1. Сутність евристики і креативність.

  Практично кожен з нас чув або безпосередньо сам вживав фразу – «методом спроб і помилок», не замислюючись, що під цим тривіальним виразом, щільно ввійшовшим в ужиток, мається на увазі науковий евристичний метод.

  Психологи (наприклад, Д. Халперн) впевнені, що завдяки евристичному пізнанню люди навчилися ефективно розбиратися з проблемами і швидко приймати рішення. Це не означає, що людина вчиться уникати помилкових рішень. Навпаки, евристичний метод якраз і покликаний допомогти у виборі стратегії дій в ситуації, коли вихідних даних недостатньо для вироблення єдиної правильної відповіді, що в свою чергу не гарантує абсолютної правильності.

  Особливість евристичної діяльності в тому, що вона характерна тільки для людини, що відрізняє її від штучного інтелекту. Отже, багато геніальних і творчіх рішень – це, по суті, навіжені ідеї, своєрідні «збої», які і призводять до оригінальності.

орпг

  Евристика (від давньогрецького ευρίσκω – «відшукую», «відкриваю») – сукупність логічних прийомів, методів і правил, що полегшують і спрощують рішення пізнавальних, конструктивних, практичних завдань.

  Евристика – це момент відкриття нового, а також методи, які використовуються в процесі цього відкриття. Евристикою ще називають науку, яка має справу з вивченням творчої діяльності. В педагогіці під цією категорією розуміється метод навчання.

   Як наука, що вивчає творче, неусвідомлене мислення людини, евристика ще повністю не сформувалася. Її предмет, методи тісно пов’язані з психологією, філософією, фізіологією вищої нервової діяльності і іншими. Ми не будемо зосереджуватися на застосуванні цього терміна в конкретних галузях науки, а зробимо спробу з’ясувати які судження, явища, смисли історично перебували в центрі поняття «евристика».

   За легендою, Архімед, приймаючи ванну, відкрив один з головних законів гідростатики – закон витіснення (названий пізніше в його честь). Дотримуючись загальноприйнятої думки, після свого відкриття він вигукнув: «Еврика», що стало причиною прив’язки цього слова до відкриття.

  Не будемо судити про правдивість цієї історії, достеменно відомо інше. Саме у Стародавній Греції зародилася система навчання, що називається евристикою. Її автором був Сократ, а зводилася вона до сократичних бесід (діалогу, в педагогіці – сократичний метод), розмова вчителя з учнем, в результаті якої шляхом постановки навідних питань, навчається самостійно приходить до потрібного результату, знаходить рішення задачі, що дозволяє також розвивати критичне мислення. У той же час, поняття «евристика» вживалося і в трактатах давньогрецьких математиків (в особливості, Паппа Олександрійського, якому приписують першу згадку цього терміна), виходячи з чого можна судити про досить широку основу предмета цієї галузі.

  У середні століття значний внесок у розвиток евристики вніс Раймонд Раймунд, який відомий завдяки своїй ідеї створення машини для вирішення самих різних завдань на основі загальної класифікації понять.

  Приблизно до середини XIX століття уявлення про евристику як метод творчості і пізнання в цілому зводилися до вже згаданого методу проб і помилок. У Вікіпедії наводиться цікава статистика: Томас Едісон, працюючи над пристроєм лужного акумулятора, провів близько 50 тис. експериментів!

   Виділення евристики з системи логічного знання почалося в 1850-1860-х рр. До цього спроби виділити евристику в окрему науку робилися Евклідом, Р. Декартом, Р. Лейбніцем. Але лише в означений період в науці почав формуватися підхід до евристики як своєрідного міждисциплінарного методу зі своїми правилами, упевнені канадські вчені М. Романісія і Ф. Пелатье, які розробляють дану проблематику.

   Подальший розвиток евристики пов’язаний з розвитком у галузі інших наук, насамперед психології творчості і фізіології мозку. Сучасна психологія і евристика тісно пов’язані: вони зосереджуються на задачі визначення механізму прийняття людиною рішення в умовах недостатності інформації. Недосконалість евристичних методів призводить до помилок пізнання, які в психології прийнято називати когнітивними спотвореннями.

  У ХХ столітті основні успіхи в розвитку евристики як науки були пов’язані з успіхами вчених-психологів. Так, роль евристики у прийнятті рішень одними з перших вивчили ізраїльські психологи А. Тверскі і Д. Канеман в 1973 р., але найбільші досягнення області пов’язані з ім’ям нобелівського лауреата Р. Саймона. Він ввів поняття обмеженою реальності, яка відображає природу евристичної діяльності людського мозку. Суть ідеї в тому, що на вироблення людиною рішення впливають такі фактори, як обмеженість наявної інформації, пізнавальні межі розуму і час.

  Вчення настільки прогресивно, що у процесі його розвитку в сучасній психології утвердилось таке поняття як «евристика доступності», яким пояснюються моделі людської поведінки.

   Якщо опустити наукове визначення цього терміна і сформулювати його простими словами, то евристика доступності – це оцінка реальності виникнення ситуації або явища на основі легкості приведення прикладів для підтвердження. Важливу роль у цьому процесі відіграють ЗМІ. Наприклад, побачивши новини про кризу і втрати робочих місць, людина може почати думати, що тенденція глобальна і стане більше переживати з цього приводу, погано спати, гірше справлятися зі своїми обов’язками і в результаті її буде звільнено. Прочитавши в газеті статтю про переможця лотереї, може скластися хибна думка про те, що таке трапляється набагато частіше, ніж всі звикли думати, після чого піде бажання витратити більше, ніж зазвичай, грошей на лотерейні квитки. Евристика доступності – двостороннє явище, яке може бути як корисним (в плані швидкодії і реакції на проблему), так і негативним (в силу того, що може виникнути помилка, яка призведе до недостатньої інформованості або навпаки – значною гіперболізації).