1. Сутність стратегічної альтернативи

Проблема прийняття управлінських стратегічних рішень полягає в тому, що існує значна кількість стратегій від правильного вибору яких залежить подальше функціонування суб’єкта господарювання. Тому основними елементами стратегічного аналізу на даному етапі є: множина альтернатив, множина оцінок та множина наслідків.

На найбільш абстрактному рівні стратегічна альтернатива – це варіант можливого розв’язання задачі, який визначається пізнавальними властивостями та професійними знаннями менеджера. Як варіанти теоретично можливого руху господарської системи стратегічні альтернативи розподіляються на: передбачувані, які є логічним продовженням поточних стратегій, і не передбачувані, що ґрунтуються на радикальних змінах у поточній стратегії і нетривіальних рішеннях щодо її оновлення. Життєвий цикл стратегічних альтернатив складається з: генерації (ідентифікації та розроблення до рівня, який дозволяє приймати управлінські рішення), оцінки та вибору найкращого з них.

Генерування стратегічних альтернатив – складний аналітичний процес, в силу того, що простих і єдиних алгоритмів та критеріїв оцінки якості окремого альтернативного варіанту не існує. Проте в економічній літературі виділяються наступні принципи генерування стратегічних альтернатив, дотримання яких сприяє вибору найкращої з них: різноманітність, множинність альтернатив, що дає можливість співставлення їх характеристик, виявлення переваг та недоліків; амбіційність, тобто радикальність відносно поточної стратегії; „виконуваність‖ альтернатив, що ставить деякі вимоги щодо складності/легкості та витрат на їх реалізацію; „поточна‖ важливість (цінність) альтернатив їх зв’язок з поточною стратегією підприємства. Логічну основу для генерування стратегічних альтернатив складає поточна стратегія та очевидність її вдосконалення або зміни.

Технологія генерування стратегічних альтернатив ґрунтується на використанні наступних організаційних процесів, прийомів та процедур генерації ідей: - моделювання конфлікту, при якому генерування ідей альтернативними командами (групами) менеджерів здійснюється з позиції конфліктуючих базових допущень, що дозволяє критично підійти до них та спрямувати процес прийняття рішень у правильне русло; - генерування сценаріїв, у перебігу якого створюється кілька альтернативних картин майбутнього підприємства, що дозволяє менеджерам уявити можливу ситуацію з різних сторін до її реального прояву; - «мозковий штурм», правила організації та проведення якого виключають будь-які обмеження стосовно як змісту, так і кількості нових ідей, які виходять за межі очевидних варіантів і сценаріїв розвитку підприємства; - адаптивний пошук на основі теорії гри, при якому менеджерами «дестабілізується» ситуація «до межі хаосу», а потім обирається альтернатива найбільш доцільної адаптації підприємства та вирішення конфлікту.

Генерування стратегічних альтернатив (створення достатньо широкого їх набору) зменшує вірогідність прийняття нераціонального управлінського рішення. Оцінка продуктивності (доцільності використання) висунутих альтернатив ґрунтується на їх порівняльному аналізі із застосуванням так званих „скринінгових стандартів‖ або критеріїв елімінації.

Скринінговий стандарт — це набір фундаментальних аспектів, умов та обмежень, які визначають результативність бізнесу підприємства та його диференціацію серед конкурентів. За своєю суттю скринінговий стандарт виконує функцію „сита‖ з метою локалізації множини висунутих альтернатив множиною допустимих альтернатив.

Головними елементами (умовами та обмеженнями), які формують скринінговий стандарт ефективності стратегій організації, є:

1) можливість (перспективи) забезпечення відповідності та виконання стратегічних цілей усіх ієрархічних рівнів, тобто дерева цілей;

2) вірогідність та «ціна» реалізації стратегії (набору стратегій), що ліквідує або зводить до мінімуму розрив між реальним і бажаним станом активів підприємства та їх характеристик;

3) прийнятність співвідношення ризику та віддачі даної стратегії.

Стратегічні альтернативи — це набір різних варіантів стра­тегій, які дають змогу організації досягти цілей, в межах вибра­ного напряму й обмежень на використання ресурсів.

Своєрідним фільтром, за допомогою якого визначають найпри-вабливішу стратегію з набору сформованих стратегічних альтер­натив, є стратегічний аналіз. Він застосовує як формальні моделі та кількісні методи, так і творчий аналіз, який враховує специ­фіку організації, аналітичні й інтуїтивні здібності менеджерів. Популярними формальними моделями на бізнес-рівні, беручи до уваги їхнє значення й можливість взаємодоповнювати одна одну, є такі: модель "крива досвіду", модель "життєвий цикл попиту", метод PIMS, модель "товар — ринок" тощо. Водночас їх застосу­вання не може замінити творчий аналіз, а лише створює відповідні умови для прийняття обґрунтованих управлінських рішень.