Тема 6. Функціонування інфраструктури національної економіки

Інфраструктура національної економіки - сукупність структурних елементів господарської системи та інституцій, що забезпечують розвиток національної економіки.

Соціально-економічний розвиток країни сприяє формуванню та удосконаленню інфраструктури національної економіки. Роз­виток елементів інфраструктури національної економіки є необхідною умовою продуктивної діяльності різних форм суспільного виробництва на національному рівні. Від ступеня розвитку інфраструктури національної економіки залежить ефективність і результативність національної економіки, рівень та якість життя населення. У розвинутих країнах світу більшість об'єктів інфраструктури національної економіки перебувають у власності держави, це викликано їх великою капіталомісткістю, низькою рентабельністю тощо.

Рівень соціально-економічного розвитку країни в умовах науко­во-технічної революції перебуває у безпосередній залежності від Розвитку інфраструктури національної економіки. Розвиток структурних елементів інфраструктури національної економіки залежить від їх оптимальної пропорційності і планомірності розвитку.

Функції інфраструктури національної економіки:

6.1   Формування організаційних умов для соціально-економічного розвитку.

6.2   Реалізація інтересів суб'єктів суспільного виробництва.

6.3   Спеціалізація суб'єктів національної економіки.

6.4   Розвиток галузей національної економіки.

6.5   Спрощення юридичного й економічного контролю.

6.6   Можливість державного регулювання економічних відносин.

6.7   Підтримка громадських ініціатив у розвитку інфраструктури.

Класифікацію елементів національної інфраструктури здійснюється за двома основними ознаками:

6.7.1         роллю, яку вони виконують в розвитку національного господарства;

6.7.2          місцем елементів національної інфраструктури у розвитку національного господарства.

Структура та складові інфраструктури національної економі­ки подані нарис.10.1.

Загальна інфраструктура національної економіки включає елементи інфраструктури, які є необхідними для функціонуван­ня всіх інших складових інфраструктури національної економі­ки. Це телекомунікації, залізничний транспорт, автомобільні до­роги, електроенергетика, виробництво, транспортування та роз­поділення газу, водопостачання та водовідведення.

З 2001 року Інститут Економічних Досліджень та Політичних Консультацій (ІЕДПК) проводить Щорічний моніторинг загальної інфраструктури, який оцінює стан та динаміку процесу реформ. Метою цього моніторингу, розробленого відповідно до індикаторів інфраструктури ЄБРР, є надання регулярного глибокого аналі­зу процесу реформування складових загальної інфраструктури.

При проведенні даного моніторингу до уваги приймаються наступні фактори: 1) комерціалізація та приватизація (власність, управління природною монополією, організаційна структура галузі); 2) тарифна реформа (структура тарифів, взаємна заборгованість, обсяги бюджетного фінансування); 3) регулятивна та інституційна реформи (ефективний регулюючий орган, регулю­вання доступу до мережі). Необхідно зазначити, що у цій методиці застосовуються універсальні якісні критерії, а оцінка проводиться відповідно до шкали, що змінюється від 1 (реформи повністю відсутні) до 4 (ринково-орієнтовані реформи майже завершено); шкала розроблена згідно ₃ практикою ЄБРР, хоча і є більш наближеною до американської системи оцінювання середнього балу (ЄРА). Кінцевою метою реформ у загальній інфраструктури, передбаченою ІЕДПК, є надання послуг ефективними, і, в основному, приватними компаніями за тарифами, близькими до гіпотетичного ринкового рівня (тобто, відповідно до довготермінових граничних витрат з елементами ціноутворення відповідно до часу користування), які були б об'єктом неупередженого прозорого регулятивного процесу.

Слайд 4    Рис. 10.1. Структура та складові інфраструктури національної економіки

Рівень розвитку елементів загальної інфраструктури націона­льних економік різних країн за даною методикою подано у табл. 10.1.

Незважаючи на різні методичні підходи, індикатори структу­рних реформ в інфраструктурних секторах є найнижчими серед групи країн, що дає можливість стверджувати про низьку ефективність структурних реформ загальної інфраструктури національної економіки України.

Динаміка розвитку загальної інфраструктури національної економіки в Україні у 2000-2012 роках подана у табл. 10.2.

Відсутність цілеспрямованої політики структурних реформ у секторах інфраструктури підтверджується коливаннями індикаторів майже в усіх секторах загальної інфраструктури, виключення становлять лише зв'язок (комунікації) та водопостачання та водовідведення де відмічено, хоч і незначне, але зростання абсолютних значень.

Виробнича інфраструктура включає елементи національної економіки, що забезпечують функціонування суспільного виробництва і створюють умови для руху товарів і послуг.

До виробничої інфраструктури відносять: виробничі споруди та пристрої, в тому числі іригаційні системи; інженерні комунікації та мережі виробничого призначення, серед них - лінії електропередач, нафто - і газопроводи, теплотраси, водогони; матеріально-технічне постачання, що обслуговує виробництво; торгівля, в тій її частині, в якій вона продовжує виробничий процес і надає окремі послуги виробничим підприємствам. Розвиток виробничої інфраструктури потребує значних інвестицій для оновлення, визначення національних фінансових джерел для модернізації, прове­дення структурних перетворень з метою надання виробничий інфраструктурі характеристик ринкової економіки.

Соціальна інфраструктура включає елементи національної економіки, які забезпечують умови життєдіяльності населення та всебічний розвиток особистості. Розвиток соціальної інфрастру­ктури - це результат і умова високої ефективності національної економіки. Особливість її внутрішньої класифікації пов'язана із спрямованістю на створення умов для задоволення певного кола Потреб суспільства.

Елементи соціальної інфраструктури: торгівля і громадське Харчування в тій її частині, що забезпечує реалізацію продукції;

житлово-комунальне господарство та побутове обслуговування- освіта і охорона здоров'я; фізкультура і спорт; туристично - експлуатаційні організації; соціальне забезпечення; культура і мистецтво; масова інформацію; наука і наукове обслуговування^- підготовка кадрів; кредит та державне страхування; органи дер­жавного управління та громадські організації.

У загальному вигляді соціальну інфраструктуру поділяють на соціально-побутову та соціально-культурну частини. Соціа­льно-побутова інфраструктура спрямована на створення умов для відтворення людини та задоволення її потреб у належних умовах життя. Соціально-культурна інфраструктура сприяє ду­ховному та інтелектуальному розвитку. У складі соціально- побутової інфраструктури розрізняють: житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування населення, торгівлю та громадське харчування тощо. Соціально-культурна інфраструк­тура включає охорону здоров'я, рекреаційне господарство, фі­зичну культуру та спорт, соціальне забезпечення, освіту, куль­туру та мистецтво тощо.

Гармонійний соціально-економічний розвиток передбачає злагоджене поєднання складових інфраструктури національної економіки. Від ступеня цілісності підходу до їх просторової ор­ганізації залежить рух товарів і послуг, рівень та якість життя населення та загальний рівень розвитку суспільства.

Подальший розвиток національної економіки України базу­ється на всебічному розвитку інфраструктури національної еко­номіки, який повинен включати:

>    проведення структурних реформ усіх складових інфра­структури,

>    узгодженість планів реформування та практичних кроків їх реалізації, з метою припинення стагнації реформування,

>    створення сприятливого інвестиційного клімату для збі­льшення обсягів фінансування,

>    залучення місцевих органів влади для підвищення ефек­тивності реформування,

>    розвиток науково-технічного потенціалу країни для інно­ваційного оновлення елементів інфраструктури,

>    вдосконалення просторової організації виробництва,

вдосконалення системи соціального забезпечення насе­лення,

>    підвищення якості соціальних послуг,

>    створення умов для розвитку людського та соціального капіталу.