Лекція № 2. Історія екологічної етики

Екологічна етика – це вчення про етичне ставлення людини до природи, основане на сприйнятті природи як члена морального співтовариства, морального партнера (суб’єкта), рівноправності і рівноцінності всього живого, обов’язках людини перед природою, а також обмеженні прав і потреб людини.

Екологічна етика – етика смиренності, обережності, турботи, поваги до природи, біорізноманітності та екологічного самообме- ження. Як писав О. Леопольд, екологічна етика полягає в обмеженні свободи дій в боротьбі за існування. Приблизно так само пояснював цей термін А. Швейцер: «самообмеження ради життя із благоговіння перед життям». Довгий час людина ставилася до тварин і рослин так само, як стародавні римляни ставилися до своїх рабів – як до речі. Проте вбивство рабів-гладіаторів ради розваги мешканців стародавнього Риму кануло у вічність, а вбивство диких кабанів ради розваги триває. Кабани, лосі, зайці, дикі качки й інші мисливські тварини законом і суспільною мораллю поки «прирівняні» до порожніх консервних банок, по яких також можна стріляти, розважаючись.

Екологічна етика перекреслює цю несправедливу традицію. Вона діє у двох вимірах: розширює моральну турботу в часі (на майбутні покоління людей та інших живих істот) і в просторі (на види та індивіди живих істот та екосистем).

Услід за звільненням людей-рабів вона закликає визволити від рабства тварин-рабів, рослини, всю природу і прирівняти їх за цінністю та правами до людини. Вона вчить, що не тільки до інших людей, але і до представників фауни і флори, ділянок дикої природи, до неживої природи, до космосу ми зобов’язані ставитися як до морального партнера (суб’єкта), а не як до речі.

Іншими словами, екологічна етика відкриває шлагбаум і включає в людське моральне співтовариство всіх великих і малих наших братів – білок, китів, метеликів, сон-траву, мікроби, собак, корів, а також дику природу, Землю і зірки.

Екологічна етика розробляє та обґрунтовує певні моральні норми, принципи і правила, які ми повинні старатися застосовувати у своїх взаємовідносинах із природою, а також використовує внутрішні спонукальні мотиви емоційної, психологічної властивості (співчуття, жалість, любов), акцентуючи на них увагу людини.

у 1900-х роках харківський архієпископ Амвросій видав повчання дітям про милосердя до тварин. Неабияке значення мали і деякі народні повір’я і традиції, що мають явне етичне та екологічне забарвлення («Горобець маленький, а серце має», «Всякий птах безгрішний, тому що ходить босий»).

Не можна не відзначити важливу роль багатьох українських письменників, що створили в цей час немало творів, які мали явний екоетичний контекстД.В. Григорович «Гірка доля», Л. Українка «Лісова пісня», М. Реріх «Не вбивати», М. Коцюбинський «Лист».

У 1960–1980-х роках, відбувається публікацій книг А. Швейцеpа, О. Леопольда і Г. Тоpо.

Згідно з Указом Президії ВР Української РСР Кримінальний кодекс було доповнено ст. 207 Жорстоке поводження з твари нами. Вводилося покарання за жорстоке поводження з тваринами, що спричинило їх загибель або каліцтво, а так само мучення тварин, вчинені особою, до якої протягом року було застосовано адміністративне стягнення за такі ж дії. Санкція передбачала виправні роботи на строк до шести місяців або штраф у розмірі до ста карбованців. Надалі фіксовану суму штрафу замінити «штрафом до сорока мінімальних розмірів заробітної плати».

З кінця 1980-х – початку 1990-х люди отримали можливість сміливіше думати самостійно, спілкуватися з колегами із зарубіжних країн, одержувати від них інформацію, стало простіше видавати нові журнали і збірники. Все це значно сприяло розвитку на пострадянських просторах екологічної етики. Екологічною етикою зацікавилися дві групи фахівців – філософи і природо- охоронці.

У 1989 році у Львові була проведена конференція «Моральні та естетичні питання охорони природи».

У 1994 році Рух студентських дружин з охорони природи прийняв свій маніфест, у якому першими пунктами було сказано: «1) Ми усвідомлюємо, що всі живі істоти хочуть жити, і жити вільно, не меншою мірою, ніж людина; 2) Ми не визнаємо етичних претензій людства на виняткову роль і владу над природою».

 З початку 1990-х років в Україні були захищені перші дисертації з екологічної етики.

Благодійним фондом Дніпровського району м. Києва «Київський еколого-культурний центр» у 1996 році було розпочато міжнародний проект «Любов до природи» (Гуманітарна екологічна ініціатива), одним із завдань якого є популяризація і впровадження у повсякденне життя ідей екологічної етики. Київський еколого-культурний центр видав з цієї теми декілька десятків книг, з 1999 року випускає «Гуманітарний екологічний журнал», у травні 2001 року в Києві, за підтримки Центру охорони дикої природи, провів перший міжнародний семінар з екологічної етики, а на  міжнародному семінарі «Трибуна-9» (м. Київ, травень 2003 р.) була прийнята Декларація прав природи. Одним з практичних результатів цих семінарів стало затвердження у 2003 році держслужбою заповідної справи України етичної експертизи наукових досліджень, що проводяться у заповідниках і національних парках, а також читання курсів і розділів з екологічної етики в Україні – у Чернівецькому університеті

У 2004 році Київський університет видав перший в СНД навчальний посібник з екологічної етики, а «Гуманітарний екологічний журнал», журнали «Хвиля» та «Екологія. Культура. Суспільство» присвятили екологічній етиці свої тематичні випуски.

У 2006 році ВР України був прийнятий ЗУ «Про захист тварин від жорстокого поводження», проект якого був розроблений Благодійним фондом Дніпровського району м. Києва «Київський еколого-культурний центр» і Товариством захисту тварин «SOS».

У 2010 році Міністерство освіти і науки України рекомендувало вишам країни включити у перелік вибіркових дисциплін навчальних планів вищих навчальних закладів дисципліну «Екологічна етика». Окрім цього, в 2010 році Міністерство освіти і науки України затвердило вибірковий курс для 8-х (9-х) класів загально- освітніх навчальних закладів «Екологічна етика і гуманне ставлення до тварин і рослин» (автори В.Є. Борейко і Б.М. Васильківський). Цього ж року доцентом Харківського національного університету внутрішніх справ О.М. Шумілом було розроблено та видано методичне забезпечення «Екологічної етики» як навчальної дисципліни для юридичних вишів, її викладання забезпечується кафедрою правового забезпечення господарської діяльності факультету права та масових комунікацій.

У 2011 році ЗУ «Про тваринний світ» був доповнений ст. 52-1 «Заборонені знаряддя добування об’єктів тваринного світу». Нею визначалося, що для добування об’єктів тваринного світу забороняються виготовлення, збут, застосування, зберігання отруйних принад, ко´лючих, да´влячих та капканоподібних знарядь лову, електроловильних систем (електрову´док), вибухових речовин, пташиного клею та монониткових (волосі´нних) сіток (крім тих, що призначені для промислового лову), а також інших засобів, заборонених законом. Забороняються також знаря´ддя добування об’єктів тваринного світу, що призводять до калічення диких тварин, їх страждань та масового безконтрольного знищення.

Наступна стаття Закону ввела заборону ввезення в Україну електроловильних систем (електровудок), монониткових (волосін- них) сіток, мисливських капканів та інших засобів добування об’єктів тваринного світу, заборонених законодавством.

ВР України не завжди підтримує вимоги природоохоронців. Так, нею не були підтримані рішення щодо введення «сезонів тиші», а саме в травні – червні у місцях масового розмноження тварин та вирощування ними потомства, місцевими органами влади та самоврядування, за узгодженням із спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади у галузі охорони, вико- ристання і відтворення тваринного світу, оголошуються «сезони тиші» з обмеженням господарської діяльності та відвідування цих місць населенням.

У серпні 2012 році в Україні, зусиллями Благодійного фонду Дніпровського району м. Києва «Київський еколого-культурний центр», були прийняті поправки до ЗУ «Про Червону книгу України», згідно з якими право рідкісних видів на існування тепер забезпечувалося не тільки тваринам і рослинам, але і мікроорганізмам (найдрібнішим водоростям, грибам і бактеріям), тобто всім живим істотам.