Лекція 2. Облікова політика як базис реалізації функції управління

1. Облікова політика як інструмент управління фінансовими показниками аграрного підприємства

 Трактування поняття “облікова політика” як у МСФЗ, так і в українському законодавстві передбачає, що підприємство до початку звітного періоду вибирає в межах, встановлених стандартами або іншими нормативними документами, певні методи, методики, способи оцінки, форми організації обліку, які використовуються ним для ведення поточного обліку і складання фінансової звітності. З одного боку це забезпечує однозначність тлумачення показників фінансової звітності, а з іншого – створює умови для здійснення фінансового менеджменту. Тому необхідно визначити сутність поняття “облікова політика” з позиції різних вітчизняних та зарубіжних вчених (табл. 1).

Таблиця 1

Сутність поняття «облікова політика»

Т.В. Барановська	Облікова політика підприємства має бути спрямована на розкриття творчих здібностей підприємців у підвищенні ефективності господарювання, впровадженні нових технологій для задоволення власних потреб і виконання зобов’язань перед державою
Ф.Ф. Бутинець	Облікова політика – це сукупність способів ведення бухгалтерського обліку, які були обрані підприємством
В.А. Дерій	Під обліковою політикою слід розуміти офіційно затверджене на підприємстві надане державою йому право вибору, з урахуванням його цілей, специфіки діяльності підприємства та чинних правових актів, відповідних методик та форм, техніки ведення бухгалтерського обліку
П. Житний	Облікова політика визначає ідеологію економіки підприємства на тривалий період, сприяє посиленню обліково-аналітичних функцій в управлінні підприємством, дає змогу оперативно реагувати на зміни, що відбуваються у виробничому процесі, ефективно пристосовувати виробничу систему до умов зовнішнього середовища, знизити економічний ризик і добитися успіхів в конкурентній боротьбі
С. Пушкар	Облікова політика – це конституція підприємства, яка передбачає права і обов’язки системи обліку з приводу формування інформаційних ресурсів для менеджерів
Л. Пантелейчук	Облікова політика – це сукупність облікових принципів, методів, процедур та заходів для забезпечення якісного, безперервного проходження інформації від етапу первинного спостереження до узагальнюючого – складання звітності
П. Сук	Облікова політика – це принципи і правила ведення бухгалтерського обліку на конкретному підприємстві

Отже, можна зазначити, що нормативно-правові акти та науковці трактують поняття «облікова політика» як сукупність принципів, основ, домовленостей, методів, процедур і форм ведення бухгалтерського обліку з метою складання і подання фінансової звітності.

Облікова політика підприємства – це сукупність принципів, заходів і процедур, що складаються підприємством для складання та подання фінансової звітності.

За Міжнародним стандартом бухгалтерського обліку 8 «Облікові політики, зміни в облікових оцінках та помилки» облікова політика – конкретні принципи, основи, домовленості, правила та практика, застосовані суб’єктом господарювання при складанні та поданні фінансових звітів.

Мета облікової політики – забезпечення єдиного підходу до вибору методів бухгалтерського обліку, який має застосовуватися всіма структурними підрозділами підприємства (філіями, відділеннями, представництвами тощо) незалежно від їх територіальної віддаленості від головного підприємства.

Основні нормативні документи, що регулюють правила формування та застосування облікової політики:

- Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-XIV;

- Положення (стандарти) бухгалтерського обліку;

- Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку та фінансової звітності (МСБО та МСФЗ);

- Методичні рекомендації щодо облікової політики підприємства № 635 від 27.06.2013 р. – можуть застосовуватися підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами незалежно від організаційно-правових форм господарювання і форм власності (крім банків, бюджетних установ та підприємств, які відповідно до законодавства застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності).

Перед складанням Положення (наказу, розпорядження) про облікову політику потрібно врахувати ряд чинників, які можуть вплинути на вибір методів:
1) форма власності та організаційно-правова форма підприємства;
2) вид діяльності (торгівля, промисловість, будівництво і т. д.);
3) організаційна структура управління та наявність структурних підрозділів;
4) кількість господарських операцій, обсяги діяльності, обсяг продажу, чисельність персоналу, наявність відокремлених підрозділів, дочірніх підприємств тощо;
5) особливості оподаткування виду діяльності;
6) поточна та довгострокова мета підприємництва;
7) ступінь матеріально-технічного оснащення;
8) рівень кваліфікації кадрів;
9) технологічні особливості виробництва, особливості організації постачання та збуту;
10) системи та форми розрахунків з покупцями та постачальниками;
11) взаємини з фінансовими структурами;
12) система звітності перед власниками, а також ін. користувачами фінансової інформації;
13) стан законодавства, перспективи його зміни.

На жаль, на сьогоднішній день вітчизняні суб’єкти господарювання недостатньо використовують відповідний інструмент і фактично приділяють дуже мало уваги можливостям його впливу на фінансову безпеку компанії, а також на інші складові безпечного розвитку.

Облікова політика підприємства виступає одним із етапів податкового планування підприємства, яке полягає в виборі способів оптимального поєднання побудови правових форм відносин та можливих варіантів їх інтерпретації в межах діючого податкового законодавства.

Процес розробки облікової політики має забезпечувати вирішення таких завдань:

1) достовірного відображення інформації у фінансовій звітності;

2) страхування підприємства від небезпек і загроз значної втрати коштів, зокрема пов’язаних із неповерненням дебіторської заборгованості або з неефективним вибором методів оцінки і обліку фінансових інструментів;

3) накопичення достатніх коштів для підтримання достатнього технічного стану підприємства шляхом вибору оптимальних для різних груп об’єктів основних засобів методів нарахування амортизації;

4) рівномірного відображення в обліку доходів і витрат шляхом створення забезпечень майбутніх витрат і платежів;

5) досягнення ключових показників результативності за всіма основними напрямами діяльності тощо.

Спостерігається формальний, вузькоспрямований підхід до формування облікової політики, який зводиться до складання фінансової звітності відповідно до загальних вимог положень (стандартів) бухгалтерського обліку та зовнішніх користувачів. Такий рівень підготовки та прийняття облікової політики на підприємстві спричинений такими факторами:

– відсутність достатнього практичного досвіду управління в ринкових умовах, недостатнє законодавче урегулювання цього питання, а також недостатнє вивчення з боку науковців цієї проблеми;

– в Україні не сформувалися стійкі товарні та фінансові ринки, а також їх інфраструктура, основними елементами якої є біржі, аукціони, кредитна та емісійна системи, інформаційні технології й засоби ділової комунікації, система страхування комерційного ризику, спеціальні зони вільного підприємництва;

– поряд з проблемами формування ринкових структур, зростанням виробництва та розвитком комерційних зв’язків відбуваються процеси становлення нового економічного мислення, нової етики управління, адаптації бухгалтерського обліку до реалій господарювання, наближення його до світової облікової практики та умов ринкової економіки;

– у господарській практиці трапляються випадки, коли функціональні процеси впроваджуються розрізнено, без відповідної підготовки. В результаті функціональна діяльність – планування, облік, аналіз, звітність тощо – на окремих підприємствах здійснюється на достатньо високому рівні, а виробнича система розвивається та вдосконалюється слабко;

– у господарській практиці відбувається адаптація до умов роботи з використанням національних стандартів бухгалтерського обліку. При цьому виникає багато організаційних проблем.

Прибуток, як економічна категорія, знаходиться на стику інтересів трьох груп заінтересованих осіб: власників, контрагентів та інвесторів, держави в особі податкових органів. Задоволення одразу усіх груп користувачів бухгалтерської інформації відбувається за допомогою облікової політики підприємства.

На облікову політику підприємства впливають вимоги ряду нормативних актів не лише сфери бухгалтерського законодавства, а й податкового. Так, за умов сучасної вітчизняної податкової системи податковим законодавством визначені альтернативи, за рахунок яких платник податку на прибуток може маніпулювати розміром податку на прибуток на законних підставах та які умовно можна поділити на дві групи:

1) варіативні складові доходів та витрат, які чітко визначені Податковим кодексом України – можемо віднести методи нарахування амортизації на основні засоби та інші необоротні матеріальні активи, методи оцінки запасів при їх списанні, методи визначення звичайної ціни тощо;

2) варіативні складові доходів та витрат, які дозволені Податковим кодексом України за умови врегулювання них в обліковій політиці підприємства – належать: порядок визнання фінансових витрат, витрат на поліпшення необоротних активів, витрат на мобільний зв’язок, методи нарахування резерву сумнівних боргів тощо.

Тобто, підприємство при плануванні очікуваних розмірів фінансових результатів, може обрати будь-який варіант з наданих податковим законодавством альтернатив.

Отже, різні методи в оцінці об’єктів обліку існують для досягнення критерію достовірності показників фінансової звітності, а головне – обґрунтування величини фінансових результатів. В зовсім іншому світлі слід розглядати питання використання облікових факторів у максимізації чи мінімізації фінансових результатів для задоволення інтересів окремої групи соціально-економічних партнерів (власників та вищого управлінського персоналу). До основних елементів облікової політики, що впливають на величину фінансового результату суб’єкта управління науковці відносять:

- критерії віднесення до складу основних засобів та формування їх первісної вартості;

- методи нарахування амортизації; методи оцінки запасів при їх вибутті;

- механізм розподілу та списання загальновиробничих витрат;

- порядок списання витрат майбутніх періодів;

- порядок формування та використання резервів майбутніх витрат.

Поряд з даними обліковими факторами існують ще й інші:

вартісний критерій віднесення матеріального активу до малоцінних необоротних активів;

методи переоцінки основних засобів та нематеріальних активів;

порядок обліку витрат на проведення ремонту основних засобів;

способи відображення недостач і втрат від псування цінностей;

ідентифікація транспортно-заготівельних витрат;

створення резерву сумнівних боргів;

методи оцінки ступеня завершеності операцій з надання послуг для визнання доходів;

способи визначення дати визнання зобов’язань;

відображення, склад та способи списання доходів майбутніх періодів тощо.

Окреслені облікові фактори мають неоднозначний вплив за характером та суттю на кінцеві результати фінансово-господарської діяльності підприємства, що потребує дослідження їх природи з подальшим групуванням за спільними ознаками щодо можливості оцінки впливу на формування фінансових результатів відповідно до критерію ефективності.

При формуванні облікової політики може виникнути ситуація, коли варіативність елементів облікової політики зумовлена суперечностями і недосконалістю чинного законодавства. Для вирішення колізій в загальному випадку мають застосовуються певні правила:

1) якщо розходження мають акти, видані тим самим правотворчим органом, але в різний час, коли прийняття нового акта не супроводжувалось одночасним скасуванням застарілих актів з того ж питання, застосовується акт, виданий пізніше. Що стосується раніше виданих актів, то до приведення їх у відповідність з новим законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому закону;

2) якщо розходження мають загальний та спеціальний акт, який був прийнятий раніше і не скасований прийнятим пізніше загальним актом, перевагу віддають спеціальному акту;

3) якщо є розходження в актах, виданих тим самим органом, але з різною юридичною силою, застосовують акт вищої юридичної сили;

4) якщо розходження за змістом мають акти, які прийняли різні за ієрархією органи, застосовують норму, прийняту вищим органом.

Розуміючи механізм формування облікових даних, суб’єкт господарювання може впливати на власну фінансову звітність та фінансові коефіцієнти, змінювати їх в потрібному напрямі та з визначеною метою. Тобто облікова політика може перетворитися в ефективний інструмент управління показниками, які характеризують фінансовий стан підприємства.

Облікова політика має бути спрямована на посилення ефективності системи бухгалтерського обліку, яка виступає інформаційною базою для прийняття управлінських рішень, що забезпечить ефективність функціонування системи господарювання, яку можна представити адитивною моделлю економічного та соціального ефектів.