Тема 3. Виробництво мінеральних в’яжучих
3.1. Виробництво цементів
3.2. Виробництво гіпсових в’яжучих
3.3. Виробництво вапна
3.4. Запитання для контролю знань
В’яжучі речовини (ДСТУ Б А.1.1-44-94) – це порошкоподібні або рідкі матеріали, які одержують з сировини (мінеральної або органічної) внаслідок технологічних переробок, що забезпечують їм подальші властивості утворювати пластично-в’язке тісто, здатне за рахунок фізико-хімічних процесів самочинно тверднути, переходити в каменеподібний стан і зберігати міцність за часом на повітрі або в воді.
Розрізняють мінеральні в’яжучі:
- Повітряні – гіпс будівельний, формувальний, високоміцний, високовипалювальний; вапно негашене грудкове і негашене молоте, гідратне вапно і вапняне тісто;
- Гідравлічні – набирають міцність як на повітрі, так і у воді. Це гідравлічне вапно, романцемент, портландцемент, шлакопортландцемент, пуцолановий цемент, шлаколужне в’яжуче;
- В’яжучі автоклавного твердення твердіють в середовищі насиченої пари при тиску 0,8…1,2МПа та температурі 160…200. Це вапняно-кремнеземні, белітошлакові та белітокремнеземні вяжучі , а також безклінкерні шлакові і зольні.
3.1. Виробництво цементів
Портландцемент – гідравлічний вяжучий матеріал мінерального складу,здатний тверднути у воді і на повітрі.
Згідно ДСТУ 9183:2022 існує цемент таких типів і марок:
- Тип 1 – має в своєму складі від 0 до 5% мінеральних добавок; марки цементів – 300, 400, 500, 550, 600;
- Тип 2 – з мінеральними добавками від 6 до 35%; марки цементів – 300, 400, 500, 550, 600;
- Тип 3 – шлакопортландцемент– добавок від 36 до 80% (мелений гранульований доменний шлак) марки 300, 400, 500;
- Тип 4 – пуцолановий цемент – добавок ( наприклад, трепел) від 21 до 55%, марки 300, 400, 500;
- Тип 5 – композиційний цемент – від 36 до 80% добавок; марки 300, 400, 500.
Сировина для виробництво цементу
Це карбонатні породи (75%) – вапняки, крейда, черепашники, вапнякові туфи. Найбільші родовища – Хмельницька (Гуменецькі вапняки), Тернопільська, Сумська, Львівська, Миколаївська області.
Також використовують алюмосилікатний компонент клінкеру (25%) – глини, суглинки, леси, мергелі – суміші вапняків з глинами та доменні і гранульовані шлаки, золи, відходи вуглезбагачення, нефеліновий шлам.
Технологічний процес виробництва цементу
Виробництво поділяють на дві стадії:
- Видобування і транспортування сировини ( вапняку і глини); її подрібнення і приготування шихти, випалювання шихти з отриманням напівфабрикату – цементного клінкеру;
- Сушіння добавок і помел клінкеру з гіпсом і добавками ( може проводитись і на іншому підприємстві).
Оптимальна потужність цементного заводу – 2 млн.т/рік. Для цього потрібно 3,5 млн.т.сировини.
Цементні заводи розміщені поблизу кар’єрів. Видобування проводять відкритим способом за допомогою скреперів, екскаваторів, гідромеханізмів. Транспортування відбувається підвісною канатною дорогою, стрічковими конвеєрами, самоскидами і думпкарами.
Основні способи виробництва цементу: сухий, мокрий, комбінований.
Процес приготування сировинної суміші включає:
- подрібнення (крупне і тонке);
- дозування;
- змішування сировинних компонентів;
- коригування хімічного складу сировинної суміші;
- гомогенізація відкоригованої суміші;
- подавання суміші на випалювання.
Зони обертової печі:
- випаровування (70…200°C);
- підігрівання та дегідратація (200…700°C);
- декарбонізація (700…1100°);
- екзотермічні реакції (1200…1300°C);
- спікання (1300..1450..1300°C);
- охолодження (1300…1000°C).
Шрифти
Розмір шрифта
Колір тексту
Колір тла
Кернінг шрифтів
Видимість картинок
Інтервал між літерами
Висота рядка
Виділити посилання