Термінологічний словник Глосарій

 - показник частоти захворюваності, появи нових випадків хвороби. Виражається абсолютною кількістю нових випадків захворювання або їх відношенням на 100, 1000, 10000 і т.д. голів в сприйнятливій популяції за певний період часу. (Відповідь на питання, скільки тварин захворіло протягом тижня, місяця і т.д.)

 — 50%-а інфікуюча доза — мінімальна кількість мікробних клітини або вірусвмісного матеріалу, що викликає ураження 50% взятих для досліду чутливих об’єктів (культур клітин, курячих ембріонів, сприйнятливих тварин).

 — визнання тотожності, пізнання — визначення видової (типової) приналежності мікроорганізму на підставі всебічного вивчення його властивостей. Заключний етап мікробіол. дослідження.

— спеціально обладнане приміщення для окремого індивідуальною або групового утримання тварин, хворих і підозрілих на захворювання заразними хворобами.

— кінцева фаза розвитку крилатих комах і кліщів, доросла статевозріла особина.

 — різновид прихованої природної інфекції, що виявляється лише імунобіол. реакціями. Характеризується виробленням специфічної несприйнятливості до дії відповідного збудника, який протягом тривалого часу неодноразово надходив в організм тварини в малих дозах або в стані зниженої вірулентності.

 — звільнення від чого-н.) — стан специфічної несприйнятливості до дії патогенних мікробів і їх токсинів, пов’язане з проявом комплексу фізіологічних захисних реакцій, що забезпечують постійність внутрішнього середовища організму. Здатність до таких реакцій носить спадковий характер або набувається протягом життя тварини.

 — зниження або відсутність імунної відповіді внаслідок дефекту системи імунітету. При вродженій агаммаглобулінемії організм не здатний синтезувати імуноглобуліни всіх класів. Набута агаммаглобулінемія може бути лейкозом. Явища виборчої недостатності імуноглобулінів характеризуються випаданням синтезу окремих класів імуноглобулінів.

 - здатність імунної системи організму тварини реагувати на антигенний стимул з розвитком антигенспецифічних механізмів і явищ аж до набутого імунітету. Це найважливіший і надзвичайно специфічний елемент природної сприйнятливості в існуванні кожної інфекційної хвороби, який забезпечує «баланс сил», взаємодіючих як в інфекційному, так і епізоотичному процесі і складає основу розвитку протиінфекційного імунітету

 - засоби неспецифічного лікарського впливу на імунну систему організму, окремі ланки імунної відповіді, механізми і реакції. У принципі, імуномодулючий ефект проявляють різні фактори фізичної, хімічної, біологічної природи (променева енергія, хімічні сполуки, білкові речовини, віруси). Цільове призначення або кінцевий результат їх впливу - імуностимуляція, імуносупрессія або імунокорекція. У числі багатьох природних і синтетичних речовин, що проявляють імунотропність, знаходять практичне використання, передусім (1) імуноцитокіни - велика група секреторних поліпептидів з вузьким спектром дії, що здійснюють кооперацію і взаємодію імунокомпетентних клітин (медіатори імунітету, найбільш відомі з них - інтерферони, інтерлейкіни, чинник некрозу пухлин), (2) мієлопептиди - комплексні препарати поліпептидної природи (типу Т-активіну і стимулятора антитілопродуцентів), які отримують з органів імунної системи, і які нормалізують і стимулюють більшість ланок імунної відповіді, (3) імунотоксини і імунодепресанти (циклоспорин, кортикостероїди), (4) імуностимулятори певних ланок імунної відповіді (левамізол, ліпополісахарид), (5) пробіотики, сприяють загальній стимуляції імунної відповіді.

 — гальмування (повне або часткове) якого-н. процесу за допомогою різних інгібіторів.

 — оголошую, вказую, показую, визначаю) — виявлення і ідентифікація патогенних мікроорганізмів в різних об’єктах.

 - прихований, латентний період, проміжок часу протягом заразної хвороби від моменту зараження тварини до появи перших клінічних ознак захворювання. Тривалість інкубаційного періоду специфічна для типового перебігу хвороби і є її важливою систематичною характеристикою (гострі, хронічні, повільні і т.п. інфекції). Стосовно до збудників, що розповсюджуються за допомогою векторів (40, 63, 104), існує визначення зовнішній інкубаційний період, час, що означає, протягом якого заражений вектор (як живий, так і неживий) стає здатним передавати збудника сприйнятливому організму.

 — введення збудника шляхом ін’єкції (штучне зараження або внесення його в організм тварини членистоногими — переносниками при укусах).

 — кількість прямої сонячної радіації, падаючої на одиницю горизонтальної площі на даному рівні. Враховується як чинник фіз. знезараження території, місцевості.

 — незмінений мікроорганізм (бактерія, фаг, вірус і ін.) або тварина. Іноді вживається як син. «контрольна тварина».

 - повторна екзогенна інфекція (суперінфекція), яка виникає внаслідок зараження організму, вже інфікованого іншим збудником і протікає незалежно від первинної інфекції; наприклад, гостре перехворювання на фоні якої-небудь хронічної інфекції.

 — патологічний стан, викликаний загальною дією на організм отруйних речовин, що поступили ззовні (екзогенна інтоксикація) або що утворюються в самому організмі (ендогенна інтоксикація).

 — динаміка взаємодії між організмом тварини і збудником інфекції.

- біологічне явище, суть якого полягає в специфічній взаємодії сприйнятливого організму-хазяїна (тварини, людини, рослини) з патогенними мікроорганізмами-збудниками внаслідок проникнення останніх в макроорганізм і розмноження їх там; виявляється в різних формах - від носійства (68) і інапарантної інфекції (91) до інфекційної хвороби. В зв’язку багатоплановістю поняття інфекції як біологічного явища і термінологічної недосконалості в епізоотологічному побуті під інфекцією нерідко мається на увазі (1) заразливе начало, збудник, зараження («інфекція проникла через шкіру», «попала в рану»), (2) захворювання як таке, інфекційний процес («вогнище інфекції», «спалах інфекції») або (3) інфекційна хвороба, нозологічна категорія, форма («хронічна інфекція», ящурна інфекція, інфекційна захворюваність). Незважаючи на відносну умовність, допустимі всі три позначення.

— місцеве ущільнення і збільшення об’єму тканин внаслідок накопичення в них крові, клітин (при запаленні)

— формування нових природних вогнищ на раніше вільних від хвороби територіях за рахунок відщеплювання від основного природного вогнища; відбувається, як правило, в результаті діяльності людини.

– гнильний, смердючий.