Лекція 11. Філософська антропологія. Природне та духовне в людині

Кожна людина живе у визначеній системі цінностей, предмети і явища яких покликані задовольнити її потреби. У певному сенсі можна сказати, що цінність виражає спосіб існування особистості. Причому різні цінності мають для неї різне значення і з цим зв'язана ієрархія цінностей. Як і самі цінності, їхня ієрархічна структура має конкретно-історичний і особистісний характер. Цінності особистості утворюють систему її ціннісних орієнтацій, сукупність найважливіших якостей внутрішньої структури особистості, що є для неї особливо значимими. Зазначені ціннісні орієнтації й утворюють певну основу свідомості і поводження особистості й безпосередньо впливають на її розвиток. 

У широкому розумінні цінності – це узагальнені, стійкі уявлення про бажані блага і прийнятні способи їх досягнення, в яких сконцентрувався попередній досвід особи і, виходячи з яких, ця особа прийматиме рішення про її подальшу поведінку.

У філософській літературі сформувалися специфічні підходи до визначення цінності:

– ототожнюється з новою ідеєю, яка слугує індивідуальним або соціальним орієнтиром;

– сприймається як поширений суб’єктивний образ або уявлення, що має людський вимір;

– синонімізується з культурно-історичними стандартами;

– асоціюється з типом «гідної» поведінки, з конкретним життєвим стилем.

 Український філософ С. Кримський стверджував, що сучасна людина не живе в чужому для неї світі, а вибудовує своє буття за певностями і смислами, які відповідають її внутрішнім переконанням, є співзвучними її єству. Обираючи ту чи іншу цінність, вона тим самим формує свого роду довгостроковий план своєї поведінки й діяльності, визначає тривку смислову перспективу останньої. Ціннісна орієнтація висвітлює те, заради чого діє людина, чому вона присвячує свою діяльність: один навчається, щоб більше заробляти, а інший працює, щоб мати можливість учитися і самоудосконалюватися. Але, так чи інакше, конкретна система ціннісних орієнтацій і їхньої ієрархії виступає регуляторами розвитку особистості. Вони слугують критерієм норм і правил поведінки особистості, у міру засвоєння яких відбувається її соціалізація.

  Соціалізація особистості містить у собі засвоєння соціального досвіду і соціальну активність особистості. У цьому змісті вона збігається з розвитком особистості. Ідеали, норми, засоби і цілі, що виступають як цінності особистості, утворюють систему її ціннісних орієнтацій, стрижень її свідомості. В свою чергу, ця система ціннісних орієнтацій є імпульсом дій і вчинків людини. Найважливішим моментом соціалізації особистості є її самоактуалізація. Цінності належать до таких загальнонаукових понять, використовуються у філософії, соціології, психології і педагогіці та інших науках для позначення об’єктів і явищ, їхніх властивостей, а також абстрактних ідей, що втілюють у собі моральні ідеали і виступають як еталони належного. Сформувалася навіть спеціальна галузь філософського знання – теорія цінностей, або аксіологія (грец. axios – цінність), до завдань якої належить вивчення цінностей, їхньої природи, місця в реальності, структури ціннісного світу тощо.

 Поряд із нормами та ідеалами цінності є важливими компонентами людської культури. Їх існування укорінене в духовній активності суб’єкта культурної творчості, його діалозі з іншими людьми, орієнтованому не лише на сферу сущого, а й на значиме, нормативно-обов’язкове. Виростаючи з потреб життєвого світу, кожна сфера життєдіяльності людини володіє внутрішньо притаманним їй ціннісним виміром: цінності матеріального життя, економіки, соціального порядку, політики, моралі, мистецтва, науки, релігії. Процес розвитку культури поєднаний з переоцінкою цінностей, що починається з висунення нового еталона, з позицій якого розглядаються предмети, що володіють раніше встановленими ціннісними характеристиками. Тут виявляються метафоричні можливості символічної уяви, її культуротворча міць. Багатоманітність предметів, ієрархізованих відповідно до певного порядку, втрачає жорсткі обриси і трансплантується на нову ціннісно-смислову основу.

 Цінності виконують найважливіші регулятивні функції в суспільстві. Важливість цих функцій важко переоцінити, оскільки ціннісна предметність є засобом існування людини, адже вона живе в середовищі, яке ми своєю практичною діяльністю наділяємо властивістю бути цінністю, і тільки в цьому середовищі людина здатна жити саме як людина. Власне, суспільство і культуру в самому узагальненому вигляді можна розглядати як саморегулюючу систему цінностей. Вони повідомляють індивіду про оптимальні способи поведінки та засоби досягнення цілей, сприяють його соціалізації, орієнтують у суспільному житті, оцінюють його дії, забезпечують заохочення або покарання людини тощо. Саме за ціннісною структурою та ієрархією цінностей різняться між собою національні та історичні культури.

 Цінності відображають внутрішній світ особистості, будучи виразником стабільного, абсолютного, незмінного. Формуючись, як і потреби, в індивідуальному досвіді суб’єкта, особистісні цінності відображують, однак не стільки динамічні аспекти самого індивідуального досвіду, скільки інваріантні аспекти соціального і загальнолюдського досвіду, що привласнюється індивідом. Можна, відповідно, погодитися з розумінням цінності як аспекту мотивації, що співвідноситься з особистими або культурними стандартами, не пов’язаним виключно з актуальним напруженням або хвилинною ситуацією.  Особистісні цінності, як і цінності соціальні, існують у формі ідеалів, тобто моделей належного. Ідеал – це уявний зразок досконалості, норма, до якої слід прагнути як до кінцевої мети діяльності.

Ціннісні орієнтації особистості забезпечують стрижень, загальну лінію, деяку вісь, що врівноважує вчинки, поводження, діяльність, що відхиляються в той чи інший бік від загального стрижня, лінії, спрямованості. Вони не можуть нав’язуватися з боку, пропонуватися і пропагуватися; вони втрачають тоді свою вагомість. Цінності визрівають у життєвій позиції особи й отримують оцінку суто індивідуальну, стають актуальною потребою особистості. Як зазначав відомий вчений В. Франкл, цінностям ми не можемо навчитися – цінності ми маємо відчути, пережити в собі.

 Коли ми говоримо про вищі духовні цінності, цінності високого мистецтва, цінності історії й культури, стає дедалі очевиднішим, що їхнє призначення жодним чином не може бути зведене до задоволення будь-яких потреб людського суб’єкта. Скоріше навпаки: самі ці цінності, їхня наявність певною мірою визначають сенс існування останнього. Вони не просто задовольняють його потреби, а в певному цілком реальному відношенні духовно творять або відроджують людський суб’єкт з усіма його потребами. Кожна справжня зустріч із мистецтвом, із кращими духовними здобутками людства відроджує, оновлює, внутрішньо збагачує особистість, насичує її існування сенсом.

Вітчизняний філософ В. А. Малахов зазначив, що існують принаймні два типи цінностей: цінності, сенс яких визначається наявними потребами й інтересами людини, а також цінності, які, навпаки, надають смислу існуванню самої людини. Цінності, які обслуговують самоствердження людської особистості, якою вона є, та цінності, котрі творять і відроджують людину в певній принципово новій якості. Цінності другого типу ще називають «вищими», або «культурними», або «самоцінностями», оскільки щодо людського суб’єкта вони є чимось самостійним, самодостатнім і принципово вимагають морального ставлення до себе.

 Однією із неперехідних цінностей людини та людської спільноти є цінність життя, самого людського існування.  Вибір особистого шляху й поля діяльності – це результат вільного волевиявлення людини. Тому особа неможлива без самостійності, свободи. Свобода, як усвідомлений вибір людиною варіанта певної поведінки в цій ситуації, залежить не тільки від зовнішніх обставин, а й від стану духовного світу людини, від міри її внутрішньої установки на істину, добро, красу, справедливість. Свобода також виражається здатністю людини змінювати реальну ситуацію, планувати і практично досягати нової ситуації. Проблема відповідальності людей за свою свободу і дії завжди пов’язана з розумінням меж цієї свободи, меж втручання в природні і суспільні процеси, в життя інших людей і своє власне життя. Свобода і відповідальність особи – провідна тема екзистенціалізму. Він визначає свободу як фундаментальну характеристику людського існування, яка дає змогу людині творити себе й обирати образ майбутнього світу. Людина одвічно вільна. Її свобода не залежить від обставин даної ситуації, а виражається ставленням до неї, вибором внутрішньої, духовно-моральної позиції індивіда. Екзистенціалізм підкреслює, що людина відповідає за свої дії лише тоді, коли діє вільно, має свободу волі, вибору і засобів їхньої реалізації. Формами прояву людської свободи є творчість, ризик, пошук сенсу життя, гра та ін.

 Характер вибору, дій, відповідальності особи багато в чому залежить від стану її внутрішнього, духовного світу, від її ціннісних орієнтацій. Ціннісні орієнтації – це світоглядні, моральні, політичні переконання, принципи поведінки, глибокі і постійні прихильності людини. Сукупність сталих ціннісних орієнтацій утворює своєрідний стрижень свідомості, який забезпечує стійкість особи, наслідування певного типу поведінки і діяльності. Саме тому ціннісні орієнтації є дуже важливими регуляторами поведінки індивідів. І тому в будь-якому суспільстві різними шляхами здійснюється цілеспрямований вплив на ціннісні орієнтації особи. Криза особи в сучасному світі тісно пов’язана з необхідністю перегляду старих і доробки нових ціннісних орієнтацій. Людина повинна зберегти свою самобутність, індивідуальність і водночас змінювати свій внутрішній світ, постійно нарощувати особистісний потенціал.