Лекція 12 ФІЛОСОФІЯ СУСПІЛЬСТВА

У сучасній філософії активно розробляється філософська методологія розуміння суспільства як складної багатофункціональної системи (Т. Адорно, Е. Блох, Ю. Габермас – Німеччина; П. Фойєрабенд – США; Ф. Гайєк – Австрія тощо). Іноді уточнюється, що суспільство є відкритою динамічною системою. Суспільство є системою, оскільки складається з декількох сфер, невід’ємних одна від одною. Воно є динамічною системою, тому що постійно перебуває у процесі видозмін і розвитку. Цей процес зачіпає як певне, конкретне суспільство, так і людство в цілому, може носити як прогресивний, так і регресивний характер. Нарешті, суспільство є відкритим, оскільки відбувається постійний обмін людського суспільства з навколишнім природним середовищем речовиною, енергією та інформацією. Своєю цілісністю філософський підхід до суспільства відрізняється від спеціалізованого його дослідження з боку інших наукових дисциплін, у першу чергу соціології. У найзагальнішому визначенні:

Суспільство – гранично широка форма людської спільності, яка складається з усіх можливих зв’язків і відносин між людьми.

Матеріальна сфера суспільства. Суспільна система має свої підсистеми, функціонування яких і забезпечує розвиток суспільства, суспільне відтворення. Матеріальна, або економічна сфера суспільного життя, – сфера спеціалізованого виробництва, розподілу, обміну і споживання «речей». її функції:

• матеріальне виробництво забезпечує вихідні умови для життєдіяльності всього суспільства, є головною причиною й умовою історичного процесу, оскільки люди потребують матеріальних умов і засобів для свого існування, розвитку продуктивних сил;

• матеріальне виробництво завжди має суспільний характер: суспільство впливає на природу з метою перетворення природних речовин на необхідні для людини матеріали і предмети;

• економічна сфера визначає принципи соціальної диференціації, розподіл людей за соціальними групами, зокрема за рівнем матеріального добробуту.

Соціальна сфера суспільства. Соціальна сфера суспільства включає в себе: а) безліч конкретних соціальних груп, що відрізняються одна від іншої і перебувають у певних відносинах між собою і суспільством у цілому; б) соціальні інституції, відповідальні за напрями функціонування суспільства (наприклад, інститут освіти). Головне призначення цієї сфери – соціальна диференціація, розподіл людей за щаблями соціальної піраміди. Як правило, у сучасному суспільстві виділяють: нижчі верстви; «середній клас», що має включати більшість членів суспільства; еліту.

Рух окремої людини соціальною пірамідою (соціальна мобільність) може відбуватися у двох напрямках: вертикальному (зі зміною соціального статусу, наприклад, з нижчих верств – у середній клас); горизонтальному (приміром, людина змінює фах, але обидві професії – і попередня, і нинішня – мають приблизно однаковий рівень престижності й матеріальної винагороди, тож на соціальний статус людини ця зміна не впливає).

Сучасне суспільство декларує рівність прав і стартових можливостей для всіх громадян і наполягає на тому, що соціальна мобільність відбувається відповідно до їх заслуг перед суспільством. Західні дослідники також називають п’ять основних суспільних інститутів, які забезпечують тим, хто в них зайнятий, гарантоване збереження, якщо не зростання суспільного статусу: 1) бізнес звичайний; 2) шоу-бізнес; 3) армія; 4) політика; 5) наука.

Політична сфера суспільства. Політична (організаційна) сфера суспільства – це сфера спеціалізованого продукування і підтримання влади в суспільстві. Головні інститути політичної сфери – держава та право. Політична сфера містить у собі також політичну свідомість, політичні відносини, політичні інститути і дії. її головні функції полягають у:

• забезпеченні внутрішнього правопорядку;

• забезпеченні зовнішніх національних інтересів конкретного державного утворення.

Духовна сфера суспільства. Духовна сфера – це сфера спеціалізованого духовного виробництва, інформації. Вона є найскладнішою зі всіх сфер суспільного життя, але водночас і найважливішою, оскільки саме тут виробляються, закріплюються, вдосконалюються та передаються від покоління до покоління, від людини до людини предметні, смислові та ціннісні орієнтири.

До основних елементів духовного життя відносять сукупність думок, норм, ідей та принципів, пов’язаних із функціонуванням усіх сфер життя суспільного, тобто суспільну свідомість. Тут фігурують економічна, правова, моральна свідомість, мистецтво (ширше – естетична свідомість), релігійна свідомість, архетипи колективного несвідомого. Орієнтуватися в духовному житті суспільства необхідно і всьому суспільству, й окремій людини, оскільки, по-перше, без цього неможливо свідомо впливати на різні сфери суспільного життя, а по-друге, орієнтація в духовному житті суспільства дозволяє і людині визначати перспективи свого особистісного духовного розвитку.

Усі сфери суспільного життя як складники суспільного цілого щільно взаємопов’язані. В основі їхньої єдності перебуває людина з її потребами, інтересами, цінностями – суб’єкті головна дійова особа суспільства взагалі.

Принципові проблеми функціонування суспільства – співвідношення матеріального і духовного начал, проблема рівності та нерівності, свободи та необхідності – привертають повсякчас увагу дослідників. Визначення цих проблем конче потрібне для вибору найефективнішої стратегії суспільного розвитку.

Суспільна рівність і нерівність. Значна частина мислителів схилялася до думки, що додержання рівності є найважливішим. По-перше, суспільна рівність забезпечує елементарний рівень соціальної захищеності, на яку кожна людина має право вже на тій підставі, що вона людина. По-друге, соціальна рівність є запорукою соціальної стабільності і злагоди в суспільстві.

Радше за все найбільш суспільно прийнятною є не абсолютна рівність, а «пропорційна рівність»: кожен має право і можливість отримання повноцінної частки суспільних благ, але насправді отримує їх тільки пропорційно до своїх власних заслуг перед суспільством. Тому в розвинених країнах держава стежить за рівністю перед законом усіх людей, однаковістю їх громадянських прав і обов’язків, намагається відкрити справедливу рівність можливостей.

Свобода та необхідність у суспільстві. Одні мислителі (наприклад, екзистеціалісти) обстоювали принципи суспільної свободи. Вони наголошували на тому, що свобода – основа успішної творчої самореалізації кожної людини, а також на тому, що свобода дає людині можливість здійснювати відповідальний вибір. Ця позиція може бути позначена як волюнтаризм. Інші (передусім, марксисти) схилялися до визнання суспільної необхідності. Адже, вказували вони, без підпорядкування людей суспільній моралі, праву, соціальному етикетові суспільство б розпалося. Навіть у демократичному суспільстві над людиною панує «анонімна влада»: громадська думка, реклама, засоби масової інформації тощо.

Як висновок можна зазначити таке: суспільство має прагнути до того, щоб якнайменшою мірою регулювати вчинки своїх громадян, щоб в усьому, що не регулюється суспільством, вони могли діяти вільно.