1. Давньогрецька архітектура

Первісні люди ще в кам'яну епоху будували напівземлянки, дерев’яні будинки на палях та житло з глини. Так люди захищались від атмосферних впливів та нападу диких тварин. З переходом первісних громад до осілості пов’язана і поява перших меблів. Виготовлення меблів розвивалося швидше у тих племен, які в силу кліматичних умов мали більшу потребу в закритих приміщеннях.

У міру розвитку здатності виготовляти робочі інструменти стало розвиватися і мистецтво оформляти предметне середовище житла. За облаштуванням житлових приміщень первісної людини ще не можна судити про меблювання в його сучасному розумінні. Подібні предмети не виділялися серед інших речей домашнього побуту. У всілякому разі, вони не мали такого значення, як, наприклад, зброя. З удосконаленням інструментів поступово розвивалася столярна справа, людина навчалася конструювати предмети, тектонічно поєднувати їх складові частини.

Пізніше, на вищому щаблі варварства, коли разом з необхідністю виникає ще й потреба в красі, будівництво стає вже невіддільним від архітектури. В епоху бронзи, а потім заліза, з’явилися культові споруди з величезних кам'яних брил. Ці первісні споруди стали основою архітектури ранньокласових держав в Азії та Стародавньому Єгипті. Найбільш відомими пам’ятками архітектури давнього царства є монументальні піраміди, храми, гробниці знаті.

Особливе місце в історії будівництва та архітектури займає культура стародавньої Греції та Риму, так звана, антична культура. Цей час характеризується формуванням грецького рабовласницького суспільства і виникненням міст-держав. Античність подарувала світові такі форми правління, як демократія (Стародавня Греція) та республіка (Древній Рим). Спадщина тих  часів багато в чому посприяла формуванню та розвитку культури і науки в усьому світі.

Елліністичний період (стародавні греки називали себе еллінами) починається після розпаду держави Олександра Македонського (кінець IV ст. до н.е. – початок I ст. до н.е.). Це епоха розквіту змішаної грецько-східної культури.

Для архітектури цього періоду характерні регулярне планування міст і створення монументальних вівтарів. Античний період характеризується масовим будівництвом монументальних будівель – палаців, храмів. Вся архітектура цього періоду підпорядкована єдиній ідеї і виражається своєрідними рішеннями, які називають стилем стародавньої архаїки.

Класичний період давньогрецької архітектури (V-IV ст. до н.е.) почався з грецько-перських війн. У цей час було створено найбільш чудовий зразок давньогрецької архітектури – архітектурний ансамбль Акрополь в Афінах з його головним храмом Парфеноном (рис. 1.1).


Рисунок 1.1 – Афінський акрополь. Парфенон

Майстри архітектури елліністичного періоду розробили строго продуману систему співвідношення розмірів конструктивних і декоративних елементів будівлі. Ця система отримала назву ордер (з лат. порядок).

Ордер складається з цокольної частини будівлі, колони та частини, що перекриває (вінчає) колону.

У процесі формування давньогрецької архітектури виникли доричний, іонічний та коринфський ордери, пізніше до них додався тосканський ордер з давньоримської культури.

Ордери розрізнялися в декоративних деталях і пропорціях. Так, доричний і тосканський ордера відрізнялися простотою та мужністю форм. Доричний ордер, на відміну від тосканського, не мав бази під колоною, а на колоні передбачалися вертикальні жолобки – каннелюри. Іонічний ордер характеризувався легкістю, стрункістю, витонченістю. Коринфський – великою декоративністю.

Зовнішній вигляд архітектурних ордерів представлено на рисунку 1.2.


 

Рисунок 1.2 – Ордери в античні часи: 1 – доричний; 2 – тосканський; 3 – іонічний; 4 – коринфський; 5 – композитний

Одиницею виміру елементів архітектурних ордерів прийнято вважати модуль. Модуль це половина діаметра колони (радіус). Модуль, в свою чергу, ділять на строго певну кількість так званих парт. Модуль тосканського і доричного ордерів ділиться на 12 парт (частин), а модуль іонічного, коринфського і складного ордерів ділиться на 18 парт.

Повний ордер складається з 19 частин, які розподіляються таким чином: 4 частини – п’єдестал, 3 частини – антаблемент, 12 частин – колона. Неповний ордер складається з 5 частин: 4 частини – колона, 1 частина – антаблемент. П’єдестал є необов’язковою частиною ордера і тому не враховується.

У свою чергу, основні частини ордера теж складаються з частин більш низького порядку. П’єдестал включає в себе 3 частини: базу, стілець (тіло п’єдесталу) і карниз. Базою називають нижню частину п’єдесталу, яка являє собою плиту (полицю), на якій розташовуються різні архітектурні обломи (в залежності від типу ордера). Так званий стілець розташовується на базі, а на п’єдесталі – карниз, який може простим або складним.

На п’єдесталі знаходиться колона, яка несе на собі антаблемент. Колона включає у себе базу, тіло і капітель. База – це нижня частина колони, що представляє собою товсту плиту (полицю), на якій розташовуються різні архітектурні обломи. Тіло колони знаходиться на базі, а на верху тіла розташовується антаблемент. Зазначимо, що тіло колони в нижній своїй частині (1/3) має рівну циліндричну форму, а вся верхня частина поступово звужується, приймаючи конічну форму. Зміна форми тіла колони знизу вгору відбувається по кривій, яка називається ентазис. Також існують колони, що мають бочкоподібну форму зі зменшенням діаметру як донизу, так і догори.

Верхньою частиною будь-якого архітектурного ордера є антаблемент.

Антаблемент включає в себе архітрав, фриз і карниз.

Як правило, колони мають круглий перетин, але зустрічаються і колони з квадратним або еліпсоїдної перетином. Тіла колон тосканського ордера – гладкі, у решти ж ордерів тіла колон мають так звані каннелюри, що представляють собою своєрідні рельєфні жолобки, які можуть бути як прямолінійними, так і гвинтоподібними. Бувають також колони з рустикальним оформленням.

Колони можуть розташовуватися найрізноманітнішим способом відносно стін будівлі. Наприклад, вони можуть знаходитися на деякій відстані від них або примикати всім ордером чи якою-небудь його частиною.

Теорія ордерів отримала подальшого розвитку і застосування в архітектурі XV-XIX століть. Вона і зараз є предметом вивчення та поклоніння.

Античному стилю в інтер’єрі притаманний поділ утилітарності і функції краси.

Греки першими виробили концепцію інтер’єру з великою кількістю різних за призначенням кімнат. Римляни продовжили цю ідею та зробили своє житло ще більш просторим та розкішними. Ось чому однією із основних вимог при створенні античного стилю в інтер'єрі є значна площа приміщень та високі стелі.

Другий важливий елемент стилю – багатоваріантність призначення приміщень. Всі приміщення в античному стилі можуть і повинні бути багатофункціональними. Прохідні кімнати можуть грати роль холу і бібліотеки, затишної гостьової кімнати. Обираючи античний стиль, це варто продумувати вже на стадії вибору початкових планувальних рішень.

Класичним елементом античного планування є атріум – внутрішній зал-двір, з усіх боків оточений галереями з колонами, колонадами і балковими перекриттями. Всі інші приміщення розташовувалися навколо атріуму.

Античний стиль в інтер'єрі аскетичний. Стародавні греки будували стіни з цегли-сирцю та нічим їх не прикрашали, цінуючи природну грубу фактуру матеріалу. У спальні декорування стін і стелі здійснювалося за допомогою складних драпіровок.

Сьогодні для обробки стін в античному стилі підійде однотонна декоративна штукатурка спокійних теплих тонів. Можна прикрасити стіни фресками (рисунок темперою по сирій штукатурці) або настінним живописом на теми античних міфів, природну, історичну тематику.

Підлоги найчастіше були мозаїчними (рис. 1.3), пізніше покривалися килимами.


а)



б)

в)

Рисунок 1.3 – Фрагменти мозаїчної підлоги:

а) Будинку масок на о. Делос (близько 120-80 рр. до н. е.); 

б, в) Будинку Діоніса на о. Делос (близько 120-80 рр. до н. е.), «Ерот верхи на дельфінах»


Стелі кесонні (квадратні або багатокутні поглиблення у формі купола) або підвісні, розписні. По контуру стелі розміщувалися рельєфні карнизи, оздоблені орнаментом.

Для античного стилю характерне використання великої кількості ліпнини. Це можуть бути панно із молдингів з розташованими у них плафонами. Декоративні ліпні елементи і колони фарбують в однотонні кольори (білий, бежевий, світло-сірий, колір слонової кістки), допускається додаткове декорування сухозлітним золотом з ефектом старіння.

Меблі античного періоду дерев'яні, підкреслено простих форм, прикрашені різьбленням, з позолотою підлокітників і всього контуру, рідко з тканинною оббивкою (рис. 1.4). Оббивка, покривала, скатертини, зазвичай, були гладкопофарбованими, по краю тканини йшов характерний орнамент. Для декору меблів використовувалася інкрустація різними мозаїчними вставками: слоновою кісткою, золотом, коштовними каменями або деревиною іншого кольору



Рисунок 1.4 – Меблі Стародавньої Греції:

а – саркофаг із Абусир; б - складний стілець із характерними ніжками, загнутими усередину; в – обідній стіл (по моделі із бронзи); г – просте дерев’яне ліжко (по малюнку на вазі); ґ – ложе з подушками; д – парадні мармурові театральні крісла. Театр Діонісія в Афінах; е – раннє-грецьке крісло дощатої конструкції; є – архаїчний трон (по зображенню на гробниці із Лаконії); ж – трон без спинки з підставкою для ніг (по малюнку на вазі); з – парадний табурет (по малюнку на вазі); и – клісмос – жіночий стілець зі спинкою (з надгробного пам'ятника Хегесо, Афіни ІV в. н. е.); і – ложе з м’якою оббивкою та подушками (по малюнку на вазі); ї – стіл (по рисунку на вазі).  

Приклади       елементів       декору            давньогрецьких         предметів       інтер’єру представлені на рисунку 1.5.



Рисунок 1.5 – Елементи декору будівель та меблевих виробів Стародавньої Греції: а – акант; б – меандр; в – пальмета; д – волюти на капітелі колони


Популярністю користувалися меблі для сидіння: різні лавочки, стільці, церемоніальні трони, ложа (клині).

Характерними для античного стилю є прості робочі столи і низькі столи трапецієподібної форми з трьома ніжками в формі лап тварин або фігур грифонів. Як додаткові аксесуари використовувались маленькі скриньки, кошики, тумби.

В інтер’єрі були відсутні шафи, для зберігання речей використовували дерев’яні скрині.

Аксесуарами, притаманними інтер’єру в античному стилі, є теракотові статуетки, бюсти, підлогові високі грецькі вази різноманітних форм, картини або гобелени на міфологічні сюжети, невеликі дзеркала з шліфованого металу, розміщені на столах або лавах, але не на стінах.

Колірна палітра античного стилю – яскраві кольори (синій, зелений, червоний, золотий, жовтий, чорний, колір слонової кістки).

Для освітлення використовують світильники у формі факелів, вбудовані світильники та приховане освітлення, що дає розсіяне світло.

Приклади інтер’єрів періоду античності наведені на рисунках 1.6 – 1.8.

Рисунок 1.6 – Внутрішнє подвір’я (перистиль) давньогрецького міського або присадибного будинку (реконструкція)


Рисунок 1.7 – Андрон – чоловіча кімната в давньогрецькому будинку (реконструкція)


Рисунок 1.8 – Гінекей, гінекейон – жіноча половина будинку

Як правило, античність асоціюється з класикою, респектабельністю, добротністю, виразністю. Античність – це, в першу чергу, величність, монументальність та парадність. Вона відсилає нас до культури минулого та зобов’язує цій культурі відповідати.

Оформити інтер’єр в античному стилі – складне завдання, але результат виправдовує всі зусилля та витрачені ресурси. Античний інтер’єр вражає своєю монументальністю і величністю, вишуканістю та гармонійним поєднанням всіх деталей – його, мабуть, можна назвати досконалим.

 


Accessibility

Шрифти

Розмір шрифта

1

Колір тексту

Колір тла