Лекція 2-1 Філософія Давнього світу. Частина 1 Філофія стародавньої Індії та Китаю

Цікавою особливістю зародження філософії стало те, що виникла вона приблизно в один і той самий час в трьох різних куточках світу: в стародавній Греції, давній Індії та в стародавньому Китаї. Час появи філософії та перших філософів – 6 ст. до н.е. Цей період дослідники вважають ледь не магічним, німецький філософ 20 ст. Карл Ясперс назвав його осьовим часом, порівнявши з точкою перетину декартівських координат, з якої почався висхідний рух філософії. Появу філософії оцінюють настільки високо через те, що саме в цей час людство зробило якісний стрибок у своєму розвиткові – перехід від практичного до теоретичного мислення, що став можливим завдяки філософії. Не зважаючи на те, що теорія безпосередньо не змінює практичне життя, однак вплив теорії на практику беззаперечний: завдяки теорії стала можлива наука, люди навчились узагальнювати свій досвід та використовувати його для вирішення інших проблем, відкрилась можливість для закріплення попереднього досвіду в теорії та його подальшого опрацювання, обробки, вдосконалення тощо. Поява теоретичного мислення була на стільки важлива для людства, що деякі дослідники навіть апелюють до іншопланетного розуму – інакше з якого б дива людям було так радикально мінятись? Тим більше, що 6 ст. до н.е. не відзначилось якимись особливими викликами – як відомо, саме зовнішній примус найефективніше змушує людей змінюватись. Однак саме в 6 ст. до н.е. жили і творили такі всесвітньо відомі мудреці як Сократ, Конфуцій, Лао-Цзи, вчення яких з часом переросли в релігії – на стільки важливими, значимими вони виявились для людства.

Ще одним визначальним фактом, яким відзначився початок філософування у світі, є спорідненість філософських проблем, яка поєднала три різні центри філософствування. І давніх греків, і індійців, і китайців хвилювали питання світоустрою, мети існування всього, в тому числі і людини, осмислювалась онтологічна, гносеологічна, етична, соціальна проблематика. Це вказує на справжню цінність та значущість філософських проблем для всього людства. І хоча варіанти вирішення цих проблем в різних філософських традиціях пропонувались різні, але свобода філософського мислення дивним чином скерувала мудреців замислитись над схожими проблемами.

Оцінюючи стародавню філософію в цілому, можемо констатувати, що цей період філософування характеризується рядом рис, спільних для всіх трьох центрів філософування, при тому, що в кожному з них можна виокремити й оригінальні та неповторні риси.

Окрім вище зазначених – теоретичність філософування та спорідненість філософської проблематики – варто вказати ще й на інші спільні характеристики. В першу чергу те, що основою для формування філософського світогляду став міфологічний. У різних народів були різні міфи, однак саме вони стали відправною точкою для переходу людства до нового типу мислення – теоретичного. Поступово в надрах міфотворчості формувались потенційні можливості для набуття здатностей узагальнення, абстрагування, теоретизування.

Іншим об’єднавчим фактором, характерним для стародавньої філософії в цілому, стало те, що морально-етичні проблеми, порушувані філософами різних традицій, мали споріднені варіанти вирішення. Йдеться про те, що спільним для всього людства в цілому є правило: не роби іншому того, чого не бажаєш для себе. Це правило отримало назву «золотого правила моральності», його суть зрозуміла та прийнятна для всіх людей світу – з давних часів до сьогоднішнього дня. Далеко не кожна людина дотримується цього правила у власному житті, проте воно являється ціннісним орієнтиром, до якого апелюють різні релігійні, культурно-етичні та філософські концепції. Воно стало ґрунтом для формування гуманістичної ідеології сьогодення.

Ще одна спільна характеристика давньої філософії, яка є актуальною для нас, полягає в тому, що попри всі відмінності між філософією давніх греків, індійців та китайців, вони завжди зберігатимуть для нас цінність як історико-культурні пам’ятки світової стародавньої спадщини. Це те, що формує духовний код людства, не залежно від місця проживання та особливостей світосприйняття окремих його представників, що відкриває можливості для порозуміння між окремими людьми та різними народами.

Виявивши спільні характеристики, далі переходимо до встановлення відмінностей між західною (давньогрецькою) та східною (давньою індійською та китайською) парадигмами або традиціями філософствування. Відмінності доволі суттєві й визначаються психологічно-світоглядними налаштуваннями різних народів та культур. Зокрема, культуру Заходу умовно позначають як екстравертну. Це означає активну відкритість західних людей до світу, його пізнання та перетворення для створення оптимальних життєвих умов. Східну ж культуру позначають як інтровертну з характерними для такого психотипу рисами: закритість, втеча від світу, самозаглиблення, споглядання, не втручання в перебіг подій. Якщо західна людина традиційно відчувала себе господарем долі, «царем природи», вершителем доль, то східна людина переважно налаштована на очікування: справжній мудрець ладен годинами сидіти на березі річки в очікуванні, поки повз нього пропливе труп його ворога. Іншими словами, східна культура базується на переконанні, що світ від початку влаштований гармонічно й досконало, людина ж, не маючи можливості зрозуміти світову гармонію, своїми діями здатна лише зруйнувати її. Такі налаштування в різних культурах з’явились не випадково, а під впливом місцевих традицій та релігійно-міфологічних комплексів. Зокрема, на Заході релігія традиційно відділена від інших сфер життя («Віддай Богу богове, а кесарю – кесареве), що відкривало можливості для формування ідеології атеїзму й свободомислення. До того ж саме Давня Греція стала батьківщиною демократії – суспільно-політичного устрою, який спирається на діалогічні традиції, повагу до думки іншого, толерантність і терпимість до інакомислення. Для культури Сходу ж властива нерозділеність релігії та решти сфер соціокультурного життя, явище так і позначається – культурно-релігійні комплекси. Це означає тотальний релігійний контроль над усіма сферами життєдіяльності людини, яка позбавлена можливості бодай щось вирішувати самостійно – вже все вирішено до неї й за неї вищою божественною мудрістю. Про східну людину не можна говорити як про віруючу, тому що для неї релігійність – не віра, а спосіб існування, вже самим фактом свого народження людина включається в божественний коловорот життя, вийти з якого за бажанням вона не може. Таким чином, якщо західна людина націлювалась на активне вивчення, перетворення, підлаштування світу під свої потреби, то східна людина, не маючи можливості вплинути на зовнішній світ, заглиблювалась всередину себе, прилаштовуючи себе до світу.

Описані вихідні світоглядні налаштування вплинули на формування рис філософії на Заході:

ž Відносна автономність різних сфер суспільного життя (політики, економіки тощо);

ž Відданість новаціям, цінування нового, орієнтація на майбутнє;

ž Активізм, прагнення змінити, вдосконалити дійсність;

ž Домінування індивідуального над загальним;

ž Раціональне, аналітичне, логічне послідовне мислення;

ž В цілому стиль філософування ґрунтується на засадах науковідповідності.

Та на Сході:

·     Східна філософія була значно тісніше переплетена із міфологією, релігією, магією, певними традиціями і обрядами, тому тут краще прослідковується філософська рефлексія.

·     Філософська думка Стародавнього Сходу спиралась на попередні традиційні тексти та канонічні духовні джерела, тому сягала своїм корінням значно глибше, ніж антична.

·     Незацікавлене духовне самозаглиблення, прагнення самовдосконалення;

·     Повне розчинення індивідуального в загальному;

·     Перебування в полоні чистих сенсів;

·     В цілому стиль філософування ґрунтується на засадах правдоподібності.

На думку Р. Кіплінга, знаменитого автора «Книги джунглів» та історій про Мауглі: «Захід є Захід, а Схід є Схід, і їм не зійтися вдвох. Та Сходу і Заходу вже нема, границь нема поготів, як сильні стають лицем у лице, хоч вони із різних світів!» У цій сентенції відображено й головну характеристику сучасного світу: при всій різноманітності культур та традицій в глобальному світі відбувається процес зближення та діалогу культур для пошуку порозуміння між людьми та вирішення спільних глобальних проблем, спричинених людською діяльністю, які потребують спільних колективних зусиль для їхнього вирішення.