Термінологічний словник Глосарій

 — вищий ступінь напруженості епідемічного процесу, коли прогресуюче розповсюдження хвороби приводить до незвичайно високого ураження населення на величезних територіях з обхватом цілих країн, окремих материків і навіть декількох материків.

 — вищий ступінь напруженості (інтенсивності) епізоотичного процесу. При цьому широке розповсюдження інфекційної хвороби супроводжується високою захворюваністю тварин на величезних територіях — з обхватом країн, материків.

 — одна з форм інфекційного висипу — невеликі щільні вузлики, що з’являються на шкірі. Потім з них формуються везикули, пустули або відбувається некроз епітелію, і вузлики перетворюються на скориночки.

 — явище патологічно зміненої реактивності сенсибілізованого організму, що виникає в результаті дії агента іншої природи, ніж що викликав сенсибілізацію організму.

— імунітет до супутнього мікроба, виникаючий паралельно з імунітетом до основного мікроба-збудника.

— інфекція, викликана мікроорганізмом, властивості якого змінені під впливом інших співчленів мікробної асоціації.

 — випадання функції якого-небудь органу внаслідок порушення іннервації; повна втрата здатності довільних рухів.

 — неповний параліч, напівпараліч.

 — введення лікарських і ін. речовин в організм, минувши травний тракт.

 — послідовне зараження сприйнятливих об’єктів (тваринні, курячі ембріони, культура клітини) мікроорганізмами. Основа епізоотичного процесу; використовується також в експериментальних умовах для виділення збудників і зміни їх властивостей.

 — прогрівання матеріалу, що обеззаражується, при 65 - 98°С протягом декількох хвилин з подальшим швидким охолоджуванням до 10 - 11°С. При цьому гинуть лише вегетативні форми бактерій і віруси. Швидке охолодження матеріалу має на меті запобігти проростанню спор. П. використовують для знезараженнямолока і ін. харчових продуктів.

 - в самому загальному визначенні це хвороботворність, здатність викликати різні захворювання; ознака, властива багатьом факторам і агентам хімічної, фізичної, біологічної, патофізіологічної природи (отруєння, опіки, травми, зараження, обмінні порушення). Патогенність збудників заразних хвороб - здатність викликати специфічні патологічні процеси своєю фізичною присутністю і впливом (гельмінти, членистоногі), виснаженням або руйнуванням життєво важливих речовин і субстратів (кровопаразити, віруси), прямим впливом токсичних метаболітів (бактерії), перекрученням або придушенням нормальних функцій систем організму (збудники геморагічних лихоманок, імунодефіцитів). Це визначення торкається рівня інфекційного процесу, тобто взаємодії збудник + сприйнятливий організм. Патогенність - видова властивість збудника, здатність викликати певну заразну хворобу, систематична передумова нозологічної самостійності останньої. Слово патогенний правомірно вживати в поєднанні патогенний мікроорганізм, але воно неприйнятно в поєднанні з поняттями більш низького, внутрішньовидового рангу - штам, варіант, ізолят. Разом з тим в екологічному уявленні патогенність - головний механізм негативного впливу популяції паразита на популяцію хазяїна, важливий атрибут функціонування і саморегуляції паразитарних систем. Це знаходить відображення в закономірних фазовий переходах міри патогенності збудників від високої до низької в циклі епізоотія - міжепізоотичний період в повній відповідності до принципу раптового підвищення патогенності при епізоотичному поширенні паразитів на нових територіях або в незахищених популяціях сприйнятливих тварин і правилу посилення інтеграції біосистем в збалансованих паразитарних системах міжепізоотичного періоду. Звідси витікає важлива теза - не всякий патоген - паразит, але всякий паразит - патоген.

 — хворобливе явище в його розвитку, що часто включає різні поєднання патологічних (гіпертрофія, некроз і ін.) і захисно-пристосовних (запалення, лихоманка) реакцій організму; прогресивний розвиток хвороби. Див. Процес.

— хвороба протікає короткочасно, в легкій формі, без прояву деяких (нерідко основних) симптомів.

 — термін, що вживається в зарубіжній літературі, тривале перебування збудників в організмі тварин і людини, яке може викликати розвиток захворювання. Див. Мікробоносійство.

— дрібноплямисті і точкові капілярні крововиливи.

— вапнування (окаменіння).

 — множинність, напр., множинність типів збудників в межах одного виду (вірус ящуру).

 — штучний субстрат, що є збалансованою сумішшю поживних речовин в концентраціях і поєднаннях, необхідних для росту мікроорганізмів або клітин вищих організмів.

 — виникаючий або відбувається безпосередньо після народження

 — число хворих і мікробоносіїв (джерел збудника інфекції) на 100, 1 тис., 10 тис. або 100 тис. тварин без якої-небудь відмінності знов виявлених і старих випадків інфекції. П. визначають на даний момент (точка, пункт превалентності) або за певний період (період превалентності). П. є показником ураженості тварин (поширеності хвороби).

 — застережливий, запобіжний, профілактичний.

 — установа державної ветеринарії, організована на державному кордоні  — на прикордонних залізничних станціях, автострадах, в морських і річкових портах, аеропортах, міжнародних поштамтах. Основні задачі — здійснення вет-сан. нагляду при експорті і імпорті тварин, сирих тваринних продуктів, сировини тваринного походження і фуражу, здійснення вет. контролю за виконанням заходів щодо запобігання занесення з іноземних держав заразних хвороб тварин.

 - найменша територія, де в сучасних біогеоценозах здійснюється безперервна циркуляція збудника заразної хвороби без занесення його ззовні. Кожне природне вогнище - індивідуальне явище, його кордони можуть бути реально визначені на місцевості і виражені на карті.

 - група інфекційних хвороб, збудники яких екологічно пов’язані з природними вогнищами і поза останніми не мають природних умов для розповсюдження і циркуляції. До них відносяться, головним чином, трансмісивні інфекції вірусної, бактеріальної, протозойної етіології (101) і зоонози, які походять від гризунів (туляремія).

- група хвороб, об’єднаних на основі спільності етіології і патогномічних ознак. Раніше їх збудниками вважалися «нетрадиційні віруси», «повільні віруси» і т.п., в цей час - це пріони. Слово - акронім, похідне від англ. protemocous infection particle, утворене аналогічно зі словом віріон. У буквальному перекладі пріоном називається білкова інфекційна частинка дуже маленького розміру, стійка до інактивації факторами, що впливають на нуклеїнові кислоти (таблиця 4). Ця група хвороб включає 11 повільних інфекцій центральної нервової системи, інакше названих підгострі губкоподібні енцефалопатії .

 - живі мікробні кормові добавки, що проявляють позитивний ефект і поліпшують стан кишкового мікробіологічного балансу організму тварини. Пробіотики - засоби штучної регуляції нормальної кишкової флори тварин, здебільшого лактобацили. Раніше це визначення охоплювало також і секреторні субстанції (для семантичного зіставлення антибіотикам). Еубіотики - більш спеціалізоване поняття, що означає препарати з мікроорганізмів, що є представниками нормальної мікрофлора кишечника тварин і також призначені для нормалізації кишкової флори (біфідум-бактерин, біфікол, лактобактерин, бактерин-SL).

 — система державних заходів, що передбачає недопущення занесення збудників екзотичних хвороб і ліквідацію цих хвороб у разі їх появи із залученням фахівців по діагностиці, епізоотології, дезінфекції з розробкою плану роботи.

— стадія хвороби від появи перших клінічних ознак до розвитку типового симптомокомплексу.

— що проводить, напр., продуцент гіперімуної сироватки.

 — розрив якоїсь тканини внаслідок розмноження її клітини.

— продовження терміну дії.

— різко виражене пригноблення, повний спад сил, знемога.

 — лікування білковими препаратами.

 — самостійна вет.-сан. організація, підрозділ ветеринарної лабораторії або районної ветеринарної станції. Основна задача — запобігання інфекційних хвороб і їх ліквідація.

— рясний, нестримний (понос, кровотеча).

 — одна з форм інфекційного висипу — пухирці з гнійним вмістом.