Лекція 2-1 Філософія Давнього світу. Частина 1 Філофія стародавньої Індії та Китаю

Світоглядний менталітет давньоіндійського етносу формує сприйняття реального речово-предметного світу як химерної фікції, омани, примхливої тіні. Така ілюзорна примара реальності в індійській філософській традиції позначається категорією „Майя”. В цьому, в цілому, виявляється особливість індійської філософії як „філософської міфології”. На особливості індійської філософії вплинуло те, що суспільство країни було жорстко поділене на касти, світогляд базувався на ведійській міфології, на текстах стародавнього епосу „Махабхарата” та „Рамаяна”, що стали основою для виникнення релігії давньої Індії – брахманізму (від назви касти індійських жерців – брахманів). Суспільство зорієнтовувалось на містичному переживанні одухотвореності буття, лишаючись практично байдужим до об’єктивно-раціоналістичних методів осягнення реальності.

У сер. І тис.до н.е., коли найбільший вплив у суспільстві належав кшатріям – касті воїнів, як ідеологічний протест проти кастової природи брахманізму, проти складності його обрядів - виникли нові релігійні течії – джайнізм та буддизм, що стали більш прийнятними для простих людей.

Філософія в Індії виникає у зв’язку з кризою міфології, творцями більшості філософських шкіл стали жерці-аскети, що вплинуло на загальну природу індійської філософії – вона проповідувала аскетизм, споглядання, пасивність, самозаглиблення. Такий вибір напрямків філософських роздумів зумовлений соціальними умовами розвитку індійського суспільства.

Серед індійських філософських шкіл виділяють ортодоксальні (даршан) та неортодоксальні (настіка) напрямки. Ортодоксальні – ті, що визнавали авторитет Вед, неортодоксальні – запозичуючи з Вед певні ідеї, не визнавали їх святості. До ортодоксальних відносяться веданта, міманса, вайшешика, санкх’я, ньяя, йога. 

Основою світу проголошували Брахмана – Бога і духовну субстанцію, що вважалась безособовим началом. Тоді як носієм принципу індивідуальності для брахманів виступав атман. Людське життя уявлялось у вигляді низки перевтілень – майже безкінечних, які утворювали сансару. Сансара породжувалась кармою або відплатою за попереднє життя. Перервати ланцюг таких безкінечних перевтілень можна за допомогою особливої практики – медитації та досягнення стану нірвани. Такою постає картина людського життя у веданті й мімансі. Вайшешика виділяє 9 субстанцій, що утворюють увесь світсанкх’я вважає основою світу матерію – пракриті й атман. Ньяя та йога відомі більше методами, які використовуються для досягнення нірвани. 

Неортодоксальні школи – буддизм, джайнізм і чарвака-локаята. Буддизм – 

світова релігія із значними філософськими вкрапленнями. Основу її складає переконання у тому, що життя є стражданням, причина якого – сама людина. Це переконання відображене у чотирьох благородних істинах Будди, який для подолання цього страждання пропонував людям восьмерічний шлях спасіння, що є процесом опанування людиною своїх бажань:

1 праведне знання або правильне бачення, що полягає в розумінні життя як поєднання смутку і страждань, тверда віра в Будду;

2 праведне прагнення, бажання, що полягає в прагненні до нірвани та співчутті до всіх живих істот;

3 праведне слово або мова – не брехати, не лжесвідчити, не грубіянити, не зводити наклепи;

4 праведна поведінка, яка включає 5 принципів: - не шкодити живим істотам;

- не брати чужого;

- утримуватись від заборонених статевих контактів;

не брехати;

не пиячити;

5 праведний спосіб життя на принципах безкорисливості;

6 праведні зусилля, устремління – спрямованість до добра, протидія злу;

7 правильна концентрація або мислення;

8 правильне самозаглиблення або техніка медитації, що є вінцем всієї поведінки й означає оволодіння тілом і диханням.

Онтологічна основа буддизму представляє суще як процес, становлення, ланцюг переходу від буття до небуття.

Джайнізм, перегукуючись із буддизмом та виникши майже одночасно з ним, вважає, що подолати сансари можна через аскетичний спосіб життя.

Чарвака-локаята – єдина матеріалістична індійська школа, що основою світу вважає елементи: воду, вогонь, землю, повітря й ефір (іноді). Назва походить від „лок” – світ у значенні „люди”, що вказує на відхід від безособової орієнтації її вчення; чарвака – від „чар” – чотири і „вак” – слово, що пов’язане з визнанням школою чотирьох елементів, з яких складається світ.

В цілому, індійське суспільство являло собою східну деспотію, де життя окремої людини важило небагато. Тому й в індійських філософських школах мало уваги приділялось питанням держави, права, тоді як провідне місце посідала етична проблематика. Вчення здебільшого відображали міфологізовану аскетичну свідомість й містили дві провідні думки: життя – це страждання; подолання страждання можливе через втечу від світу.