1. Розуміння і пояснення проблем біоетики з точки зору природничого та соціогуманітарного знання.

Біоетика як міждисциплінарна область знання перебуває на стикові філософії, права, медицини, соціології, політології, демографії, культурології, релігієзнавства й звертається до моральних аспектів ставлення людини до життя і смерті. Вона включає в себе широке коло соціально-економічних, морально-етичних та юридичних проблем, виходячи з того, що загальнолюдські цінності не повинні розглядатися окремо від біологічних фактів. Біоетика має на меті розробку моральних і етичних норм, вимог і принципів, створення механізмів, що забезпечують використання науково-технічних досягнень на благо людини і природи.

Міждисциплінарний характер біо­етики визначається тим, що дискусійні проблеми часто розглядаються не лише з точки зору філософських поглядів на мораль (етика — наука про мораль), а й з точки зору теоло­гічних оцінок моралі. Принципова різниця полягає в тому, що філософські аргументи будуються поза визнанням будь-якого релігійного напрямку і релігійної віри, у той час як теологічні аргументи в цілому містяться в межах релігійної віри. 

Однак найбільш важливою ознакою міждисциплінарності біоетики є її зв'язок з медициною і біологією. Досягнення медицини і біоло­гії відіграють найважливішу роль у розвитку біоетики, харак­тері та спрямованості філософської думки. Необхідно визнати виняткове значення участі лікарів і дослідників у біоетичних дискусіях. Це забезпечує проведення філософського аналізу відповідно до реалій медичної практики і біомедичних спостере­жень.

Розвиткові біоетики як науки сприяли теоретичні розроб­лення в галузі основних принципів предмета. Принципами біомедичної етики з 1979 р. являються:

1) принцип поваги автономії передбачає повагу особистості й захисту людей зі зниженою автономією (діти, психічнохворі та ін.);

2) принцип ненанесення шкоди полягає в тому, що медичний працівник не діє таким чином, що фактично шкодить пацієн­тові;

3) принцип допомоги і сприяння вимагає від медичного пра­цівника діяти в інтересах благополуччя пацієнта, виявляти ми­лосердя і благодіяння;

4) принцип справедливості спрямований на дотримання спра­ведливого розподілу як соціальних благ (наприклад, можливостой ефективної охорони здоров'я), так і соціальних навантажень (наприклад, податків).

Міждисциплінарний характер біоетики передбачає соціологічне розуміння природничих медико-біологічних проблем. Необ­хідне історичне розуміння джерел теорії біоетики та її практики. Оволодіння методами етичного аналізу, як його розуміють філо­софи й теологи, повинно поєднуватися з розумінням обмежень цих методів, коли їх застосовують щодо конкретних практич­них ситуацій. Для біоетики дуже важливо, щоб вона розвивалася індуктивно, тобто від тих про­блем, які усвідомлюють дослідники і для розв'язання яких вони розраховують на взаємодію у визначенні методоло­гічної стратегії і прийнятті рішень. Цікавою є думка про те, що медицина врятувала етику від умирання. Ідеться про те, що взаємодія філософів, медиків, юристів та інших фахівців дала серйозний і незворотний ефект на методи і зміст філософської етики. Використання в етичних дискусіях матеріалів, які стосу­ються конкретних життєвих ситуацій, змусило філософів знову звернутися до положень Арістотеля, що не застосовували про­тягом дуже тривалого часу.

Формування та розвиток біоетики безпосередньо пов'язані з процесами становлення і трансформації класичної етики в ці­лому, етики науовців-природодослідників та лікарської етики або медичної деонтології зокрема. Нова наука визначила і намагається вирішити проблеми, пов'язані зі збереженням природи людини, захистом біосфери Землі і вижи­вання людства. Фахівець у галузі біомедичної етики працює в трьох основних напрямках:

1.    Знаходження проблем, що підлягають моральній оцінці (визначення предмету обговорення).

2.  Систематичний аналіз та обговорення діяльності людини в галузі біології і медицини у світлі моральних цінностей і прин­ципів (методологічна стратегія).

3.   Допомога біомедичним дослідникам в обґрунтуванні правильних дій на основі застосування принципів і теорій біомедичної етики (процес прийняття рішень).

Концептуально основні напрямки біоетики були розроблені ще її  основоположником В.Р. Поттером. Він вважав, що біоетика покликана охопити цілий комплекс знань про живе і роз­глядати проблеми не тільки медичної, а й екологічної етики. "Зрозуміло, — писав В.Р. Поттер, — що біоетика повинна буду­ватися на мультидисциплінарній основі, я пропоную дві галузі, інтереси яких, здавалося б, різні, але які мають потребу одна в одній: медична й екологічна етика. Вони перетинаються в тому розумінні, що медична етика переважно пов'язана з безпосеред­німи рішеннями, правом вибору пацієнтів і лікарів у їхньому прагненні продовжити життя... Екологічна етика має стійке уяв­лення стосовно того, що ми повинні робити, щоб зберегти еко­системи в такій формі, яка буде сумісна з тривалим існуванням людського роду".

Ідея такої глобальної біоетики, що пропонує досягання "при­йнятного виживання" сталого суспіль­ства в здоровій екосистемі, почала практично реалізовуватися, починаючи з 90-х років минулого століття. 

Глобального характеру біоетика набула у 90-х роках XX століття у зв'язку з глобалізацією економіки, науки та куль­тури. Причинами всесвітньої глобалізації є інтернаціоналізація економіки, роз­виток єдиної системи світового зв'язку, ослаблення ролі націо­нальних держав, активізація діяльності транснаціональних не­державних організацій (етнічних діаспор, релігійних конфесій, екологічних рухів). Сам процес глобалізації в сучасному суспільстві неоднозначний, має неоднакову морально-етичну оцінку і є причиною серйозних ідеологічних протиріч і навіть зіткнень. Однак у біоетиці глобалізація має, безсумнівно, позитивне зна­чення, оскільки спрямована на забезпечення виживання людства на основі створення сполучної ланки (моста), необхідної для поєднання медичної етики й етики навколишнього середовища у всесвітньому масштабі.

Нині глобальна біоетика розвивається в таких напрямках:

1     етика медичних професій;

2      етика клінічних досліджень і експериментів на тваринах з терапевтичною і нетерапевтичною метою;

3     соціальна етика медицини (соціальна справедливість, соціоетичні зобов'язання, розподіл ресурсів охорони здоров'я, біоетичні проблеми медицини праці, спорту, багатонаціонально­го суспільства, демографічного розвитку);

4    етика охорони навколишнього середовища;

5   етична оцінка біоправа як юридичної регламентації втру­чання в організм людини, геном і біосферу його проживання;

6    етична модифікація поведінки визначених груп населен­ня на основі розроблення і впровадження глобальних навчально-освітніх програм з метою запобігання захворюванням, спри­чиненим неправильним способом життя (ВІЛ-інфекція/СНІД, інфекційні захворювання з водним, харчовим і повітряно-крапельним шляхами передачі) тощо.

Підвищений і стійкий інтерес до біоетики в усьому світі, у тому числі в Україні, не є випадковим і не може розцінюватися як прояв моди. Біоетика стала відповіддю не тільки на пробле­ми, зумовлені новітніми досягненнями науково-технічної рево­люції, а й стала наслідком серйозних соціальних та ідеологічних іімін у сучасному суспільстві.




Accessibility
Скинути все

Шрифти

Розмір шрифта

1

Колір тексту

Колір тла