Тема 1. Суть, завдання та зміст раціонального використання та охорони земель

Отже, земля - це фізичне творіння з притаманною йому топографією і просторовою природою, у глобальному баченні якого враховуються фізико-біотичні та соціоекономічні ресурси. Відповідно до Конвенції ООН про попередження опустелення термін «земля» трактується як окреслена територія поверхні планети, яка неодмінно узагальнює всі атрибути біосфери як всередині, так і понад поверхнею землі, включаючи приземний клімат ґрунту й форм місцевості, гідрологічні поверхні (включаючи мілководні озера, річки, болота), приземні осадові породи і відповідний запас ґрунтових вод, популяції рослин та тварин, житлові поселення і фізичні результати минулої та сучасної діяльності людини (тераси, водосховища чи дренажні структури, дороги, будівлі і т.д.)

Отже, природна одиниця землі має вертикальну вісь - від атмосферного клімату до ресурсів ґрунтових вод і горизонтальну вісь - послідовність типів ґрунту, топографії місцевості, гідрологічного та рослинного різноманіття.

Раціонально (лат. rasional - розумний, обґрунтований, доцільний) використовувати землю - це означає отримувати максимальну кількість продукції при мінімумі затрат без шкоди для земельних ресурсів з врахуванням природних і економічних умов конкретного суб'єкта господарювання на землі.

Вимога раціональності використання землі відображена в Земельному кодексі України, стаття 5 якого визначає забезпечення раціональ­ного використання та охорони земель принципом земельного законодавства.

Отже, раціональне використання землі - це таке використання, яке відповідає її цільовому призначенню, забезпечує високу ефективність землекористування і її охорону, спрямовану на запобігання необґрунтованого вилучення земель сільсь­когосподарського призначення, захист від антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

В основі раціонального використання земельних ресурсів лежить вибір найефективнішого (у зазначеному вище сенсі) варіанту їх можливого використання з точки зору вирішення соціально-економічних завдань і наслідків від відповідних змін у функціонуванні природного комплексу. У свою чергу, використання землі з певною метою має бути також найефективнішим з усіх можливих варіантів (способів) досягнення цієї конкретної мети.

Під раціональним використанням землі можна також розуміти найефективніший з точки зору задоволення потреб суспільства варіант її цільового та функціонального використання, організований, у свою чергу, найефективнішим для конкретних умов простору і часу способом відповідно з об’єктивно існуючими принципами взаємодії суспільства і природи.

З огляду на взаємодію суспільства з природою виділяються такі аспекти сутності раціонального використання землі:

• екологічний, пов’язаний з вивченням функціонування землі як компонента природного комплексу і середовища для рослин та живих організмів;
• соціально-економічний, що відображає вплив на використання землі соціальних процесів і політики держави, суспільних, в тому числі земельних, відносин, що пояснює економічну сторону використання землі як ресурсу;
• технологічний, пов’язаний з вивченням технічної дії на землю, технології використання, зв’язку раціонального використання земельних ресурсів з науково-технічним прогресом;
• правовий (юридичний), пов’язаний з вивченням ролі і значення впливу права, правової діяльності держави через землеустрій, регулювання, адміністрування, стимулювання, оподаткування тощо на організацію та здійснення раціонального використання і охорони землі.

• забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави
  
• не втручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом
  
• забезпечення раціонального використання та охорони земель
  
• забезпечення гарантій прав на землю 
  
• пріоритету вимог екологічної безпеки
  

Що ж стосується принципів організації раціонального використання земельних ресурсів, то потрібно зазначити, такі принципи, до яких, передусім, відносяться:

• науково-обґрунтований перерозподіл земельних ресурсів за формами власності, галузями, між юридичними та фізичними особами;
  
• рівноправність всіх форм власності і господарювання на землі;
  
• економічне регулювання раціонального використання і охорони земель (платність землекористування, економічне стимулювання та відшкодування заподіяних землі збитків);
  
• цільове використання земель;
  
• недоторканість права власності і права користування землею;
  
• пріоритет у наданні продуктивних земель для потреб сільського господарства;
  
• постійне вдосконалення форм і типів організації і впорядкування території;
  
• системний підхід до використання і охорони земельних ресурсів;
  
• регіональний підхід.
  
• зниження негативних наслідків сільськогосподарського виробництва.
  
• стимулювання природного функціонування біосфери.
  
• моніторинг стану ґрунтового покриву. 
  
• поліпшення і модернізація технології сільськогосподарського виробництва 
  
• відновлення природних властивостей земель.
  

Отже раціональне використання земельних ресурсів потребує ефективного управління й планування та направлене на вирішення завдань сталого розвитку, продовольчої та екологічної безпеки, відновлення ландшафтів.

Сучасне використання земельних ресурсів України не відповідає вимогам раціонального природокористування. Стан земельних ресурсів України близький до критичного.

Водною та вітровою ерозією уражені близько 57 відсотків території України, понад 12 відсотків території держави зазнають підтоплення. За різними критеріями забрудненими є близько 20 відсотків земель України. Щороку фіксується майже 23 тисячі випадків зсувів. Унаслідок абразії руйнується до 60 відсотків узбережжя Азовського і Чорного морів та 41 відсоток берегової лінії дніпровських водосховищ. Більш як 150 тисяч гектарів земель порушені внаслідок гірничодобувної та інших видів діяльності. Кількість підземних і поверхневих карстопроявів становить близько 27 тисяч. 

Причини виникнення такої ситуації мають комплексний характер та історичні передумови. Особливо слід відзначити порушення екологічно збалансованого співвідношення між категоріями земель, зменшення території унікальних степових ділянок, надмірну розораність території та порушення природного процесу ґрунтоутворення, використання недосконалих технологій в сільському господарстві, промисловості, енергетиці, транспортній та інших галузях господарства, орієнтацію на досягнення коротко- та середньострокових економічних вигод, ігноруючи природоохоронну складову та негативні наслідки у довгостроковій перспективі.

Науковці прийшли до висновку що сьогодні вагомою екологічною проблемою є дефіцит природних екосистем, які формують та підтримують життєздатне довкілля, оскільки людина захоплює природні екосистеми (ландшафти, оселища) і перетворює їх на антропогенні території. Тому у зв’язку з критичним дисбалансом ландшафтів стоїть питання не стільки в збереженні того, що залишилося, скільки у відтворенні того, що знищено. Відповідно, розв’язання проблеми потребує насамперед вирішення питань земельної політики законодавчими, адміністративними та економічними важелями, зміни структури споживання та впровадження технологій, що зменшують екологічний відбиток. Повернення значних площ антропогенних територій у стан природних екосистем, відновлення їх біологічного різноманіття та їх здатності до самопідтримки є ключовим завданням людства на найближче десятиліття.

Раціональне використання земельних ресурсів є основою сталого розвитку території. Сталий розвиток будь-якої системи в тому числі і території досягається при збалансованому функціонування трьох складових: економічної соціальної та екологічної. Ефективність використання землі як основного ресурсу, як засобу виробництва, об’єкта права власності, впливає на соціальний та економічний розвиток території в той же час, суспільство зацікавлене у збереженні природних територій, парків, земель водного фонду для підтримки екологічного балансу. Таким чином раціональне використання земель визначає можливості для сталого розвитку території.

На раціональне використання земельних ресурсів впливає значна кількість факторів, які поділяють на керовані та некеровані. До керованих факторів відносять антропогенний (позитивні та негативні наслідки людської діяльності) та техногенний (технології використання земельних ресурсів; підходи та методи управління землекористуванням). Некеровані фактори: економічний: (поточний економічний стан країни та у світі), політичний: земельна політика, що проводиться державою, інші політичні процеси; природно-кліматичний: умови клімату, ландшафт, якість ґрунтового покриву тощо; соціальний: рівень життя населення, наявність/відсутність соціальної напруженості, якість трудових ресурсів тощо.