Лекція 14. Філософія техніки

До чого призведе запровадження нової техніки? Як воно відіб'ється на соціальноекономічній ситуації, на політичних обставинах? Як вплине на довкілля та здоров'я людей? На відтворення населення? Світовій безпеці? Відповідь слід отримати ще до створення нової техніки, адже виправлення помилок на стадії проектування може коштувати набагато дорожче, ніж початкова вартість проекту. Але проблема в тому, що традиційні інженерні методи й критерії в оцінці техніки недостатні та часто й неспроможні. Техніка, як і наука, ціннісно нейтральна і не може бути сама по собі ані поганою, ані доброю. Відповідь на питання її оцінки з позиції інженерних дисциплін в принципі є методологічно не забезпеченою. Більш того, таку відповідь не можна отримати й апріорі чи раціонально, бо вона цілком залежить від переліку базових цінностей, актуальних для людини певної культури, певного історичного типу чи соціального середовища.

Отже, якості й характеристики, які людська свідомість пов'язує з технічним об'єктом, виявляються більш залежними від самої свідомості, ніж від особливостей об'єкта. І, таким чином, вторинні наслідки технічної інновації визначаються не стільки якостями самого проекту, скільки ціннісними характеристиками. При цьому питання про ціннісну навантаженість запланованої інновації є надзвичайно важливим, особливо з позицій постнекласичної ситуації сьогодення, в якій етична та аксіологічна складова стають невід’ємними частинами як наукового пошуку, так і його технічного забезпечення та впровадження. Адже людина у своїх інтересах та дослідженнях сягнула таких висот, коли будь-яка необдумана дія може стати фатально непоправною і для людства, і для світу в цілому. Отже, необхідне не просто соціологічне чи методологічне, а — філософське підґрунтя вирішення даного питання. 

На філософському рівні проблема оцінки техніки розроблялась, зокрема, американськими філософами В. Байєром, К. Парселом, Г. Портером, Г. Решером та ін., які досліджували аксіологічні проблеми техніки, методи її оцінки, вдосконалення планування технічних інновацій тощо. Ними зазначалось, що досконале, достовірне, теоретично обґрунтоване планування технічного прогресу було б рівнозначним спробі консервації історичного процесу за певним заданим зразком. Окрім того, така спроба пов'язана з певними тоталітарними заходами (дозвіл або заборона на використання наукового винаходу, технічного засобу), неприпустимими для демократичного суспільства. А оскільки неможливо передбачити зміни ціннісних орієнтацій майбутніх поколінь, то неможливо й гарантувати, що навіть найкраще рішення, прийняте сьогодні, залишиться добрим і для наших нащадків.

При вирішенні проблеми оцінки техніки в наш час ключовим є питання взаємозв'язку техніки з природою та суспільством. Традиційні уявлення про технічний прогрес як безмежний шлях «покращення» засновувались на двох головних ідеях новоєвропейської науки та філософії. Перша з них — теза про безмежність природних ресурсів планети, друга — про людину-царя природи, покликану панувати над нею. Обидві засади є хибними. Ресурси планети обмежені, і ці межі очевидні вже зараз. Отже, безкінечне екстенсивне зростання є неможливим. Окрім того, дедалі більшої популярності сьогодні набуває розуміння місця людини в природі, яке ґрунтується на визнанні того, що людина — тільки частинка природи і не може існувати поза нею, а тому має турбуватись про її збереження.

Цим пояснюється необхідність філософського усвідомлення феномену технічного прогресу, його впливу на природу та людину. Є цілий ряд нагальних питань, на які потрібно дати відповідь. Яким шляхом піде в майбутньому розвиток технічної цивілізації? Та й взагалі, чи має вона це майбуття? Як пов'язані між собою технічний та суспільний прогрес? Що є визначальним для розвитку у парі "суспільство-техніка" і що є детермінантою прогресу? Як примирити потребу людства у технічному прогресі зі світоглядною проблемою втрати сучасною людиною власної ідентичності? Адже в сучасному світі цінність людського життя часто визначається її технічними вміннями й навичками, рівнем опанування технікою. То чи існує техніка для людини, чи людина стає елементом технологічного процесу, позбавленим вартості поза ним?

Однозначної відповіді на всі зазначені питання не існує. Можемо лише обирати між різними точками зору. Йдеться, зокрема, про моделі детермінізму в соціальному та технологічному розвитку людського суспільства. Ф. Рапп виокремлює дві моделі технічного детермінізму, розділяючи за ознаками «технологічного» і «ціннісного» детермінізму.

Дії людей розглядаються як цілком вільні, а не спонтанні. Вони обмежені тим переліком засобів, який пропонує їм існуюча в даному суспільстві технологія. І, напевно, в цьому прихильники технологічного детермінізму мають рацію. До них Ф. Рапп зараховує таких відомих філософів, як Ж. Еллюль, Г. М. Маклюен, А. Хабермас, Г. Маркузе та Т. Адорно.

Прихильники іншого напряму — моделі "ціннісного" детермінізму – слушно зазначають, що розвиток техніки не є процесом, який підкорюється жорсткій необхідності законів фізичного світу. Техніка розвивається на ґрунті свідомої діяльності людей і лише завдяки цій діяльності. Діяльність же людини детермінується аксіологічно. Тому й розвиток техніки визначається вільним людським вибором цінностей стосовно світу технічної дії. Цей вибір можна тлумачити як граничний моральний акт, що не зводиться до зовнішніх обставин. Труднощі, істотні для даної моделі технологічного розвитку, зосереджуються навколо вирішення питання про те, що магістральні напрями розвитку сучасної техніки виявляються незалежними від соціальних, політичних систем, а також і від пануючих у суспільстві релігій з їхніми розвинутими ціннісними системами. Отже, модель ціннісного детермінізму має таке ж обмежене застосування, як і модель технологічного детермінізму.

Поряд з проблемою розуміння визначників технічного та історичного прогресу ще нагальнішою постає необхідність вироблення ідеалів нашого подальшого розвитку. Ця проблема — побудови адекватних моделей розвитку є нормативною і підносить філософію техніки на соціопрогностичний рівень. І хоча точне планування технічного прогресу є рівнозначним спробам моделювання прогресу історичного, однак потреба у виробленні нових ідеалів є вельми актуальною.

Існує декілька груп різноманітних нормативних моделей розвитку техніки. Одна з них є традиційною, або "моделлю НТР". Ґрунтується вона на принципах технологічного детермінізму. Вона досить оптимістична і виходить з необмежених сподівань щодо можливостей людського розуму. Технологічний прогрес у межах даної моделі сприймається як найвище благо та основа всіх позитивних соціальних змін. Тут зазначається, що швидкість технічного прогресу останнім часом підвищується у зв'язку із зростанням науки (це і є НТР) і що такий стан збережеться і в майбутньому.

Однією з домінуючих і найбільш впливових на Заході моделей майбутнього є «спільна модель». Вона ґрунтується на міркуванні про розумність, корисність, безпечність можливих технічних проектів. Ця модель зумовлена нагальною проблемою сучасної техніки, яка пов'язана з нашою активністю щодо реалізації масштабних і довгострокових технічних проектів та водночас — нашим незнанням наслідків, до яких призведе ця реалізація. В межах даної моделі головна увага приділяється розробці методів оцінки техніки, про які зазначалось вище. З точки зору прихильників даної моделі, технічний прогрес є неминучим, проте менеджер, який приймає рішення про технічну інновацію, повинен бути компетентним.

І, нарешті, "модель обмеження" узагальнює підходи, які ґрунтуються на необхідності обмеження або людських потреб, або масштабів технічних проектів. Тут досліджуються ті критичні межі, за якими вдосконалення техніки робить більше шкоди, ніж користі. Моделі обмеження людських потреб звичайно пропонуються для застосування у країнах, що розвиваються, враховуючи обмеженість їхнього достатку та високі темпи зростання населення. Оскільки людські потреби можна задовольнити за допомогою техніки найрізноманітніших видів, то потрібно уважно дослідити їх та застосувати ті з них, від яких найменше шкоди. Так, сучасний рекорд швидкості для автомобілів наблизився до швидкості звуку, але більшість машин споживчого класу мають граничну швидкість нижчу за 180-200 км/годину, бо за цією межею різко зростає небезпека їх експлуатації.

Сучасні "зелені" максимізували цю модель розвитку техніки. Виходячи з економічних міркувань, вони вважають, що людство повинно відмовитись від переваг у ставленні до природи та жити простим життям пращурів. Хоча, врешті-решт, ця модель є не досить привабливою і в осередку самих захисників довкілля.

Підсумовуючи, наведемо цитату з роботи П. Козловського «Постмодерна культура: суспільно-культурні наслідки технічного розвитку», якраз і присвячену дослідженню оцінки впливу на людство техніки. От, що він писав: «Завдання культурного поводження зі сторонніми впливами та необхідні для такого підходу знання свідчать про те, що зростання сили та техніки лише тоді може привести до опанування чимось, коли разом з цією силою, силою перетворення, до нас приходить і здатність терпіти та страждати. Інакше кажучи, врахування побічних наслідків власних дій означає нашу спроможність терпіти ці дії. Це вміння терпіти – передумова тих зворотніх впливів, що дають можливість дізнатися про вплив наших дій на навколишній світ (Umwelt), на буття (Sein).