Лекція 7 Українська філософія

Українська філософська культура цієї доби позначена зміною центрів інтелектуальних впливів. Замість Візантійської імперії тут починається поширення новітніх ідей із країн Західної Європи. Значною мірою це пов’язано з перебуванням українських земель у складі об’єднаної Польсько-Литовської держави – Речі Посполитої. Найбільш значущими постають ідеї гуманізму та Реформації. Гуманізм, нагадаємо, це загальна назва спрямування культури західноєвропейського Ренесансу на всебічне вивищення людини. Реформація – широкий релігійний і суспільно-політичний рух за оновлення Християнської церкви в Західній Європі.

Носіями гуманістичної традиції були українці, які здійснювали освітні подорожі за кордон і своє життя присвятили науці та освіті (С. Оріховський-Роксолан, Юрій Дрогобич, Павло Русин).

Теоретичне осмислення і розробка комплексу ідей, співзвучних реформаційними поглядами, здійснюються наприкінці XVI – на початку XVII ст. українськими книжниками, що переважно групувалися навколо культурно-освітніх центрів. Серед таких осередків, створюваних у маєтках українських магнатів, найбільшим і найвпливовішим був центр, заснований 1576 року в м. Острог на Волині князем Костянтином Острозьким (Острозький культурний центр). Значну роль відіграли також братські школи, створені для навчання дітей членів братств – об’єднань ремісників і міщан великих міст (Львів, Луцьк, Київ) – і покликані обстоювати їх станові інтереси та задовольнити релігійні потреби.

Проте в умовах наступу правлячої еліти Речі Посполитої на православну релігію в Україні й укладання Брестської церковної унії 1596 р., яка означала підпорядкування Православної церкви в Україні Папі Римському, сприйняття реформаційних ідей обернулося радикальним протестом проти будь-яких проявів західноєвропейської культури.

Полемічна література. Особливо виразно лунали вони від представників полемічної літератури (І. Вишенський, І. Копинський, М. Смотрицький). Українські полемісти, спираючись на послання другого за значенням після Ісуса Христа теоретика раннього християнства – апостола Павла, заперечували взагалі необхідність набуття світської мудрості, адже вона ніяк не зарадить головній меті людського життя – порятунку своєї душі. Хоча крайнощі полемічного запалу не одержали значного поширення в українській культурі, вони надихали на послідовне обстоювання інтересів православ’я як традиційної релігії українського народу, один із символів його самобутності.

Києво-Могилянська академія. Розвиток філософської думки в Україні на ґрунті взаємодії із культурою Західної Європи, започаткований у XVI ст., одержує своє завершення становленням в українському духовному житті професійної філософії як самостійної складової культури українського народу. Цей процес пов’язаний із діяльністю першого вищого навчального закладу на землях східних і більшості південних слов’ян – Києво-Могилянської академії. Діяльність цієї видатної наукової і навчальної установи припадає на козацьку добу в історії нашого народу.

Києво-Могилянська колегія, згодом Академія, була заснована 1632 р. завдяки об’єднанню шкіл Київського братства і гімназії, відкритої при Києво-Печерській лаврі. Засновником Києво-Могилянської академії був митрополит Петро Могила (1596/97 – 1647 рр.). У часи її розквіту тут навчалося понад 1000 «спудеїв».

У перших чотирьох загальноосвітніх класах учні здобували гуманітарну підготовку. Насамперед тут вивчалися латинська, грецька, старослов’янська, книжна українська, польська мови, а у XVIII ст. також німецька, французька та давньоєврейська. Крім мов, викладались арифметика, геометрія і музика. Після загальноосвітніх, граматичних класів розпочали до вивчення поетики – один рік, риторики – один рік, філософії – два роки і теології – чотири роки.

Філософський курс у Києво-Могилянській академії складався з трьох і частин: (1) логіки, або розумової філософії, де розглядались загальні закони і форми людського мислення; (2) фізики, або природної філософії, предмет якої складали – матерія, форма, природа, мистецтво, нескінченне, неперервне; космологія, або вчення про небеса; астрологія, або вчення про зірки; психологія і методологія. Закінчувався філософський курс (3) метафізикою. Викладання здійснювалося на ґрунті осмислення здобутків античної філософії, патристики та її рецепції в літературі києво-руської доби, європейської схоластики, філософії Ренесансу, Реформації і доби раннього Просвітництва.

Протягом свого існування (Києво-Могилянська академія була закрита за наказом царського уряду 1817 р.) філософська традиція, що склалась у стінах Академії, була репрезентована плеядою видатних мислителів, серед яких С. Яворський, Ф. Прокопович, І. Гізель, Й. Кононович-Горбацький, Г. Щербацький та багато інших, хто здійснив істотний внесок у розвиток філософії України.

Водночас розмежування філософії і теології, поступова переорієнтація від богопізнання до пізнання природи і людини, усвідомлення самостійної цінності природи і необхідності пізнання її законів, себто зародження типу мислення, що наближався до тогочасної модерної європейської філософії, відбувалось у Академії вкрай повільно. Найбільшим досягненням філософської культури України доби бароко стала творчість вихованця Києво-Могилянської академії Григорія Сковороди.