Лекція 1 Концептуальні основи розвитку корпоративної соціальної відповідальності

Існує багато трактувань поняття «корпоративна соціальна відповідальність (КСВ)». Але на сьогодні немає єдиного трактування корпоративної соціальної відповідальності як у вітчизняній, так і в зарубіжній літературі. У широкому розумінні КСВ розуміють як ведення бізнесу з урахуванням потреб власного персоналу, місцевих громад і навколишнього природного середовища.

Корпоративна соціальна відповідальність - це концепція ведення бізнесу, що має за мету позитивний вплив на певні суспільні групи та сфери.

Можна виокремити такі підходи до концепції корпоративної соціальної відповідальності.

1. Підхід з позицій корпоративною егоїзму, згідно з яким підприємство виступає інструментом для створення багатства, а вся його соціальна діяльність спрямована на досягнення економічного результату. Найвідомішим прибічником такого підходу є нобелевський лауреат М. Фрідман.
2. Підхід з позицій корпоративного альтруїзму, який базується на тому, що підприємства мають здатність впливати на суспільство, і через те повинні відповідально використовувати цю здатність.
3. Підхід з позиції соціальних вимог, згідно з яким підприємство має зосереджувати свою діяльність на визначенні соціальних вимог суспільства та відповіді на них, сприяючи тим самим посиленню своїх позицій.
4. Підхід в позиції зацікавлених сторін, який передбачає, що незалежно від типу підприємства чи організації, існують групи людей, які впливають на організацію або на які впливає сама організація і які тому можна розглядати як такі, що покладають на організацію певну відповідальність. Ці групи, які загалом називають «зацікавленими сторонами», включають: працівників, покупців, акціонерів, постачальників, місцеву громаду, державу та суспільство в цілому.
5. Підходи з позиції етики, головною особливістю яких є те, що в основі лежить ідея етичного обов'язку бізнесу та окремих менеджерів перед суспільством. Серед підходів цієї групи варто виділити підхід з позиції «потрійної результативності діяльності» Дж. Елкінгтона та нормативний підхід з позиції зацікавлених сторін Е. Фрімена. Відповідно до підходу Дж.Елкінгтона кожне підприємство несе економічну, екологічну та соціальну відповідальність перед суспільством, тим самим забезпечуючи свою життєздатність. Ідеї Дж. Елкінгтона набули подальшого розвитку та знайшли своє відображення в теоріях «універсальних прав» та «сталого розвитку». Так, теорія «універсальних прав» базується на визнанні прав людини, прав у сфері праці та поваги до навколишнього середовища як необхідних умов для роботи підприємств. В основі теорії «сталого розвитку» лежить ідея, що підприємство у своїй діяльності відповідає не лише перед сучасним, а й перед майбутніми поколіннями. Саме тому воно повинно контролювати як економічні, так і соціальні та екологічні показники своєї діяльності.
6. Підхід висловлений А. Кероллом (1979 p.), який запропонував трактувати корпоративну соціальну відповідальність з позиції концепції обов'язків. А. Керолл стверджує, що про корпорації слід судити не лише за їхнім економічним успіхом, а й за неекономічними критеріями. Щоб виконувати належну корпоративну громадянську роль, корпорація повинна виконувати такі обов'язки:

• економічний: заробляти достатній прибуток на власний акціонерний капітал для задоволення акціонерів, надавати продукцію, що варта сплачених за неї грошей, для задоволення покупців, створювати нові робочі місця та нові матеріальні цінності для свого бізнесу, заохочувати інновації - цей обов'язок лежить в основі піраміди А. Керолла;
• правовий: дотримуватися закону;
• етичний: корпорація повинна бути моральною, чесною, справедливою, поважати права людей, уникати шкоди чи соціальної кривди, запобігати завданню шкоди іншим;
• філантропічний: вести корисну діяльність для суспільства.

Гостра криза у взаємовідносинах бізнесу і суспільства, що виникла  наприкінці ХІХ – початку ХХ століття, зумовила появу концепції «служіння бізнеса суспільству», початковими формами запровадження якої були благодійність і меценатство. До творців цієї концепції належав і Ендрю Карнегі, який свої переконання, викладені в праці «Євангеліє багатства», підтверджував активною благодійницькою діяльністю.

Соціальна програма Генрі Форда, яку він здійснював у США в 1914-1920 роках, є однією з перших спроб комплексної реалізації принципів соціальної відповідальності. Основним пунктом програми було встановлення найвищої на той час оплати праці промислових робітників при дотриманні ними певних умов, а також будівництво малих підприємств у сільській місцевості. Такі заходи Генрі Форда мали високі економічні результати і стали класичним прикладом економічної ефективності соціально відповідальних дій підприємця.

Масштабною та дієвою вважається також благодійна діяльність талановитого представника великого бізнесу, який і досі очолює рейтинг найбагатших людей за всю історію людства, — Джона Рокфеллера. За даними експертів, загальна сума благодійних внесків цього підприємця склала понад 500 млн. дол.

Розвиток традицій благодійності в Україні, як і в будь-якій іншій країні, тісно пов’язаний з її історією. Коріння української благодійності можна знайти ще у Київській Русі, у християнській вірі, в козацькому та братському минулому.

У другій половині ХІХ – на початку ХХ століть велике значення для української культури мала меценатська діяльність цукрозаводчиків Терещенків, Симиренків, Яхненків, Бродських.

На межі ХІХ і ХХ століть поряд з грандіозними прикладами добродійної діяльності меценатів в Україні і в світі серед представників підприємницьких структур утверджувалася і інша позиція щодо соціального служіння бізнесу, яка зводила останнє лише до економічної діяльності як такої. Одним з перших прибічників такої позиції став Г.Форд. У своїй книзі «Моє життя, мої досягнення» він стверджував, що ефективна економічна діяльність все сама по собі є соціальною цінністю, оскільки дозволяє знизити ціни і підвищити заробітну плату.

Г.Боуен, якого вважають одним із засновників сучасної школи соціальної відповідальності, у своїй книзі «Соціальна відповідальність бізнесмена» (1953) зазначав, що «обов’язком бізнесменів є здійснення тієї політики, прийняття тих рішень або слідування тієї лінії дій, яка бажана для цілей і цінностей суспільства».

Черговий, більш складний і суперечливий етап у практиці корпоративної соціальної відповідальності датується початком 70-х років ХХ століття. Для цього етапу характерним є більш активний та негативний за наслідками вплив бізнесу на довкілля, посилене лобіювання інтересів великих компаній, яке супроводжувалося нехтуванням інтересами місцевих громад. Водночас активізується діяльність різноманітних громадських рухів (правозахисних, екологічних, захисту прав споживачів), які все більше висловлюють недовіру бізнесу. Реальністю стає посилення конфлікту інтересів та розширення спектру підходів щодо трактування меж та змісту корпоративної соціальної відповідальності.

У 60-ті роки ХХ ст. розвиток теорії і практики соціальної відповідальності відбувся на тлі загострення екологічних проблем. Людство усвідомило, що технічний прогрес супроводжується негативним впливом на довкілля. Майбутнє планети в екологічному вимірі ставало все більше песимістичнішим. На цей же період припадає посилення руху на захист прав споживачів. Бізнес все частіше гостро критикувався у засобах масової інформації за відсутність належної соціально відповідальної поведінки, приховування даних щодо наслідків виробничої діяльності для оточуючого середовища. Опитування проведене у США в 1972 р. корпорацією Option Research засвідчило, що 60% дорослого населення оцінювало діяльність бізнесу «дуже низько». У цей же період Вашингтонський інститут засобів інформації узагальнив висвітлення бізнесу в ЗМІ у 70-і роки, і в результаті виявилося, що майже половина матеріалів, що присвячені бізнесу у друкованих засобах, констатували випадки незаконної діяльності, а 2/3 телевізійних передач характеризували лідерів бізнесу жадібними, соціально безвідповідальними особами. Під тиском громадськості бізнес був змушений переглянути корпоративну політику, довести свою легітимність, продемонструвати більшу відкритість та курс на збільшення соціальних інвестицій.

У нормативно-правових актах багатьох країн термін «відповідальність» часто застосовується з іншим – «повноваження». При цьому мається на увазі, що той, хто вимагає повноважень, бере на себе відповідальність, і навпаки. Якщо у сучасному світі держава закликає бізнесові структури брати відповідальність за вирішення певних соціальних проблем, то ці структури повинні мати відповідні повноваження, які не будуть протирічити чинним законам.

Світовий і, передусім, американський досвід свідчить, що ініціатором соціальної відповідальності первісно був не стільки бізнес, як органи державної влади. Так, у 1977 р. Конгресом США прийнято нормативний акт, який зобов’язує американські банки здійснювати інвестиції у ті території, на яких вони знаходяться та здійснюють основні операції. Цей документ і нині залишається одним з основних інструментів соціального залучення до вирішення нагальних проблем соціального і екологічного характеру на місцевому рівні.

В науковій літературі існує багато визначень поняття соціальна відповідальність бізнесу (або корпоративна соціальна відповідальність - КСВ).

На думку А.М. Колота та ін., найточнішим і найважливішим розумінням соціальної відповідальності бізнесу є її трактування  як відповідальності підприємця за інтегровану суспільну корисність його бізнесу. Тобто узагальнено соціально відповідальним бізнесом є діяльність, в якій використовуються лише такі способи отримання прибутку, які не завдають шкоди людям, природі, суспільству.

Корпоративна соціальна відповідальність може існувати лише за умови соціально відповідальної держави та соціально відповідальної діяльності громадян – як керівників і працівників підприємства, так і споживачів.

Соціальна відповідальність бізнесу — це відповідальність компанії за суспільну корисність своєї діяльності перед усіма людьми та організаціями, з якими вона взаємодіє в процесі функціонування, та перед суспільством загалом. Соціальна відповідальність загалом – це концепція, що заохочує враховувати інтереси суспільства, беручи на себе відповідальність за вплив своєї діяльності на інших людей, громади та навколишнє середовище в усіх аспектах.

Розгорнуте визначення корпоративної соціальної відповідальності, що враховує змістові, управлінські, інституційні компоненти цього феномену, за А.М. Колотом та ін., таке: корпоративна соціальна відповідальність – це система економічних, соціальних, екологічних заходів, а також етичних норм і цінностей компанії, які реалізуються на основі постійної взаємодії з заінтересованими сторонами (стейкхолдерами) і спрямовані на зменшення нефінансових ризиків, довгострокове покращення іміджу і ділової репутації компанії, а також на зростання капіталізації, набуття конкурентних переваг та стратегічної стійкості бізнес-структури.

Корпоративна соціальна відповідальність, як система, включає такі компоненти, як:

1. суб’єкт відповідальності;
2. об’єкт відповідальності;
3. інстанція відповідальності.

Суб’єкт корпоративної соціальної відповідальності представлений бізнесменами і компаніями, якими вони володіють і на яких працюють, тобто бізнесом. Згідно типології», яку запропонувала відомий російський дослідник Т.І. Заславська, до суб’єктів КСВ мають бути віднесені: підприємці-власники, які особисто управляють своїми підприємствами, що відносяться, переважно до малих і середніх компаній; бізнес-менеджери - представники «керівної ланки», директори підприємств, які працюють за наймом, або – керівники середньої ланки, які відповідають за один із напрямів; менеджери-співвласники – керівники компаній, які працюють за наймом та володіють пакетами акцій компанії; власники компаній різних форм власності, які відрізняються від підприємців тим, що їхній бізнес, як правило, має більш великий «розмір» і високі доходи, а самі власники можуть бути не причетними особисто до управління компанією або групою компаній. До суб’єктів корпоративної соціальної відповідальності правомірно відносити і сам бізнес, як організаційну структуру, що являє собою сукупність взаємопов’язаних підприємств у одній або декількох сферах діяльності. Отже, до суб’єктів корпоративної соціальної відповідальності належать як представники бізнесу, так і сам бізнес, тобто компанія, яка потенційно здатна набути конкурентних переваг, демонструючи соціально відповідальну поведінку.

У якості об’єкта корпоративної соціальної відповідальності слід розглядати різноманітні соціальні спільноти, структури і процеси, на які спрямовуються соціально відповідальні дії з боку бізнесу, а саме інститутів, що його уособлюють.

Зростаюча конкуренція між суб’єктами господарювання, потреба набуття конкурентних переваг змушує бізнес-структури звертатися до концепції корпоративної соціальної відповідальності та імплементувати її в систему корпоративного управління.

Організаційно-управлінська компонента у соціально відповідальній діяльності є досить вагомою і це дозволяє характеризувати корпоративну соціальну відповідальність як:

1. стратегічний бізнес-підхід до управління соціальною, економічною, екологічною стійкістю компанії, який дозволяє визначити напрями відповідальності і зобов’язання та виконувати їх в рамках загальної стратегії бізнесу;
2. сукупність цінностей і принципів поведінки і управління, які сповідує компанія і які справляють значний вплив на процес прийняття рішень, що враховують інтереси стратегічно важливих для стійкого розвитку бізнесу стейкхолдерів;
3. підсистему корпоративного управління, що являє собою набір регламентів і механізмів прийняття рішень, які дозволяють ефективно управляти не фінансовими аспектами діяльності компанії;
4. управлінську поведінку бізнесу у такий спосіб, щоб підтверджувати або перевищувати етичні, комерційні, соціальні очікування від бізнесу усіх заінтересованих сторін.

Таким чином, будь-яке рішення в організації повинно прийматися з урахуванням  не тільки економічного, але і соціального і екологічного ефекту не тільки безпосередньо для організації, але й для суспільства в цілому. При цьому важливо відмітити. що компанія, що наслідує принципи соціальної відповідальності, з одного боку повинна дотримуватись всіх законодавчо-передбачених зобов’язань і правил, а з іншого – приймати на себе додаткові зобов’язання з реалізації різноманітних соціальних програм як всередині організації, так і у зовнішньому середовищі. Так, до мінімально законодавчо закріплених прав і обов’язків належать: виробництво якісних і безпечних товарів та послуг; повна сплата всіх видів податків; виплата регулярної заробітної плати своїм працівникам і відрахувань на їх соціальне забезпечення; дотримання вимог антимонопольного законодавства; дотримання законодавчих норм в галузі охорони навколишнього середовища і вимог держави до екологічності виробництва; забезпечення безпеки, охорони праці своїх працівників, дотримання норм трудового права; дотримання загальних прав людини, наданих Конституцією України.

Добровільні зобов’язання компаній, що перевищують законодавчо-встановлені норми за визначенням корпоративної соціальної відповідальності А.М. Колотом та ін.. можна розподілити на три групи, а саме:

1.  економіка;
2. екологія; здійснювати заходи, спрямовані на економію використання енергії, водних та інших природних ресурсів;
3. соціальна політика.

Всі вони примножують капітал компанії – фінансовий, людський, інтелектуальний і соціальний та ін. Група економічних заходів спрямована на збереження фінансового, структурного і виробничого капіталу. Екологічні показники – на раціональне використання ресурсів, зменшення шкідливих викидів і охорону навколишнього середовища. Водночас як група соціальних заходів відображає  приріст інтелектуального, гуманітарного і професійно-технічного потенціалу компанії, а також створення  сприятливого соціального клімату .

Важливо відмітити, що корпоративна соціальна відповідальність не може розглядатися по відношенню до суспільства в цілому. Для кожної організації суспільство являє собою систему зацікавлених сторін, яка включає в себе індивідумів, групи та організації, що впливають на прийняті компанією рішення або знаходяться під впливом  цих рішень.

Дослідження, здійснені Гарвардським та іншими американськими і британськими університетами, засвідчили, що темпи зростання компаній, які взяли на озброєння і ретельно втілюють у життя принципи соціальної відповідальності, в два-чотири рази вищі, ніж у їхніх конкурентів, які обмежують свої цілі лише здобуттям прибутку.

Отже, сутність корпоративної соціальної відповідальності полягає, насамперед, у етичних відносинах із персоналом підприємства шляхом дотримання трудових і соціально-економічних прав працівників та врахування їхніх інтересів, у формуванні соціально прийнятних цін та забезпеченні високої якості продукції та послуг, у дотриманні законів і сумлінній сплаті податків, у мінімізації екологічного навантаження на природу, а не тільки у тому, яку разову благодійну допомогу надано територіальній громаді, соціальній установі чи окремій фізичній особі.

Організація, яка веде зовнішню благодійницьку діяльність, але не ставиться відповідально до споживачів, партнерів, персоналу, довкілля, не може бути визнана соціально відповідальною. Таке тлумачення соціальної відповідальності формує розуміння того, що соціально відповідальна організація виводить свою соціальну спрямованість із реалізації загальних принципів досконалої бізнесової діяльності. Не можна вважати соціально відповідальними компанії, які ще не вийшли на відповідний рівень інтегральної соціально-економічної ефективності, яка означає, що загальна корисність від діяльності організації перевищує загальні суспільні витрати, пов’язані з цією діяльністю.

Соціальну відповідальність бізнесу розподіляють на два великі напрями: внутрішню та зовнішню. Окремо, як обов’язкова передумова відповідального ведення бізнесу, виділяється такий показник соціальної відповідальності, як сумлінна сплата податків та внесків на соціальне страхування.

До внутрішньої соціальної відповідальності експерти відносять ділову практику щодо власного персоналу, тобто все, що стосується використання та розвитку персоналу на підприємстві чи фірмі. До неї можна віднести наступні види діяльності компаній: безпека праці; виробнича демократія; стабільна виплата заробітної плати, яка б давала змогу утримувати сім'ю, навчати дітей,  забезпечувати працівнику гідну старість; додаткове медичне та соціальне страхування працівників; розвиток персоналу через навчальні програми та програми підготовки і підвищення кваліфікації працівників; допомога в критичних ситуаціях; соціально відповідальна реструктуризація — розроблення програм, спрямованих насамперед на здійснення реструктуризації в інтересах збереження персоналу компанії. Ці вимоги відповідають концепції гідної праці, що пропагується Міжнародною організацією праці. Необхідно зазначити, що багато вчених і керівників бізнесу особливо наголошують на важливості саме внутрішніх складників соціальної відповідальності, оскільки вважають, що інвестиції в людський капітал компанії найбільш ефективні для фірми.

Зовнішній напрям соціальної відповідальності бізнесу не так чітко окреслений, як внутрішній. До даної сфери належать всі елементи відповідальності, що поширюються на зовнішнє для компанії середовище. Багато видів діяльності компанії у сфері, що належить до зовнішньої соціальної відповідальності, регулюється чинним законодавством (в питаннях якості продукції, забруднення довкілля, сплати податків та ін.), і в цих напрямах базовий рівень відповідальності – чітке виконання законів. Соціальна діяльність понад встановлені законом норми, а також ті види цієї діяльності, що не врегульовані законодавством,  мають відбуватися добровільно, на основі особистих етичних міркувань підприємців та існуючих в країні традицій.

Дотримання бізнесом встановлених правил, закріплених в межах національного законодавства, слід вважати базовим ступенем соціальної відповідальності. Такими мають бути всі підприємства. Це не лише громадський обов’язок підприємця, а безумовна вимога, виконання якої мають контролювати і забезпечувати державні органи.  Якщо держава не забезпечує виконання законів, то тут вже мова має йти про соціальну відповідальність держави.

Турбота підприємства про своїх працівників, споживачів, територіальну громаду й довкілля понад встановлені законами норми, на нашу думку, свідчить про розширений ступінь соціальної відповідальності. У таких випадках є сенс оцінювати її динаміку, проводити рейтинги, виявляти кращих.

Розуміння ж соціальної відповідальності бізнесу як використання лише таких способів отримання прибутку, які не завдають шкоди людям, природі, суспільству має стати вищим орієнтиром соціальної відповідальності в контексті мети не просто здобути позитивний імідж, а змінити своєю діяльністю життя суспільства на краще.