Тема 15. Лідерство в трудовому колективі

Будь-яке підприємство, організація – це органічна єдність технічної, економічної і соціальної підсистем. Якщо характеризувати соціальну підсистему підприємства, то це є соціальна організація, тобто об’єднання робітників, які разом реалізують цілі щодо виробництва матеріальних і духовних благ відповідно до існуючих правил і процедур на основі певної форми власності на засоби виробництва.

Згідно ст. 252 Кодексу законів про працю, трудовий колектив підприємства утворюють усі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством.

Трудовий колектив можна розглядати як соціальний інститут і як соціальну спільність. В трудовому колективі, як соціальному інституті, поєднуються суспільні, групові та індивідуальні інтереси співробітників. Колектив, як соціальна спільність – це організована спільність людей, об’єднаних конкретним видом суспільно-корисної діяльності, що здійснюється в рамках тієї чи іншої форми  власності, і відносинами, які склалися в ході цієї діяльності.

Отже, з цього визначення випливає, що трудовий колектив – це група людей, які характеризуються такими ознаками:

сформованістю для поєднання інтересів (індивідуальних, групових і суспільних);

об’єднаністю для певного виду суспільно-корисної діяльності;

відносинами співпраці, взаємодопомоги і взаємної відповідальності.

Рис. 1. Ознаки командної роботи

Західна соціологія праці, зокрема прихильники функціоналізму, надають адаптації роль пристосування, що сприяє утриманню рівноваги інтересів окремої людини і соціальної системи в цілому.

Для соціології праці в умовах кризи проблема адаптації у трудовому процесі набуває особливої актуальності. Підприємство, установа зацікавлені у швидкому включені новачка в професійну діяльність. Прискорення процесу адаптації збігається з інтересом працівника. Це зумовлює підвищення соціального статусу особистості, зниження психологічної напруженості, притаманної початковій стадії трудової діяльності. Успішна адаптація молодого працівника залежить від того, наскільки сприятливими є умови для задоволення його адаптивної потреби. До цих умов можна віднести певний рівень взаємодії інформації між індивідом і установою, підприємством, трудовим колективом, порівняння життєвих цілей індивіда з цілями колективу, а також наявність умов для успішної трудової діяльності молодого працівника. Результатом успішної адаптації є його соціалізація. Соціалізація – це засвоєння особистістю цінностей, установок, притаманних певній трудовій групі чи спільності.

Соціалізація — це шлях становлення особистості і одночасно гарантія неперервності соціуму. Система символічних звичок, традицій і дій, властивих тій чи іншій культурі, передається через соціалізацію від покоління в покоління.

Соціалізація – це двосторонній процес, який продовжується від народження до смерті. В процесі соціалізації виділяють три стадії:

до трудова – це період до початку трудової діяльності, охоплює дитинство, учнівство, студентство. Соціалізація відбувається в рамках сім’ї, дошкільного та шкільного закладів, коледжу, університету чи іншого вищого закладу освіти;

трудова – період активної трудової діяльності, триває від початку трудової діяльності до пенсійного віку. Соціалізація відбувається в рамках трудового колективу, підприємства, окремої соціальної групи;

після трудова – період після виходу на пенсію, трудова активність індивіда знижується. Соціалізація відбувається в рамках малих груп за інтересами, у разі зміни місця проживання – в новому соціальному оточенні.

Соціальна адаптація — це процес пристосування людини до умов життєдіяльності, до рольових функцій та норм поведінки, до форм соціальної взаємодії, що склалися у спільноті, до якої входить індивід. Соціалізація особистості в трудовому колективі передбачає поступове включення людини в нові соціальні умови, визначення та набуття ролі в процесі здійснення діяльності.