Тема 5. ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ТУРИЗМУ

Серед спеціалістів і дослідників туризму немає єдиної думки що­до визначення періодів його історії. Деякі автори визначають відповідно до розвитку засобів пересування. Так, Дж. Уокер виділяє передіндустріальний етап, коли для подорожей використовувались найпростіші засоби пересування, епоху залізниць, автомобілів, літаків і, нарешті, круїзних лайнерів. Німецькі дослідники пропонують вважати період до початку XIX ст. передісторією туризму, XIX ст. — періодом елітар­ного туризму та появи спеціалізованих установ з надання туристичних послуг, першу половину XX ст. — періодом становлення соціального туризму, далі йде період масового туризму. За основу такої періодиза­ції взято історико-соціальну характеристику туризму. На думку росій­ських авторів основою періодизації історії туризму є соціально-еконо­мічні процеси. При цьому виділяються початковий етап (до 1841), етап становлення туризму як галузі (1841-1914), формування індустрії туризму (1914-1945) і, нарешті, з 1945 р. — етап монополізації турис­тичної індустрії. Дослідники московської школи туризму пропонують розглядати історію туризму з часів стародавнього світу; окремо — серед­ні віки, новий час (Відродження, XVIII ст.), період зародження та розвитку капіталізму (XIX ст.), перша половина XX ст. і сучасний етап (після Другої світової війни). Болгарські спеціалісти виділяють пері­од античності, Ренесанс, XIX ст. та еру масового туризму (ХХ-ХХІ ст.).

Але практично всі дослідники історії туризму вважають, що до періоду ХVII-ХVIII ст. не можна застосовувати термін «туризм», а слід вести мову лише про історію подорожей та мандрівок. Туризм у сучасному розумінні цього слова почався з другої половини XIX ст.

Якщо за основу періодизації історії туризму взяти дві головні характеристики подорожей — їх мотивацію та умови здійснення, то можна запропонувати такі етапи історичного розвитку туризму: пере­дісторія, стародавній світ, середньовіччя, ХVII-ХVIII ст., XIX ст. — перша половина XX ст., друга половина XX ст. — початок XXI ст.

На початку історії людства мотиви й засоби здійснення подоро­жей були примітивними. Люди виходили за межі ареалів спочатку у пошуках їжі, безпечного притулку, потім — у пошуках нових, більш зручних і багатих земель. У давні часи люди пересувалися пішки та водою, за допомогою примітивних човнів і плотів. Відкриття колеса й використання тварин як тяглової сили, а пізніше поява вітрильних і вітрильно-гребних суден значно активізували пересування людей.

З появою розподілу праці з'явилися подорожі з метою обміну й торгівлі. Мандруючи, люди відкривали нові місця, розширювали знання щодо навколишнього світу. Пізнавальний мотив спочатку мав вторинне значення, але з часом перетворився на самостійну мету подорожі. Безумовно, господарські потреби і людська допитливість були першими мотивами подорожей людини, багато з яких відобра­жено у стародавньому епосі, що дійшов до нашого часу.

Гіпотези виникнення туризму:

1.     Біологічна гіпотеза полягає в тому, що туризм є виразником мандрівного інстинкту, закладеного в людині.

Мотивація подорожей: цікавість

2.     Туризм є наслідком трудового процесу і побічним продуктом розподілу праці й обміну. В зв'язку з обміном товару здійснюється рух людей, у процесі якого пізнаються нові місця та з'являється звичка до подорожей.

Мотивація подорожей: потреби

Періодизація історії виникнення туризму:

І етап – Античний світ – початок подорожей, які були пов'язані з комерцією, пошук засобів для існування, необхідністю покращення умов життя.

Зміст подорожей полягав не у насолоджені, а у стражданні, так як умови, за яких вони проходили були важкими та небезпечними.

ІІ етап – Середньовіччя – бажання держави розширити свої межі.

Подорожі не були самоціллю, а засобом досягнення певного місця.

ІІІ етап – Епоха Ренесансу – бажання відпочити на термальних водах, навчальні та паломницькі подорожі, початок організованого туризму.

Подорожі як самоціль були обмежені та стали привілегією меншості. Основна маса населення не залишала рідних місць.