Лекція 6 Некласична та постнекласична філософія ХІХ-ХХІ ст.

Концепція та проект Модерну (буквально з латини – «сучасність») бере свій початок у філософії Просвітництва. Щоб стати «сучасним», суспільству необхідно було відповідати тим ідеалам, які підказував людині розум. Цілями модерного суспільства було загальне подолання бідності, вдосконалення медицини, освіти, соціальної сфери, звільнення від надмірних форм державного примусу й експлуатації людини людиною.

Понад два сторіччя в європейській цивілізації здійснювалася доволі послідовна реалізація проекту Модерну. Суспільство зрозуміло: концепція Модерну багато в чому є обмеженою, хибує на ідеалізацію раціонального начала, на сліпу віру у прогрес. Трагічна історія XX ст. показала всю однобічність таких уявлень. Унаслідок цього в останній чверті XX ст. світ опиняється в ситуації Постмодерну. Виходить, що Постмодерн – це Модерн, зреалізований зовсім не так, як уявлялось.

Відлік Постмодерну починається з моменту появи і розповсюдження американської контркультури, філософського постструктуралізму, впровадження нових форм мас-медіа. 

Статус філософського поняття постмодернізм здобуває у 80-ті рр. XX ст. перш за все завдяки ідеям французького мислителя Жана-Франсуа Ліотара (1924-1998). Найвідоміші представники цього напряму – французькі мислителі Жак Дерріда (1930-2004), Жан Бодріяр, американський дослідник Річард Рорті.

Філософи-постмодерністи своєрідно трактують сучасну соціокультурну ситуацію в західному світі і на підставі цього аналізу роблять досить несподівані висновки щодо ролі та місця філософії в культурі.

Вони вважають, що в добу модерну людина надміру покладалася на науково-технічний прогрес (НТП). Це зрештою призвело до того, що процес вийшов з-під раціонального контролю. Науково-технічний розвиток триває, але людина більше не в змозі встигнути за його досягненнями; у міру прогресу наше життя не стільки полегшується, скільки ускладнюється. Тому науково-технічний прогрес більше не є ідеалом епохи.

Філософи-постмодерністи наголошують на ігровому характері життя і культури. Індивідуальні цінності всіх людей надто численні і надто відносні, щоб можна було проголошувати їх серйозно. Серйозність у Постмодерні – поганий тон. Людина постмодерну втілює в життя свої проекти у формі гри, при цьому процес виявляється значно цікавішим і важливішим за кінцевий результат:

Філософія, на думку постмодерністів, довела свою неспроможність як єдина світоглядно-теоретична і жанрова система. Притаманним класичній філософській традиції спробам створити всеохопну філософську систему протиставляється деконструкція наявного філософського здобутку, що розуміється як розклад його на певні смислові блоки та їх нове сполучення у нестандартних комбінаціях.

Процес філософування стає утвердженням культурних значень, які запроваджує той, хто філософує. Той, хто філософує, визначає і жанрові межі (вони, до речі, можуть бути досить умовними), в яких здійснює своє «дослідження». Постмодерн руйнує межі між видами, родами, формами культурної діяльності. В еклектичній єдності постають наука і мистецтво, філософія і релігія.