Лекція 5 Німецька класична філософія

Карл Маркс (1818-1883) – німецький філософ, видатний економіст, радикальний громадсько-політичний діяч. Він створив філософську систему, побудовану на матеріалістичних засадах.

Марксизм – ідеологічна течія, яка охоплює філософію, політичну економію і «теорію» революційного перетворення буржуазного суспільства в соціалістичне і комуністичне (т. з. науковий соціалізм).

Марксистська філософія продовжує традиції філософської класики, вона спирається на наукове світорозуміння, прагнення до раціонального пояснення природних і суспільних явищ, обґрунтування закономірностей соціального прогресу. Водночас вона виходить за межі класичної традиції. Це виявляється передусім у принципово новому баченні взаємовідносин між людиною і світом. Класична новочасна філософія бачила в людині природну істоту, завдяки розуму здатну раціонально пізнавати зовнішній світ. Для марксистів людина у першу чергу – суспільна, практично діюча істота, яка не пасивно споглядає зовнішнє середовище, навпаки, освоює і перетворює світ, реалізуючи і розвиваючи при цьому своє власне єство.

Учення про людину. Основним для К. Маркса є твердження про соціальну сутність людини, яке виявлялося відвертим протиставленням поширеним від часів Просвітництва уявленням про людину як «природний автомат».

Погляди К. Маркса на людину можуть бути зведені до чотирьох основних положень:

1. Природа – неорганічне тіло людини. Хоч людина й народжується у природі, живе у ній, використовує її, біологічне існування не вичерпує людських прагнень.

2. Предметно-практична діяльність є справжньою сутністю людини. Тварина щось робить (мураха будує мурашник), аби задовольнити свої природні потреби, без усякої вищої мети. Людина здатна працювати просто так, для самозадоволення, або орієнтуючись на певні цілі, які не мають наочної господарської мети.

3. Саме праця зробила з мавпи людину. Спершу випадково, потім дедалі більш усвідомлено на певному етапі еволюції мавпа працювала, розвинула таким чином мовлення, прямоходіння, абстрактне мислення – зробилася людиною у справжньому розумінні слова. Тепер людина, знову ж таки за допомогою праці, може виходити за межі власної природи, створювати «другу природу» – культуру. К. Маркс пропонує таке співвідношення: практика – теорія – практика.

4. У капіталістичному суспільстві вповні реалізувати себе у праці людині заважає феномен відчуження. Що означає відчуження працівника від результатів його праці? Вироблений продукт не є власністю найманого робітника – він мусить віддати його роботодавцеві в обмін на платню, тобто на можливість вижити. Отже, коли людина працює не задля втіхи, а щоб заробити собі на хліб, вона не може реалізувати своєї істинної сутності.

Учення про суспільство. Маркс досліджував історичний розвиток суспільства, прагнучи відкрити основні закони, які цим розвитком керують. Знаючи ці закони, вважав учений, можна правильно обрати стратегію перетворення капіталістичного суспільства, утвердити такий суспільний лад, в якому людина вже не буде відчужена від свого єства.

На думку К. Маркса, суспільство складається з базису та надбудови. Надбудова – політичний лад і соціальний устрій суспільства, а також сукупність усіх форм його культурного життя. Базис – економічна основа суспільства. Базис, за Марксом, – це спосіб виробництва матеріальних благ, що панує у певний історичний період. У базисі К. Маркс виділяв виробничі сили (власне людей, що працюють) та виробничі відносини, які склалися при розподілі виробленого продукту.

Згідно з Марксом, базис визначає надбудову, а суспільне буття – суспільну свідомість. Отже, матеріальні чинники, згідно з Марксом, є первинними, а духовні – вторинними, похідними.

К. Маркс стверджував, що суспільство розвивається завдяки соціальним революціям. Відносно до прогресу техніки зростає продуктивність праці та рівень кваліфікації тих, хто працює (виробничих сил). Виробничі сили (точніше, самі робітники) починають вимагати від власників засобів виробництва дедалі більшої частки від заробленого. Зрештою це призводить до соціальної революції, передусім в економічних відносинах. Оскільки базис визначає надбудову, така економічна революція призводить до змін у суспільному ладі.

Маркс є автором теорії формацій, згідно з якою він виділяв три основні історичні типи суспільства: 1) докласове (архаїчне); 2) класове; 3) комуністичне.

Теорія формацій стала загальноприйнятою в радянській філософії і набула такого вигляду: а) первісне суспільство; б) рабовласницьке суспільство; в) феодальне суспільство; г) капіталістичне суспільство; д) комуністичне суспільство та соціалізм як його перший етап. Під комунізмом фундатори марксистської філософії розуміли такий суспільний устрій, за якого наявність надлишку матеріальних благ дасть людині змогу працювати лише, щоб реалізувати свою внутрішню творчу сутність.

Найбільшою мірою зацікавлення філософією К. Маркса відобразилося в неомарксизмі. У цій течії йшлося не про нові дослідження праць К. Маркса і не про оригінальне їх тлумачення. Радше її слід розглядати як теоретичну спробу знайти за допомогою К. Маркса відповіді на деякі пекучі питання сучасності, зокрема, проблему знецінення капіталістичною цивілізацією людської духовності. Найбільшого розмаху неомарксистські студії досягли у 1950-1960 рр. в діяльності так званої Франкфуртської школи (Г. Маркузе, Т. Хоркхаймер, Т. Адорно).