Лекція 14. Філософія техніки

Не дивлячись на те, що у своєму досвіді ми маємо досить чітке практичне розуміння техніки, однак на філософсько-теоретичному рівні не існує чіткого та однозначного визначення поняття «техніка». Якщо під технікою розуміти штучно створені речі (артефакти), то виникає питання: а як тоді бути, приміром, з міськими забудовами? А щодо картин та скульптур? А як бути з промисловими відходами? Як бути з породами свійських тварин та рослин, які також певною мірою створювались штучно? Окрім того, ми говоримо про "техніку пілотування" у льотчиків, про "техніку гри" у музиці, про "техніку читання" у школярів. Універсальне ж визначення техніки з необхідністю повинно охопити всі ці сутності.

Для вирішення даної суперечності почнемо з виділення найсуттєвіших ознак техніки й побудови філософського визначення на їхній основі. Німецькі філософи техніки Х. Ленк та Г. Рополь здійснили аналіз прикмет техніки. Їх нараховується більше десятку — від "прикладного природознавства" до "волі до влади та підкорення природи", при цьому простий перелік не наближає нас до розуміння природи досліджуваного феномену та розробки його цілісного й несуперечливого визначення. Стан речей ускладнюється ще й у зв'язку з розбіжностями у тлумаченні слів «техніка» та «технологія». Філософія техніки у західному її розумінні є філософією техніки та технології. Так, наприклад, французький філософ Ж. Еллюль визначив техніку як «суму раціонально напрацьованих методів, яким притаманна безумовна ефективність... у будь-якій сфері людської діяльності». Як бачимо, і тут йдеться про "техніку-і-технологію".

Німецький філософ Ф.Раппе, аналізуючи визначення поняття "техніка", також намагався створити універсальне визначення "техніки-і-технології". На його думку, можна виділити два типи визначень — вузьке й широке. Визначаючи вузько, техніку тлумачать як сукупність предметних артефактів, створених для здійснення інженерної перетворюючо-конструктивної діяльності. В цьому випадку за основу береться фундаментальна якість техніки – її здатність до перетворення. Тобто за допомогою техніки людина перетворює природу, саму себе, суспільство. І основною соціальною функцією, культурним покликанням техніки є конструювання та реконструювання предметної реальності. Техніка репрезентується за допомогою знарядь, предметів або алгоритмічно-технологічно. За посередництва техніки людина чинить вплив на об'єкти, змінюючи їх. Але техніка є не лише інструментом, а й способом дії. В такому контексті техніка виявляє себе як технологія.

Сучасний американський філософ та соціолог Л. Мамфорд висловив власні цікаві думки щодо періодизації розвитку техніки. Він вважав, що відлік історії сучасної техніки треба починати з початку другого тисячоліття нашої ери. Спираючись на досвід європейської історії, Мамфорд виділяє три технічні епохи. Перша "еотехнічна" (1000-1750) має в основі "технологію води й дерева". Друга, — "палеотехнічна" (від другої половини XVIII ст. до середини XX ст.) спирається на комплекс "вугілля та заліза". І, нарешті, "неотехнічна" (теперішня) використовує комплекс "електрики й сплавів". Як бачимо, в основу періодизації покладено основний вид енергії, що використовується в техніці, та «речовину», яка посідає головне місце у створенні технічних приладів. Техніку ж Л. Мамфорд в цілому оцінює як основу зовнішньої організації людини, що історично підтримувала й збільшувала можливості людського прояву, дисциплінуючи людину, стимулюючи її розум, просуваючи останню шляхом прискореної еволюції – не просто природної, але й культурної. Завдяки техніці людина стала на шлях самотрансформації, не відомий іншим живим істотам, що призвело до зміни початкового її становища у природних умовах та завдань існування, відмінних від досягнення простого фізичного виживання.

В цілому ж сучасна філософія техніки є не завершеною, вона досі не являє собою певної філософської цілісності. Переважно це зумовлено її "дитячим" віком, відсутністю дослідницьких традицій, систематичності в накопиченні знання, а також єдності у використанні термінології.

Свого часу за вирішення різноманітних проблем філософії техніки бралися такі видатні філософи XX ст., як М. Гайдеггер, Г. Маркузе, Е. Дюркгейм, А. Бергсон, К. Ясперс. Проте навіть їм не вдалося створити несуперечливі, цілісні й систематизовані вчення. Отже, існує проблема необхідності підготовки дослідників у галузі філософії техніки як специфічної міждисциплінарно організованої наукової дисципліни, в якій досконале знання предмету дослідження (власне техніки) узгоджуватиметься з аксіологічною складовою світогляду сучасної людини та розумінням глибини й важливості гуманітарних проблем сучасності.