Лекція 11. Філософська антропологія. Природне та духовне в людині: Антропоцентризм: людина як предмет філософської рефлексії.

2. Антропоцентризм: людина як предмет філософської рефлексії.

Багато філософів оцінюють світ через людину, вважаючи її головною цінністю світобудови. Витоки антропоцентризму лежать в антропорфізмі, безсвідомому олюдненні космосу і божества. Також антропоцентричне уявлення присутнє у біблійних текстах, у християнстві, де людина розглядається як надприродна істота і вінець творіння. В античній філософії концепцію антропоцентризму сформував Сократ. Людина і Всесвіт, за його поглядами, перебувають у розумній і доцільній Гармонії, створеній божественним задумом. Антропоцентризм виходить з наявності у світі обєктивних позалюдських цілей і доцільності облаштування світу для людини. Антропоцентризм отримав розвиток у церковному віровченні, котре стверджує, що світ минаючий, а людина покликана виконати в ньому "божествений заповіт" і допомогти здійсненню "нового творіння". Ці погляди розвивали Отці церкви і Середньовіччя вцілому було антропоцентричне і геоцентричне (Земля як місце місії людини). З часів Ренесансу ідея антропоцентризму більше почала зосереджуватися на самій людині, а не на її звязку з надприродним. Розвиток науки було використано антропоцентризмом для того, щоб прославити експансію людини, її готовність зірваим з природи ореол священності. Такі погляди знайшли відображення в гуманізмі Ренесансу і Просвітництва. Антропоцентричні настанови увійшли у філософську літературу і сприяли формуванню філософської антропології, основу якої заклали Дж. Віко і Х. Вольф, французькі матеріалісти 18 ст. Отже, філософська антропологія передбачає верховенство людини як субєкта і обєкта пізнання, як першоначало світу.

То хто ж така людина?

Засновник філософської антропології Макс Шелер (20ст.) зауважував, що завжди в будь-яку епоху залишається основний напрямок філософської рефлексії - людина і що літопис філософської антропології є ніщо інше, як начерк людського самопізнання. Тільки вкрай загострене відчуття самотності, "бездомності", тендітності і необлаштованості породжує бажання звернутися до названої проблеми. Також М. Шелер запропонував типологізацію різновидів антропологічних настанов у філософській думці:

1) іудейсько-християнську доктрину (людина релігійна, homo religiosus, людина - лише носій божественного начала і здійснююча звязок з трансцендентним началом);

2) антично-грецьку (людина розумна, homo sapiens, людина - лише носій розумного начала, який вивищує її над природою і завдяки якому вона може цінити все суще, яким воно є насправді, - Бога, світ і саму себе);

3) натуралістичну (людина натуралістична, homo naturalis, людина - лише високорозвинена жива істота, а все, що стосується людського духу, розуму, є винятково продовженням вищих психічних здібностей, котрі ми виявляємо вже у людиноподібних мавп);

4) теорію декаданса (людина натуралістична дегенеративна, homo naturalis degeneratus, людина - носій негативного начала стосовно до самої природи людини як такої);

5) концепцію надлюдини (homo supranaturalis, людина, яка з причин власної органіки здатна стати надлюдиною, тобто підводить під духовну концепцію звеличення людини раціоналістично-сцієнтичну основу

Е. Кассірер зауважив, що М. Шелер проігнорував такий архетипний образ людини як homo symbolicus, а опорою для включення його у типологію є така антропологічна властивість, як уява. Людина символічна зумовлена не тягою до транцендентності, не розумом, не діяльністю, а здібністю людини виробляти символи. Це цілком самостійний антропологічний образ (архетип).

Отже, в основі запропонованої систематики лежить погляд на те, що та чи інша антропологічна властивість (вір, розум, природність, діяльність, уява) демонструє варіативність людських архетипів. Людина наділена всіма цими якостями (як і іншими), але при оцінці цих властивостей народжується самостійний універсальний образ людини. Також сучасними науковцями визначається тип "людини інформаційної", оскільки безпосередньою життєвою реальністю для неї виступає інформаційна система, складниками якої є різноманітні знаки. Сучасний світ - це світ штучно створених смислів (симулякрів), (Ж. Делез), "світ фрагментарної уявної реальності" (О. Тоффлер). Інформаційний світ, котрий оточує людину, репрезентується поняттям інфосфера, підгрунтя якого становить тлумачення інформації як обєктивної сутності, котра поєднує у собі матеріальне (фізичне) та ідеальне, або структуру та функцію, у тісному взаємозвязку, а фізична реальність визначається як реальність інформаційна.

Таким чином, філософська антропологія - це не тільки галузь філософського знання, не тільки певний філософський напрямок, але й особливий МЕТОД МИСЛЕННЯ, принципово не підпадаючий під розряд формальної чи діалектичної логіки. Людина у конкретній ситуації (історичній, соціальній, екзистенціальній, психологічній) - ось вихідний пункт філософської антропології як напрямку до формування мислення, яке б від початку виходило з людини і притримувалося суто антропологічних принципів у витлумаченні реальності.

Доступність

Скинути все

Шрифти