Лекція 7 Українська філософія

Українська філософія – один з національних різновидів філософії, поряд із французькою, англійською, німецькою тощо.

Її головна риса – кордоцентризм (від латинського кордос – «серце»), сприйняття людиною навколишнього світу, свого місця в ньому не стільки «головою» (мисленням), скільки «серцем» – емоціями, почуттями. У XIX ст.

Водночас кордоцентричність по-українськи означала не заперечення раціоналізму, який виступав наріжною рисою класичної західноєвропейської філософії, а лише зміну пріоритетів у співвідношенні між «головою» та «серцем». За твердженням П. Юркевича, голова, людський розум, – то лише верхівка духовного життя людини, тоді як серце – це його основа.

Іншими специфічними рисами української філософії, які формувалися на основі українського національного характеру («української душі»), є:

1. Антропоцентричність, або людиновимірність – безпосередня спрямованість на людину, осмислення її сутності, шансів на самореалізацію та щастя в житті.

2. Екзистенційність – гостро-емоційне переживання кожного конкретного моменту існування, життя взагалі. Людина шукає не абстрактну об’єктивну Істину, єдину для всіх, а свою особисту «правду» – сенс, мету власного життя. Загальноприйняті цінності пропускаються крізь особистий життєвий досвід і навпаки – особистий життєвий шлях пропонується іншим як один із можливих способів буття.

3. Толерантність і діалогічність. Українську філософську думку характеризують терпимість, шанобливе ставлення до виявів незгоди з її ідеями, прагнення вести коректну дискусію.

В історії української філософії виділяються чотири основні етапи:

I етап – філософська культура Київської Русі (ХІ-ХУ ст.). Він розпочинається з появи першої оригінальної пам’ятки філософської думки – «Слова про Закон і Благодать» митрополита Іларіона Київського, а закінчується з переходом українських земель під владу Литовсько-Польської держави. На цьому етапі в українській філософії переважали проблеми, пов’язані із взаєминами між Богом і світом, Богом і людиною.

II етап – філософська культура українського бароко (XVI-XVIII ст.) – час національно-культурного відродження, початок тривалої боротьби українського народу за відтворення власної державності. У цей період українській філософії було властиве переміщення центру уваги на взаємовідносини «людина-світ».

III етап – етап самобутньої національної філософії, формування якої припадає на XIX – початок XX ст. Цей етап характеризується постановкою проблеми «людина-нація» і формуванням філософії національної ідеї.

IV етап – українська філософія XX ст. (до здобуття Україною незалежності у 1991 р.). Вона представлена у двох основних різновидах:

• філософія в Радянській Україні. Головною особливістю радянської філософії є її ідеологічний характер. Наприкінці 1920-х років вона набула вигляду «діалектичного та історичного матеріалізму»;

• філософія української діаспори. Вона відома перш за все своїми оригінальними концепціями української національної ідеї (В. Липинський, Д. Донцов, І. Лисяк-Рудницький). Крім того, саме представники української діаспори (Д. Чижевський) розпочали фундаментальні дослідження історії української філософії та її специфіки. їх результатами ми користуємось досі.

Протягом усіх періодів українська філософська думка часто існувала не у вигляді цілісних філософських систем, а у вигляді філософського масштабу ідей. Вони викладалися не в особливих трактатах за допомогою спеціалізованих понять і категорій, а в літературі, поезії, публіцистиці відповідними засобами художньої виразності.