даній безлічі об'єкт із зазначеною властивістю» або "Нема в даній множині об'єкта з зазначеною властивістю». Але якщо безліч містить нескінченно багато об'єктів, то висока ймовірність того, що об'єкта із заданою властивістю можна і не знайти, навіть якщо він і існує. В даному випадку закон виключеного третього не діє, оскільки не вдається ні підтвердити, ні спростувати істинність тверджень «Є в даній безлічі об'єкт із зазначеним властивістю» або «Нема в даній множині об'єкта з зазначеним властивістю» – з інформації про те, що об'єкт не знайдено, не випливає, що він не існує. Наприклад, з того факту, що вченим досі не вдається знайти ознак життя на інших планетах, зовсім не випливає, що життя за межами Землі неможлива. Цей закон покликаний обґрунтувати головну вимога вибору в суворих реаліях життя – tertium non datur (третього не дано), що є основним правилом для досліджень пов’язаних з реаліями нашого життя. Особливо чітко важливість цього закону проявляється в юриспруденції (винуватий чи не винуватий), проте може проявлятися і в сільськогосподарських науках (зерно зійшло чи не зійшло, комашки захищають посів чи не захищають посів, ґрунт якісний чи не якісний тощо).

4. Закон (принцип) достатньої підстави

Принцип достатньої підстави стверджує, що думку, твердження варто визнавати істинною, якщо вона достатньо обґрунтована. Це судження неможливо уявити у вигляді формули, тому а тому воно не може бути формально визнано законом логіки. Однак методологічне значення цього твердження в науковому пізнанні надзвичайно велике. Принцип достатньої підстави висуває додаткові вимоги до умов правильності мислення, що містяться в перерахованих вище законах. Крім ознак визначеності, несуперечності і послідовності необхідними умовами правильного мислення визнаються обґрунтованість і об'єктивність знання.

Хоча цей принцип не вказує конкретно на те, які саме підстави повинні визнаватися достатніми в тому чи іншому випадку, але націлює наше мислення на пошук найбільш переконливих підстав достовірності знання. Найчастіше в логіці до достатніх підстав відносять факти, емпіричні дані, закони логіки, наукові теорії та інші види апробованого знання. Якщо принцип достатньої підстави порушується, то думка визнається сумнівною.