Лекція 5 Німецька класична філософія

Філософська система Людвіга Андреаса Фейєрбаха (1804-1872)  

закінчує період німецької класичної філософії. Вона є нетрадиційною як у самій постановці проблем, так і в їх вирішенні, і в цьому полягає її своєрідність.

У філософському розвитку Фейєрбаха розрізняють 2 періоди: перший, коли він певною мірою дотримувався філософських поглядів Гегеля і його послідовників, та другий, коли перейшов на позиції філософського матеріалізму.

Головною справою життя і філософії Фейєрбаха була критика релігії. Критиці релігії присвячена основна праця мислителя «Сутність християнства». На противагу гегелівській філософії релігії Фейєрбах розглядав філософію та релігію як світорозуміння, що взаємно виключають одне одного. На його думку, філософія є наукою, вираженням ідеї науки, втіленням духу науки як такої, незалежно від будь-якого конкретного визначеного її предмета. А теологія (релігія) завжди переслідувала філософію, оскільки остання підносить людину до рівня Всесвіту. Тому під час панування теології, науковий (філософський) дух був пригніченим.

Отже, на першому етапі своєї творчості, Фейєрбах прийшов до висновку, що ключ до розуміння релігії слід шукати в природі людини, в її потребах, інтересах, бажаннях, прагненнях. Звідси випливає: «Таємниця та істинний смисл теології є антропологія». Антропологія (від грец. людина та вчення), гадав Фейєрбах, є прихованим смислом релігії. Адже, по-перше, релігія викликана такими почуттями та переживаннями, як страх, радість, захоплення, любов. Сутність релігії прихована в людському серці, яке відрізняється від тверезого та холодного розсудку і прагне вірити та любити. По-друге, об’єкт релігії, її образи створюються фантазією. Без цього людина не змогла б створити уявлення про Бога. Таким чином, свою філософію Фейєрбах називає антропологізмом, оскільки людина проголошується основним предметом філософії.

Така своєрідна критика релігії (протиставлення релігійному наперед визначенню та смиренню практичної активності людини) переросла у Фейєрбаха в критику філософського ідеалізму, яка завершилась переходом до матеріалістичних тенденцій. В розумінні природи він був послідовним матеріалістом. Розглядав її як цілісний організм. Фейєрбах вчив, що у світі немає нічого. Окрім матерії, яка рухається, природи, породженням якої і є людина. На відміну від Гегеля, що зробив предметом своєї філософії абстрактний дух, Фейєрбах поклав в основу своєї філософії людину і природу. «Нова філософія», на його думку, перетворює людину, включно з природою як базисом людини, на єдиний, універсальний, найвищий предмет філософії. Філософська система Л.Фейєрбаха стала висхідним пунктом формування і становлення марксистської філософії.