1. Іменник (nomen substantivum).

Іменник (nomen substantivum). Іменник латинської мови має категорії роду, числа, відмінка, відміни. Категорія роду (genus). Genus masculinum (m) чоловічий рід. Genus femininum (f) жіночий рід. Genus neutrum (n) середній рід.

Категорія числа (numĕrus). Numĕrus singularis (S.) однина. Numĕrus pluralis (Pl.) множина. Деякі іменники в латинській мові вживаються тільки в однині (singularia tantum); scientia (знання), valetudo (здоров’я), ferrum (залізо). Деякі слова вживаються тільки у множині (pluralia tantum): castra (табір), arma (зброя), Saturnalia (Сатурналії).

Категорія відмінка (casus). Nominativus (N. або Nom.) називний (від nominare – називати). Genetivus (G. або Gen.) родовий (від genus – рід). Dativus (D. або Dat.) давальний (від dare – давати). Accusativus (Acc.) знахідний (від accusare – звинувачувати). Ablativus (Abi.) аблятив (орудний, місцевий, відкладний, віддільний). Vocativus (V. або Voc.) кличний (від vocare – кликати).

Категорія відміни (declination). Залежно від характеру основи та системи відмінкових закінчень іменники латинської мови поділяють на п’ять відмін:

I відміна – declinatio prima;

ІІ відміна – declinatio secunda;

ІІІ відміна – declinatio tertia;

ІV відміна – declinatio quarta;

V відміна – declinatio quinta.

Практичну основу іменників усіх п’яти відмін виділяємо за закінченнями Genetivus singularis (родовому однини): І відміна – ае, ІІ відміна – ī, ІІІ відміна – ĭs, ІV відміна – ūs, V відміна – ĕī.

Словникова форма запису іменників. У словниках кожний іменник подається у двох формах: Nominativus та Genetivus singularis. Родовий відмінок здебільшого подають скорочено: vita, ае f – життя; amicus, і (m) – друг; homo, inis (m) – людина; casus, us (m) – випадок; res, rei (f) – річ, справа.