Лекція 6 Некласична та постнекласична філософія ХІХ-ХХІ ст.

У середині ХХ ст. в європейській філософії сформувалась течія, яка дістала назву структуралізм. Його основні представники: Клод Леві-Стросс, Жак Лакан, Мишель Фуко, Роберт Барт.

Це загальна назва ряду напрямків у соціогуманітарному пізнанні ХХ ст., пов’язаних із виявленням структури, тобто сукупності відношень між елементами цілого, що зберігають свою сталість у ході різних перетворень і змін. Пошук структур відбувається в різних сферах культури.

Об’єктом дослідження є культура як сукупність знакових систем, найважливішою з яких є мова, але належать також наука, мистецтво, міфологія, релігія, мода, реклама тощо. Саме на цих об’єктах структурний аналіз дає змогу виявити приховані закономірності, яким несвідомо покоряється людина.

Структуралізм як явище філософської думки пройшов ряд етапів.

1) Характеризується становленням методу дослідження – т.зв. лінгвістичний структуралізм або структурна лінгвістика. Засновник Фердинанд де Соссюр. Він мову розуміє як самостійну систему взаємовідношень знаків, що задає значення окремих знаків і фактичне мовлення індивідів. Як упорядковані (автономні) знакові системи можна розглядати не лише мову, а й мистецтво, ритуали, форми співжиття.

2) Пов’язаний з поширенням методів структурної лінгвістики на різноманітні сфери культури. Це в першу чергу стосується діяльності Клода Леві-Сторсса. Він застосовував структурний метод для аналізу культурного життя первісних племен. З його точки зору, тотемізм, магія, міфи є своєрідною мовою. Він формулює ідею надраціоналізму як гармонію чуттєвого і раціонального начал, втраченою сучасною європейською цивілізацією, але збережену на рівні первісного мислення. Це школа етнологічного структуралізму або етнологія.

3) Постструктуралізм, який не утворює організаційної єдності і не має спільної програми. Представлений концепціями Жака Дерріди (вченням про деконструктивізм, Жана Бодріяра (теорією історичного розвитку способу позначення), Жиля Дельоза («філософія становлення»), Х. Блума («теорія поезії»).