Термінологічний словник Глосарій

— кореневі мешканці якоїсь місцевості. Тварини-аборигени відрізняються хорошою пристосованістю до місцевих умов.

 — поглинання якої-небудь речовини з навколишнього середовища рідинами або твердими тілами. А. проводиться всією поверхнею поглинаючого тіла (абсорбенту) і часто супроводжується хімічною взаємодією речовини, що поглинається, з поглиначем. В процесі А. у вет. і мед. практиці широко використовують активоване вугілля.

— нариви, гнійник, обумовлений вогнищевим гнійним розпадом тканин. Патогномонічний для деяких бактерійних інфекцій (мит, сап). Як ускладнення може виникнути при некробактеріозі, копитній гнилі і ін.хворобах.

— адаптований до організму птахів, пасажований через їх організм.

— невірулентний, нездатний викликати захворювання: ступінь зниження вірулентності (див.) певного штаму мікроба, при якій він може розмножуватися в організмі тварини, знаходитися в ньому якийсь час, не обумовлюючи видимих ознак хвороби, але забезпечуючи у ряді випадків виникнення імунітету. Правильніше вживати слабовірулентний, оскільки всі віруси, рикетсії, багато бактерій є облігато-внутріклітинними паразитами, тобто не можуть розмножуватися, не завдаючи шкоди клітинам макроорганізму. Зниження вірулентності мікроорганізмів досягається різними фіз.-хім. діями, багатократними пасажами через організм тварин або в культурах тканин, пересіваннями на штучні поживні середовища. Стабілізоване зниження вірулентності (див. Атенуація) служить основою для приготування живих вакцин з метою специфічної профілактики інфекційних хвороб тварин (вакцина зі штаму ЛТ проти чуми ВРХ, вакцини з штаму К проти класичної чуми свиней: АСВ, ЛК-ВНІїВВіМ).

— склеювання в грудочки (купки) і випадання в осад (седиментація) з однорідної суміші бактерій, еритроцитів і ін. корпускулярних часточок під впливом антитіл-аглютинінів. Р. аглютинації використовують для діагностики деяких інфекційних хвороб, визначення виду і типу мікроба, групи крові і т.д.

 — передсмертний стан. Буває А. короткочасна (хвилина) і тривала (доба). Див. Термінальний стан.

 — речовини полісахаридної природи, що виділяються деякими патогенними мікробами. А. значно посилюють патогенну дію відповідних мікробів, пригнічуючи захисні реакції організму, зокрема фагоцитоз і бактеріоліз.

 — пристосування організмів до змінених умов зовнішнього середовища за допомогою набуття властивостей, які забезпечують при цьому їх виживання і розмноження. А. виникає на основі мутацій і розвивається під впливом основного чинника органічної еволюції — природного відбору; в практичній діяльності людини — штучного відбору.

— зчеплення поверхонь двох різнорідних твердих або рідких тіл. Приклад А. — приклеювання ізольованих клітини тканин до поверхні культуральної пробірки при культивуванні клітини.

— часткова або повна втрата здатності рухатися, спад сил. А. спостерігається при надмірній і неправильній експлуатації тварин, голодуванні, виснажливих хворобах, різкому обмеженні рухової активності, напр., штучна адинамія (гіподинамія), що є недоліком технології утримання тварин на комплексах.

 — фармакологічно нейтральні речовини з великою зовнішньою або внутрішньою поверхнею, що застосовуються для адсорбції інших. В імунологічних дослідженнях як адсорбенти використовують бактерійні суспензії, висушені тканини органів (напр.. печінки), еритроцити, полімерні сполуки. В лікувальній практиці адсорбенти (глина біла, лікоподій, тальк, активоване вугілля) призначають всередину при метеоризмах, отруєннях і зовнішньо — у вигляді присипок при хворобах шкіри

 — мікроби, які використовують для дихання молекулярний кисень (напр., збудник сибірки). Облігатні А. живуть лише у присутності кисню, факультативні А. здатні розмножуватися і при його відсутності.

— що передається через повітря. Див. Інфекція аерогенна.

 — розділ зоології, що розкриває біологію кліщів, у тому числі їх роль як паразитів і переносників збудників інфекцій, шкідників рослин і харчових продуктів, а також що розробляє методи захисту від кліщів.

— звикання, пристосування організму тварини до нових кліматичних умов.

 — променисті гриби, широко поширена група (порядок) низьких рослинних мікроорганізмів, за морфологією, відсутністю сформованого ядра, властивостям цитоплазми і оболонки, відношенню до фарб і поживних речовин А. схожі з бактеріями, за способом розмноження (утворенню спор і їх проростанню) — з низькими грибами. До них відносяться збудники багатьох інфекційних хвороб: туберкульозу, дерматофільозу, нокардіозу, актиномікозу. Деякі А. продукують антибіотики.

— речовина, здатна викликати зміну реактивності організму — алергію. А. як діагностичні препарати знайшли широке застосування при туберкульозі (туберкулін), бруцельозі (бруцелолізат, бруцелін), сапі (малеїн), туляремії (тулярин), паратуберкульозі (пташиний туберкулін).

— змінена, незвичайна реактивність організму; підвищена чутливість до певного антигену (алергену), що виявляється при повторному його надходженні в організм, т.з. алергічними реакціями негайної дії (анафілактичний шок, сироваткова хвороба) або сповільненого типу (інфекційна алергія).

 — залежний від живлення (годування), пов’язаний з передачею збудника через корм і воду.

— облисіння, плішивість. А. — характерна клінічна ознака при деяких інфекційних хворобах, 

— стан організму, що характеризується зворотним різким уповільненням життєвих процесів за відсутності видимих зовнішніх ознак жит

— мікроби, здатні жити за відсутності атмосферного кисню; необхідна для них енергія звільняється в процесі розщеплювання в навколишньому середовищі органічних субстратів, напр., збудник ботулізму.

 — операція уявного або реального розчленовування цілого (речі, властивості, процесу або відношення між предметами) на складові частини, виконувана в процесі пізнання або наочно-практичної діяльності людини, напр.., аналіз епізоотологічний.

 — токсин, що втратив свою токсичність під впливом хім. або фіз. факторів, але що зберіг антигенні і імуногенні властивості, напр.., правцевий А.

 — одна з форм алергії, стан підвищеної чутливості організму до повторного парентерального введення чужорідних білкових речовин (анафілактогенів), особливо білків тваринного походження. Проявляється у формі анафілактичного шоку при серотерапії. Щоб уникнути шоку тварині вводять спочатку мінімальну десенсибілізуючу дозу, а через деякий час — повну дозу препарату.

 — недокрів’я, стан організму, при якому в одиниці об’єму крові зменшена кількість еритроцитів і знижений вміст гемоглобіну. Є характерною клінічною ознакою деяких хвороб, напр.. ІНАН коней.

 — втрата реактивності організму, опору хвороботворним впливам, повна відсутність загальних і місцевих реакцій на надходження (введення) антигенів-алергенів. Спостерігають при виснаженні, важких хворобах. Так, тяжкохворі туберкульозом тварини часто втрачають реакцію на туберкулін.

 — втрата чутливості, що виникає при ураженні чутливих нервів внаслідок припинення надходження імпульсів до клітин кори головного мозку. Спостерігається при парезах, паралічах. Штучна А. застосовується для знеболення при операціях.

— відсутність апетиту. Реєструється при багатьох інфекційних захворюваннях.

 — пригноблення життєдіяльності одного мікроба іншим. Одна з форм взаємостосунків мікробів в асоціаціях. А. м. є принциповою основою отримання і застосування антибіотиків.

— вид взаємодії речовин (амінокислот, вітамінів, ліків) в організмі, при якому одне з них послаблює дію іншого. А. в. необхідно враховувати при комплексному застосуванні лікарських препаратів.

- всі субстанції, несучі ознаки генетичної чужерідності і розпізнавані імунною системою як «не своє» з відповідними реакціями. Чужерідність антигенна по відношенню до конкретного реципієнта - перша умова, оскільки до «своїх», генетично власних субстанцій організм тварини толерантний. Антигени характеризуються по активності в серологічних реакціях (антигенність), здібності індукувати імунну відповідь (імуногенність) і, в числі інших, ті імунні реакції, які забезпечують захист від шкідливих субстанцій - патогенів (протективність), викликати в особливих випадках зміни імунологічної реактивності у бік її підвищення (алергенність) або нездатності до імунної відповіді, його перенесенню (толерогенність).

 — чужорідні для організму високомолекулярні органічні речовини колоїдної структури (білки, білково-ліпідні і білково-полісахаридні комплекси), здатні при парентеральному введенні викликати синтез особливих глобулінів-антитіл і вступати в специфічну взаємодію з ними.

— антигени поверхневих структур бактерійної клітини: джгутиків, капсули, клітинної стінки.

— засіб для знешкодження або усунення з організму отрути, токсинів.

— способи знезараження або запобігання зараження за допомогою хім., мех., біол. і фіз. методів.

 - білки, що синтезуються у відповідь на введення антигенна і здатні вступати з ним в специфічні реакції. Мають загальну імуноглобулінову природу і функціональне призначення. Різноманітність антитіл забезпечується молекулярним набором і типами структурних елементів, походженням, специфічністю, в зв’язку з чим існує їх розподіл по особливостях структури (ізотипи), генетичним особливостям організму-продуцента (алотипи) і специфічності антигена-індуктора (ідіотипи).

— чинники навколишнього середовища, виникнення яких обумовлено діяльністю людини, які викликають зміни природних комплексів.

— хвороби, властиві лише людині, при яких джерелом збудника є хвора людина або людина — носій збудника.

— зниження температури до норми між приступам лихоманки.

 — частина земної поверхні (або акваторії), в межах якої зустрічається той або інший вид (рід, родина і т. п.) тварин або рослин.

 — спосіб запобігання проникнення мікробів, забезпечення роботи (напр., хірургічних операцій) в стерильних умовах. Заснована на знищенні мікробів і їх спор у відповідних об’єктах і матеріалах за допомогою різних фіз. і хім. методів.

 - загальне визначення для інфекцій і хвороб, викликаних двома або більш збудниками. Як правило це типові інфекції для промислового тваринництва, виникають в умовах розвиненого мікробізму (36). Етіологічна структура асоціації динамічно міняється в залежності від того, які збудники циркулюють в даний час в складі конкретного мікробіоценозу. До складу асоціацій можуть входити різні бактеріози, гельмінтози і т.п., але більш усього поширені асоційовані інфекції вірусної або вірусно-бактеріальної етіології. Особливостями асоційованих інфекцій і хвороб є можлива зміна вияву патологічних компонентів в асоціації, посилення, ослаблення, переважання, атипові форми, що утрудняє загалом їх діагностику, профілактику і лікування.

— загальна слабкість, безсилля. Часто відзначають при інфекційних хворобах із важким перебігом.

 — розлад координації рухів. Розрізняють А. статичну (порушення рівноваги при стоянні) і динамічну (порушення координації рухів).

 — речовини, які проявляють властивість приваблювати тварин; використовуються в боротьбі з кровосисними членистоногими і гризунами.

— штучне стійке пониження вірулентності мікроорганізмів при збереженні імуногенних властивостей під впливом різних факторів. Метод А. мікробів використовують при виготовленні живих вакцин.

 — аутогенна вакцина, приготовлена із мікроорганізмів, які викликали хворобу і виділена від того ж самого хворого, для якого вона призначена

 — лікування власною кров’ю. Взяту з вени кров вводять внутрішньом’язово або підшкірно з метою неспецифічної стимуляції захисних сил організму.

— самоотруєння, результат токсичної дії що утворюються в самому організмі продуктів життєдіяльності мікробів і обміну речовин, розпаду тканин або продуктів.

— слідство «самозараження», інфекція, що розвивається при зниженні резистентності організму і активації мікробів, які постійно мешкають на шкірі і слизових оболонках і непатогенні за звичайних умов.

— пухирці з серозним вмістом (везикулярний висип), які з’являються на шкірі і слизових оболонках, напр., приящурі.