Лекція 12 ФІЛОСОФІЯ СУСПІЛЬСТВА

Індивід. Індивідуальність. Особистість. Людина – основа будь-якого суспільства. Можна сказати, що суспільство складається з людей, як будинок із цеглин. Однак форми і рівні взаємодії людини та суспільства можуть бути різними.

Індивід (від лат. «неподільне») – окремо взятий представник людської спільноти. У соціальному житті індивід виступає як клітинка соціальної групи чи суспільства в цілому. Кажучи про індивіда, мають на указі передусім біологічні властивості людини.

Індивідуальність – неповторна своєрідність людини, набір її унікальних властивостей. Це поняття вказує на незвичайність людської істоти.

Особистість – поняття, яке підкреслює духовність людини. Воно вбирає в себе самобутність людини, її соціальні якості, багатство душі, передбачає гармонійний, універсальний розвиток усіх її задатків. Поняття «особистість» підкреслює соціальний аспект людини як суб’єкта суспільних відносин.

Особистість – це індивід, який пройшов процес соціалізації – засвоєння зразків поведінки, соціальних норм і цінностей, необхідних для успішного функціонування в суспільстві. Соціалізація охоплює всі етапи залучення до культури, навчання і виховання, за допомогою яких людина набуває соціальної природи і здатності брати участь у соціальному житті. У сучасному суспільстві питома вага окремої людини зростає, особистість одночасно постає і як носій соціальних цінностей, і як ініціатор соціальних змін.

Становлення духовного світу особистості передбачає шлях у декілька етапів, які разом утворюють своєрідну ієрархію її соціокультурних потреб:

• Матеріальні потреби. Вони включають у себе як основні біологічні потреби (їжа, одяг, житло), так і елементарне прагнення до соціального облаштування. Особистість, для якої матеріальні потреби є головними, залишається здебільшого споживачем, байдужим до політичних змін у суспільстві, загальнонаціональних інтересів.

• Соціальні потреби. Вони включають потребу у пізнанні, праці, спілкуванні. Задоволення соціальних потреб означає необхідність у взаємодії з іншими людьми, спонукає особистість до збільшення масштабів своїх інтересів і своєї діяльності, яким буде дана зовнішня оцінка.

• Духовні потреби. Зреалізовуються у складних формах інтелектуальної (філософія, наука), мистецької і літературної діяльності. Задовольняючи духовні потреби, особистість одночасно вбирає в себе весь попередній соціокультурний спадок і додає власну унікальну новостворену частку.

Соціальний статус і соціальна роль. Соціальний статус визначає конкретне місце індивіда в певній соціальній системі.

Кожна людина посідає в соціальній системі кілька позицій; кожна з цих позицій передбачає певні права та обов’язки і називається статусом.

Залежно від статусу людина мусить відповідати певним вимогам, які висуває перед нею суспільство. Сукупність таких вимог становить зміст соціальної ролі. Соціальна роль – сукупність дій, які мусить виконувати особа, маючи певний статус у соціальній системі. Кожен статус, як правило, передбачає кілька соціальних ролей.